Частина 6. Справжній джентльмен

Вечір ніжно укривав все навколо пеленою. І від цього ставало затишно і спокійно.

Почувши питання Мері, Субін відвів погляд і задумався.

Мері випала можливість насолодитися прекрасним видом так близько. Обличчя Субіна було як завжди сяючим, але зараз вона могла бачити навіть найдрібніші деталі. Вона усвідомила, що сьогодні на ньому є макіяж. Очі були підкреслені коричневими тінями, а губи були насичені і блискучі. Темне, як смола, волосся блистіло і було укладене так, що вона могла бачити частину лоба. Виглядав він потрясно.

- Ммм... насправді питання непросте. - перервавши думки Мері, почав говорити Субін.

- В мене, як і у всіх, бувають важкі часи. Іноді робота справді втомлює фізично. Іноді я переживаю перед виходом нашої музики, як все пройде... Хм... Іноді я можу бути не впевнений в собі через деякі моменти. Так, буває багато труднощів, але в будь-якій роботі є інша сторона медалі. - задумливо говорив він.

- Це правда. Хоч ти і отримуєш стільки уваги і любові, але маєш і жертвувати чимось... - підтримуюче промовила Мері, - Але це все одно сумно...

- Хм, так, можливо. - злегка посміхнувшись однією стороною обличчя відповів Субін. І подивившись на Мері, м'яко додав:

- Але коли я зустрічаюсь з фанатами і виступаю з мемберами, то почуваюсь по справжньому живим і щасливим.

Мері посміхнулася у відповідь.

- Я рада чути, що ти щасливий, - зробивши коротку паузу Мері промовила, - але, якщо тобі буде важко, чи щось буде тебе турбувати, я хочу щоб ти знав, є люди, які можуть із задоволенням тебе вислухати і допомогти... І я в тому числі... - Мері сором'язливо посміхалась.

- Це звучить справді зворушливо. Дякую. - милим тоном промовив Субін.

І раптом Мері згадала про пакет із подарунком, який весь цей час лежав на лаві поряд з нею.

 - О, я зовсім забула, я принесла тобі це. Сподіваюсь тобі сподобається...

Швидко взявши пакет в руки, Мері простягнула його Субіну.

- Ти справді щось мені принесла... - взявши пакет і заглянувши в нього Субін запитав, - можу я відкрити зараз?

- Так звісно! - радісно, але трохи нервово прозвучало від Мері.

Довгими витонченими пальцями Субін вийняв квадратний плоский предмет завернутий в подарунковий білий папір із сріблястими зірочками. Кинувши швидкий погляд на Мері, він як щаслива дитина почав розпаковувати подарунок.

Коли полотно з малюнком було відкрито, Мері впилася поглядом в його обличчя, щоб просканувати реакцію.

- Ого, вау, це так круто. – промовив він.

В руках Субіна опинився його портрет. На ньому він радісно посміхався, дивлячись прямо на глядача. Його статура була підкреслена яскравими фарбами навкруги обличчя, неначе показуючи, що він насправді сяє.

І справжній Субін розплився в схожій посмішці.

- Це ти зробила? Це справді приголомшливо! Як ти так добре малюєш?

- Я рада що тобі сподобалось. - посміхаючись у весь рот сказала Мері. Реакція Субіна її повністю задовольнила.

- Ні, справді, ти десь вчилась малювати?

- Ну… я малюю з дитинства і сама навчилась цьому.

- Ти така талановита!

- Дякую... Я ще дещо написала... Там, на звороті.

Перевернувши картину Субін в цьому впевнився.

«Так ти сяєш для мене. Твоя посмішка зігріє навіть найхолодніше серце. Твоє щастя, робить щасливішою і мене. Сяй так завжди.» - було написано там.

Мері знову відчувала сором за свої щирі слова, як в день їх першої зустрічі. Але її розум сфокусувався на Субіні.

Його очі виглядали досить розчулено. На мить їй навіть здалося, що він може пустити сльозу. І вона зловила себе на думці, що хотіла б доторкнутися до його плеча, але звичайно не стала.

- Вау дякую, - Субін повернувся до Мері з обличчям повним вдячності, - я поставлю це на найвиднішому місці в своїй кімнаті. І коли мені буде сумно зможу згадати цей момент. - його погляд буквально обіймав Мері.

- В мене теж для тебе дещо є... Правда, після твого подарунка, не знаю чи сподобається тобі мій... Але думаю це тобі пригодиться. – замешкався Субін.

- Ей, мені обов'язково сподобається. - посміхнулась Мері.

Субін вручив їй пакет. В ній булі коробка.

- Напевно теж потрібно було обгорнути в папір... Але я не подумав... - почесуючи потилицю пробурмртів він.

Діставши коробку Мері відразу зрозуміла що це.

- Вау, це ж ваш лайтстік! Ти даруєш його мені? Я справді його хотіла! Дякую, - Мері буквально іскрилася, але раптом подумала, - Але чи правильно, що ти його даруєш? Це я сама повинна була його купити... - їй стало стохи соромно, що в неї досі не було його.

- Ні, ти що. я справді хотів його подарувати, коли почув, що в тебе ще не має нашого лайтстіка. Я був дуже радий принести тобі щось. І в мене видалася чудова нагода.

Відповідь Субіна заспокоїла переживання Мері.

- Дякую! Мені дуже приємно.

- Сподіваюсь, ти прийдеш на наш концерт в наступний раз і повеселишся з нами.

- Я теж цього хочу. Справді хочу. У вас ж ще не було анонсу дат вашого туру?

- Хм, здається ще ні. Я напишу тобі як тільки дізнаюсь.

- Справді?! Дякую. - Мені теж хотіла обійняти поглядом Субіна. Проте між ними все ж була дистанція.

- Хочеш прогулятися? - раптом запитав Субін.

- Е-е-е, так звісно.

Вони швидко піднялися.

- Давай я поки понесу це.

Субін простягнув руку і забрав пакет с лайтстіком у Мері. Він справжній джентльмен. Їх пальці знову доторкнулися.

- Дякую... Куди підемо?

- Там є справді красиве місце, хочеш подивитися? - вказавши рукою наліво, сказав Субін.

- Із задоволенням! - підтримала Мері.

І вони повільно пішли поряд один з одним.