1

~Але все почалося ще тоді~

Був сонячний день… Коли така гарна погода, не дуже хотілося сидіти у квартирі. До того ж, це були літні канікули, тож треба було якось потратити свій час.

Я взяла до рук телефон і написала Софії, своїй найкращій подрузі.

«Привіт, – ось, про що йшлося в моєму повідомленні. – Сьогодні така гарна погода… Зустріньмося в центрі й прогуляємося?»

Мені довелося зачекати кілька хвилин, доки отримала відповідь від Софі:

«Привіт. На жаль, сьогодні не вийде».

На моє обличчя набігла тінь смутку. За мить ще одне повідомлення:

«Пробач, що так вийшло. Мабуть, зустрінемося якось іншим разом».

«Гаразд», – відписала я і впала на ліжко.

Звісно, це дуже сумно… Так хотілося нарешті побачитися з Софі! Я неймовірно за нею скучила. Ще з того моменту, як я поступила в ліцей, ми з нею були подругами нерозлийвода. Вона була моєю підтримкою у всьому, ми разом проводили стільки вільного часу! Я до неї справді звикла і на літні канікули було неймовірно важко розлучатися.

Але ми точно побачимося на початку навчального року. Наступний рік – одинадцятий – останній час нашого навчання в ліцеї. Ох, аж повірити важко, що я вже навчатимуся в одинадцятому класі! Здавалося, ще нещодавно я лише вступила в ліцей, у восьмий клас, як сіла за одну парту з Софі… Ех, Софійка… Пригадала її тепер, не зможу не думати. Одразу смуток наганяє.

Я підвелася з ліжка й глянула на своє відображення у дзеркалі. Моє обличчя миттєво прикрасила усмішка. Не час зараз сумувати!

Все ж, літо, канікули. Мабуть, варто піти прогулятися. Не буду ж я весь день валятися в ліжку й помирати з горя?.. Смішно було б мені аж так сумувати лише через те, що Софі не змогла сьогодні зі мною зустрітися. Я впевнена, що це не залежало від неї…

Ще раз усміхнувшись самій собі, я стала збиратися на вулицю. Такий чудовий день не має пропадати дарма!

***

На небі – палке літнє сонце. Було дуже спекотно і мені це подобалося. Так, я дуже люблю жару… Особливо, в пообідній час. Більшість людей ховаються по своїх домівках, на вулицях стає більш вільно. Можна одягнути легкий сарафан та капелюшок. Але я сама була «сонячною» дівчинкою – мала світле пшоняне волосся, трохи хвилясте, а мої щічки прикрашали милі веснянки. Та й народилася я влітку, тому не дивно, що я люблю спеку.

Та все ж, згодом стало надто жарко, тож я вирішила зайти в найближчий торговий центр. Тут був увімкнений кондиціонер, тому одразу стало трохи легше. Я пройшлася на другий поверх, зайшла в улюблений магазин канцтоварів, примітила там собі милий блокнотик і вирішила, що куплю його пізніше, адже в мене вдома й так лежить зо п’ять нових чистих блокнотів. Надто ж я любила всі ці канцтовари – милі ручки, блокноти, пенали… А зараз їх виготовляли такими привабливими, що так і хотілося скупити весь магазин! Та все ж, я стримувалася і купувала трохи менше.

Вийшовши з магазину, я вирішила зайти в одну кав’ярню, що також знаходилася тут, у цьому торговому центрі. Ця невеличка і приємна кав’ярня була нашим улюбленим з Софією місцем. Коли ми збиралися разом гуляти, то обов’язково заходили туди…

Як тільки я переступила поріг кав’ярні, мою увагу привернула галаслива компанія дівчат, що зібралася за одним столиком неподалік. Мені вистачило кількох секунд, щоб я впізнала там своїх однокласниць. Я вже хотіла радісно направитися до них, але…

Я ступила лише рок і завмерла на місці. Серед однокласниць я впізнала свою найкращу подругу, Софію… Вона так само сміялася, веселилася… Схоже, їй було добре.

Я передумала йти. Я відчувала, як у моїй душі починали розгоратися емоції, але я не знала, що мені зробити… Тому я просто швидко розвернулася і вибігла звідти.

Софі… Вона сказала, що не може зі мною зустрітися через те, що в неї вже була запланована зустріч з дівчатами? Так, можливо… Але чому вона тоді мене просто не запросила з собою? Вона ж знала, як я хотіла з нею зустрітися… Чому ж тоді так вчинила?

Невже це вона не хотіла мене бачити?

***

Я лежала на ліжку, втупившись у стелю. Сонце сідало, вкривши мою кімнату вогняними барвами. Я любила дивитися на захід сонця, який було чудово видно з мого вікна… Але не зараз.

З моєї голови не йшла думка про Софію. Я досі не могла зрозуміти, чому вона так вчинила… Невже я щось не так зробила? Вона на мене образилася? Чого не хотіла мене бачити?.. Чи просто так... Та ні, такого не може бути!

Але чому тоді вона пішла гуляти з нашими однокласницями, а мені сказала, що не може зі мною зустрітися? Лише через те, що вона раніше з ними домовилася про зустріч? Але чому б не позвати мене з собою? Це ж наші однокласниці, я також з ними товаришую.

Я важко зітхнула. Все це важко було зрозуміти… Мені на мить здалося, що я стала для Софі неважливою. Та я не хотіла в це вірити! Ми ж були найкращими подругами ще з восьмого класу!.. Може, й справді, були?

Невже це лише Софі для мене була подругою, а я для неї..?

Аню, облиш ці думки! Софі не могла так вчинити, просто не могла! Вона ніколи не бажала мені зла і взагалі, була просто чудовою людиною. Хіба не Софі мене підтримувала і в радості і в горі? Я не повинна себе так сильно накручувати лише через цю дурнувату випадковість! Так, чого це я розкисла?