мінімаркет.doc3

Три. Магазин стикерів

Фло запахнула халат. Зав’язала пояс поперек талії так туго, що ледь не провернула з собою фокус «ящик із жінкою всередині та декілька тупих мечів у ній», накинула капюшон, дещо схожий на маску члена ку-клукс-клану, і дрібною монашою ходою перебралася з ліжка в спальні на диван у гостьовій.
За її спиною, в сусідній кімнаті, гуділи сервери. Це гудіння нагадувало їй звук клаксона відпливаючого порома. Разом із ним, здавалося, відчалило й будь-яке бажання щось робити взагалі.
«Байдуже. Не сьогодні. Просто полежу» 😮‍💨

Десь збоку зашипів електрочайник. Довге «ш-шш-шШШ-ШШШ» і «клац» — «Вимкнувся».
Фло не хотілося вставати й робити собі чай.
«Цей противний кліщ на ніжках і в спідниці може все що завгодно. Усе! Але як щодо чаю? Звичайного чаю, блін?»

Вона витягла з великої кишені халату фуфотелефон, натиснула кнопку й змахнула пальцем блокування.
— спиш? — Без краплі надії запитала Фло.
— ні.

На екрані з’явився фуф — у кріслі на колесиках біля комп’ютерного столу. Він безтурботно намазував на хліб арахісову пасту й облизував брудні пальці.
— виглядаєш паршиво. Як пережоване шредером лайно, відкладене черепашкою. Ну тією, у якої ще виделки в руках, — підсумовує котопіксель.
— ха! Я захворіла, — Ниє фло у відповідь.
— серйозно? Просто… ти завжди так виглядаєш.
— завались.

Вона підводиться й, нахилившись, не розгинаючись повністю, у позі, яку зазвичай інтерпретують як «нестерпний біль у животі», човгає до чайника, паралельно відчуваючи всім тілом, як камера на стелі рухається разом із нею, стежачи за кожним рухом. 👀

Фло впирається коліном у кухонну стільницю, відштовхується і, вчепившись однією рукою за підвісну шафку, другою дістає чашку. з динаміків лунає тихе хихикання і слово «коротишка» — майже пошепки.
Трохи магії, а точніше — лінеспротиву, і за кілька хвилин у її руці опиняється готовий настій чаю. Пахне чимось фруктовим — «М-м, щось ягідне».

Вона сідає на диван, закидає ноги на низенький столик, вся з’їжується й скручується, невдоволено витріщаючись у вікно.
— здається, в мене температура.
— думаю, так воно і є, — підхоплює паршивець.
— а-а, як же лінь.

Фло замовкає. Усередині неї відбувається динамічна суперечка між «навчити сотовий» і «забити на сотовий».
— гаразд. і… раз… два… три… маркетплейс 📱

Чайник. Не електро, не той, що стояв на кухні, —
інший. Він засвистів з усіх боків, з усіх кімнат, та так пронизливо, що Фло ледь не вистрибнула з власних трусів від несподіванки.
— біжу-біжу. і-і… зняв, — каже чортів стервець, додаючи: — не e-bay, вірус Плюшкіна не підхоплю, але тут, безсумнівно, є парочка потрібних нам речей.
— це невеличкий онлайн-магазинчик, де ти зможеш замовляти товари. Без перебору. У тебе на рахунку всього 200 фунфів.
— хм, дві сотні фунфів. До речі, я зворушений. грошова одиниця, ледь не сенс життя більшості людинопітеків, на мою честь. Знімаю капелюха, Фло.
— не розпилюйся марно. Це все it-щури.
— що ж, подивимось, — задумливо тягне кишеньковий кліщ.

Фло знаходить телефон, дивиться на екран і видихає, а слідом розпливається в усмішці — засранець походжає між полиць із продуктами, штовхаючи перед собою порожній візок. Він знімає з полиці бляшанку, повертає так, аби побачити склад. У цьому місці анімація зупиняється, з’являється змійка, що біжить за власним хвостом — виходить майже замкнене коло.
Їй швидко набридає стежити. тож Фло відпиває з чашки гарячого чаю, робить зовсім маленький ковток і монотонно, удавано байдуже каже:
— ти можеш замовити продуктів. у розділі «don’t starve»…

Змійка випаровується. замість неї нарешті «відмирає» Фуф. Він різким рухом витягає з-за спини загорнутого в пелюшки малого дорожнього бігуна, а його нахабна фізіономія починає нагадувати морду Вайла Койота.

— малюк Ісусик, ти тільки поглянь на це! Тамагочі! – Міні пташка в його руках розгублено кліпає очима. — Що? Двісті п’ятдесят шість фунфів і дев’яносто дев’ять пеніфло? Та ви знущаєтесь! 😤

Фуф одразу обертається Скруджем, що відраховує свої жалюгідні фунфи й пеніфло.
— бюрократія, сонечко. Пам’ятаєш, ти вчора сказав, що працюєш з восьмої? Думаю, буде справедливо виплачувати тобі «щось», раз ти вирішив стати частиною нашої великої працевлаштованої спільноти, — Фло задоволено закидає ногу на ногу. — Ти щойно отримав цілих двісті фунфів, вважай це бонусом і розпорядись ним з розумом. а завтра на твій рахунок надійдуть ще двісті фунфів, Наприкінці дня, звісно…
— занадто довго, — зло перебиває її Фуф.
— …і двісті фунфів для Фло…
— паскудство, тобі-то за що?
— за моє безмежне терпіння. і, будь ласка, не смій витрачати мої гроші на марну дурню з 2000-х…
— а на дурню з 2025-х двісті фунфів змити в унітаз — значить можна?
— ти це про мене чи про себе?

Фуф скукожується, збирається весь, мов здута кулька. Червоніє. Фло ж самовдоволено відкладає телефон убік і робить кілька ковтків.
— закинь у кошик пластівці, молоко, бекон, яйця, йогурт і кукурудзяне печиво.
— хм, як цікаво…
— правда? звичайний набір того, що можна приготувати без особливих зусиль. Що тут цікавого?
— ні, у відділі «золота лихоманка» є дванадцять нашивок + стрічка скаута в подарунок. Шістдесят вісім фунфів. В описі зазначено, що кожен дрібний шкідливий засранець повинен мати таку, бо це не лише може доповнити лук будь-якого слинюка, а й позбавить його необхідності перераховувати всі свої заслуги, для виконання яких був задіяний титанічний труд. Слово «титанічний» — капслоком.
Фло закочує очі. 🙄
— спробуй ще… пошукати. Гаразд?
— у такому разі — інвентаризація.

Вона повертається до телефона, зручно вмощеного на подушці дивана, і уважно вдивляється в чорну екранну поверхню. Фуф, у білому лікарському халаті та довгих гумових калошах, прикладає стетоскоп до великого серця, а під ногами в нього хитається в’язка морсова жижа. Саме серце складене з яєць, пластівців, бекону й печива.
Він схвильований, по скроні тече піт, очі заплющені, кутик рота з кожним стуком гігантського серця все більше й більше сповзає вниз.
— дихайте, — пошепки каже він. — не дихайте. дихайте, стоп! — Фуф відходить від «пацієнта», щоб зробити запис у зошиті, потім знову підходить і притуляється до серця. — не дихайте.
— обережніше, П’єро, ця штука виглядає так, ніби може вибухнути будь-якої миті, — зауважує Фло. Її щільно стиснуті губи розтягуються в мимовільній усмішці.