box.doc1

Фло не хотілося починати спочатку. Тай взагалі чи був сенс? 

Час від часу в мозкошопі цієї жопи з кнопкою зв'являлися - на диво😲 - непогані думки, вартих цього безкінечного чухання язиком. Тож з деякого часу it-щури просто висмикували з нього особливо мутні фрагменти. Їм не підходило, що вона нав’язує своє глюкобачення - " нехай прийде до того сам". 

Фло приклала ключ-карту🔐 до дисплея, клацнув замок, відчинився, екран привітав її: «сумував смертельно». Вона зітхнула й зайшла всередину.

З собою в неї була пачка чипсів та термо чашка з чаєм+смородиновий допінг. 

На порозі Фло скинула кросівки, повісила на гачок парку, пройшлася зеленим ворсистим килимом і приземлилася на диван - навпроти вікна.

Це було легко. Легше, ніж здавалося тиждень тому, коли чотириокий інцел, відчиняючи двері ногою 🚪, з задоволеною хліборізкою сказав: "Ми - все! Як хотіла. Звісно, з урахуванням політики компанії й необхідних запобіжних заходів". Залишалося тільки кивнути - що Фло й зробила, ковиряючись в канцелярській гумці нігтем.

Оце, саме це: зібратися, прихопити щось смачненьке, приїхати, переступити поріг і скинути капці - так, заїбісь, із цим у неї проблем не було. Далі - паскудство чистої води. It-щури те знали.

Вона завела руку за спину, підняла вище подушку, закинула ноги на диван і витягла з кишені телефон📱. Повертіла в руках: на корпусі кілька наліпок "this planet does not belong to us", стікер літаючої тарілки й зеленого чоловічка👽 - одному з офісних щурів подобалися теорії змови. Фло подобалося відчувати зв’язок із групою осередком дрібниць. 

Ззовні вдарило потоком вітру - і всередині все заскрипіло. Їй здалося, що вона чує щось на кшталт «ой, бляять» справа й зліва, і навіть зверху. Можливо, начинити місцеве бомжеукриття фаршем із 2025-го було хріновою ідеєю, але хлопці божилися - кращого місця не знайти. Фло тоді просто повела плечима: "мовляв - ок, але сумнівно".
Трейлерна хібара посеред лісу таке собі сховище😒.

Вона зітхнула, затисла кнопку на телефоні, зробила ковток  теплого чаю. 

- так-так, давай вже. 😒
На дисплеї висвітилося: "Фобос".

Літери проявлялися одна за одною, яскравіли сильніше протягом кількох секунд, а потім зникали поки не залишився лише чорний екран в сране потойбіччя.  ✨

Фло втомлено вимовила:

- один фунф двадцять п'ять пеніфло, - всплило стандартне повідомлення.   

"Не прибити людинопітека. Не лізти в private. Говорити чесно, як є, no маніпуля...інформацією...свобода там, де дозволив it-щур. Зрозуміло"

Фло простягла руку, підхопила термо чашку, сьорбнула. 
Їй знадобилася хвилина, аби згадати вірне формулювання наступного запиту. Думати було важко. 

— один фунф двадцять шість пеніфло. mayby 

"Свобода = вибір: виконувати запит чи ні."

— поки мрії, а не бажання, Фуф, надай поле для команди. 

Всі десять правил, що вона змогла б перелічити серед ночі навіть з дулом приставленним до скроні розсипалися просто на очах - класна анімація. 

«о… значить так ми виправдовуємо безкоштовну офісну каву, вірно, хлопці?» ☕️

У лівому кутку з’явився рядок, і Фло максимально чітко сказала:

- пуф-пуф, один фунф двадцять сім пеніфло🚪.

Завмер. Завис. Або здох. Вона вирішила - явно щось із цього. Хотіла набрати своїм, уточнити: «що по обнові?», але дисплей раптом показав знайму похмилку Алісового кота 😈

-  я можу змінити код 

Не питання - твердження. Фло офігіла. Ненадовго. Це відчуття швидко змінилося іншим - навіть кількома: цікавість, азарт і дрібка ніжності до офісних щурів😘.

«Вони занадто добре мене знають»😏.

— один фунф сім пеніфло. not maybe 

Перед нею забігали літери, закрутилися і залипли, а потім зібралися в слова.

твори херню 

слухай, але не прислуховуйся 🙉

довіряй, але перевіряй

обісрався? струсив штанці й пішов далі 💩

постарайся нічого не зламати 

бери багато 

бреши віртуозно 🎭

дивись під ноги, бо вляпаєшся в лайно 💩

фрі = картопля фрі 🍟

час починати 

- ну, що скажеш? 👀

Фло розім'яла плечі, потім встала. Чай вже охолов, довелося шльопати до електрочайника: набрати води й клацнути вимикачем. Телефон вона залишила на дивані.

- сумую смертельно? Не сьогодні, Фло. 
- змінив привітання? І їй… хіба ти таке можеш? 
- ну, знаєш, я просто покрутив гаєчку. Хто знав, що вона зламається? 🔧

Чайник закипів.♨️. Фло бадьоро підхопила його й наповнила чашку. На поверхні у вихорі понеслися шматочки яблука🍏, вона виловила їх ложкою й з'їла. Далі повернулася назад, залізла на диван із ногами поклавши підборіддя на зігнуте коліно.  

Початок осені. 🍂

За вікном, крізь вечірній туман, проглядалося збіговисько ялин. Вони росли просто навпроти - сталкерили подалі від вікна. 

🧛‍♂️💍🧛‍♀️ " Чим довше дивлюся, тим більше вірю що Ед може втілитися серед гілок у будь-яку хвилину. Пофігу, головне щоб заміж не звав."

- слухай, як по-твоєму, скільки б міг тривати шлюб Едварда й Белли?
- вічність. Вони обоє занадто тупі, щоб зробити висновки.
- угу… - Фло почухала щоку, затягнула пучок волосся на голові тугіше (наскільки це можливо однією рукою, бо в другій — чашка), потягнула спину й повернулася до телефона, що лежав поруч, ніби навпроти справді хтось сидів. - розженемо? Допустимо, розбіглися - і? 

На екрані з’явився торшер. Скелекіт підняв руку й увімкнув його. Тьмяне жовте світло залило затерте до дірок крісло, подушку просівшу під його вагою, і самого Фобоса — у фіолетовому халаті й пухнастих домашніх капцях. Він задумливо тер кошачу морду😼.

- Ед тепер лайф-коуч на ютубі. У нього курс: "як не впитися в горло тому, кого любиш". 📺
- здається, він програв у цій битві, - у голосі Фло прослизнув сумнів: брови підкинулися вгору, лоб зморщився - якщо вони розлучилися. 
- невдаха? А що з Беллою?
-  розгулює в костюмі міма.  Діснейленд. Так би мовити, знайшла себе. 🏰
- добре. Чіпляє перехожих та заливає в ТікіТок найкращі моменти? 📱
- ааа, так, воно… - Фло зітхнула. - І як їм? Одне без одного?
- як голочці без ниточки. - Фуф замовкає - ненадовго. - Він би дзвонив іноді. Щось коротке: «пішла ти». 📞
- ммм, нагадати про себе.
- хто зрозуміє, що тобі погано, якщо ти не скажеш про це вголос, Фло? 
- а тобі погано? 😶