box

Фло не хотілося починати спочатку. Тай взагалі чи був сенс? 

Час від часу в мозкошопі цієї жопи з кнопкою зв'являлися — на диво😲 — непогані думки, вартих цього безкінечного чухання язиком. Тож з деякого часу it-щури просто висмикували з нього особливо мутні фрагменти. Їм не підходило, що вона нав’язує своє глюкобачення — " нехай прийде до того сам". 

Фло приклала ключ-карту🔐 до дисплея, клацнув замок, відчинився, екран привітав її: «сумував смертельно». Вона зітхнула й зайшла всередину.

З собою в неї була пачка чипсів та термо чашка з чаєм+смородиновий допінг. 

На порозі Фло скинула кросівки, повісила на гачок парку, пройшлася зеленим ворсистим килимом і приземлилася на диван — навпроти вікна.

Це було легко. Легше, ніж здавалося тиждень тому, коли чотириокий інцел, відчиняючи двері ногою 🚪, з задоволеною хліборізкою сказав: «Ми — все! Як хотіла. Звісно, з урахуванням політики компанії й необхідних запобіжних заходів». Залишалося тільки кивнути — що Фло й зробила, ковиряючись в канцелярській гумці нігтем.

Оце, саме це: зібратися, прихопити щось смачненьке, приїхати, переступити поріг і скинути капці — так, заїбісь, із цим у неї проблем не було. Далі — паскудство🤬 чистої води. It-щури те знали.

Вона завела руку за спину, підняла вище подушку, закинула ноги на диван і витягла з кишені телефон📱. Повертіла в руках: на корпусі кілька наліпок «this planet does not belong to us», стікер літаючої тарілки й зеленого чоловічка👽 — одному з офісних щурів подобалися теорії змови. Фло подобалося відчувати зв’язок із групою осередком дрібниць. 

Ззовні вдарило потоком вітру — і всередині все заскрипіло. Їй здалося, що вона чує щось на кшталт «ой, бляять» справа й зліва, і навіть зверху. Можливо, начинити місцеве бомжеукриття фаршем із 2025-го було хріновою ідеєю, але хлопці божилися — кращого місця не знайти. Фло тоді просто повела плечима: «мовляв — ок, але сумнівно».
Трейлерна хібара посеред лісу таке собі сховище😒.

Вона зітхнула, затисла кнопку на телефоні, зробила ковток  теплого чаю. 

— так-так, давай вже. 😒
На дисплеї висвітилося: «Фобос».

Літери проявлялися одна за одною, яскравіли сильніше протягом кількох секунд, а потім зникали поки не залишився лише чорний екран в сране потойбіччя.  ✨

Фло втомлено вимовила:

— один фунф двадцять п'ять пеніфло, - всплило стандартне повідомлення.   

"Не прибити людинопітека. Не лізти в private.говорити чесно, як є, no маніпуля...інформацією...свобода там, ще дозволив it-щур. зрозуміло"

Фло простягла руку, підхопила термо чашку, сьорбнула. 
Їй знадобилася хвилина, аби згадати вірне формулювання наступного запиту. Думати було важко. 🥱🫠

— один фунф двадцять шість пеніфло. mayby 

"Свобода = вибір: виконувати запит чи ні🤭."

— поки мрії, а не бажання, Фуф. поле для команди. 

Всі десять правил, що вона змогла б перелічити серед ночі навіть з дулом приставленним до скроні🤺 розсипалися просто на очах - класна анімація. 

«о… значить так ми виправдовуємо безкоштовну офісну каву, вірно, хлопці?» ☕️

У лівому кутку з’явився рядок, і Фло максимально чітко сказала:

— пуф-пуф, один фунф двадцять сім пеніфло🚪.

Завмер. Завис. Або здох. Вона вирішила — явно щось із цього. Хотіла набрати своїм, уточнити: «що по обнові?», але дисплей раптом показав чарівну похмилку Алісового кота 😈

— то, я можу змінити код 

Не питання — твердження. Фло офігіла. Ненадовго. Це відчуття швидко змінилося іншим — навіть кількома: цікавість, азарт і дрібка ніжності до офісних щурів😘.

«Вони занадто добре мене знають»😏.

— один фунф сім пеніфло. not maybe 

Перед нею забігали літери, закрутилися і залипли, а потім зібралися в слова.

твори херню 

слухай, але не прислуховуйся 🙉

довіряй, але перевіряй

обісрався? струсив штанці й пішов далі 💩

постарайся нічого не зламати 

бери багато 

бреши віртуозно 🎭

дивись під ноги, бо вляпаєшся в лайно 💩

фрі = картопля фрі 🍟

час починати 

— ну, що скажеш? 👀

Фло розім'яла плечі, потім встала. Чай вже охолов, довелося шльопати до електрочайника: набрати води й клацнути вимикачем. Телефон вона залишила на дивані🫖.

— сумую смертельно? не сьогодні, Фло. 
— змінив привітання? і їй… хіба ти таке можеш? 
— ну, знаєш, я просто покрутив гаєчку. хто знав, що вона зламається? 🔧

Чайник закипів.♨️. Фло бадьоро підхопила його й наповнила чашку. На поверхні у вихорі понеслися шматочки яблука🍏, вона виловила їх ложкою й з'їла. Далі повернулася назад, залізла на диван із ногами, задравши коліна. 

Початок осені. 🍂

За вікном, крізь вечірній туман, проглядалося збіговисько ялин🌲. Вони росли просто навпроти — сталкерили подалі від вікна. 

🧛‍♂️💍🧛‍♀️ " Чим довше дивлюся, тим більше вірю що Ед може втілитися серед гілок у будь-яку хвилину. Пофігу, головне щоб заміж не звав."

— слухай, як по-твоєму, скільки б міг тривати шлюб Едварда й Белли?
— вічність. вони обоє занадто тупі, щоб зробити висновки.
— угу… — Фло почухала щоку, затягнула пучок волосся на голові тугіше (наскільки це можливо однією рукою, бо в другій — чашка), потягнула спину й повернулася до телефона, що лежав поруч, ніби навпроти справді хтось сидів. — розженемо? припустимо, розбіглися — і? 

На екрані з’явився торшер. Скелекіт підняв руку й увімкнув його. Тьмяне жовте світло залило затерте до дірок крісло, подушку, що просіла під його вагою, і самого Фобоса — у фіолетовому халаті й пухнастих домашніх капцях. Він задумливо тер підборіддя😼.

— Ед тепер лайф-коуч на ютубі. у нього курс: «як не впитися в горло тому, кого любиш». 📺
— здається, він програв у цій битві, — у голосі Фло прослизнув сумнів: брови підкинулися вгору, лоб зморщився — якщо вони розлучилися. 😕
— руки вміють, життя - ні. що з беллою?
— тепер вона розгулює в костюмі міма в діснейленді. так би мовити, знайшла себе. 🏰
— добре. чіпляє перехожих та заливає в тікіток найкращі моменти? 📱
— ааа, так, воно… — Фло зітхнула. — і як їм? одне без одного?
— як голочці без ниточки. — пауза, міркує. — він би дзвонив іноді. щось коротке: «пішла ти». 📞
— ммм, нагадати про себе.
— хто зрозуміє, що тобі погано, якщо ти не скажеш про це вголос, Фло? 
— а тобі погано? 😶