Частина 1. Перша зустріч

 День був ясний. Легенький вітерок вже став досить теплим, але ще приносив свіжість. Дерева і трава були насичено зелені. Відчувалось, що почалося літо.

Мері виходила з парку розваг разом з подругою. Вони весело сміялися та говорили про звичні речі.

- Коли я розповідала свою доповідь на минулому тижні, той хлопець справді дивно дивився на мене... - гомоніла подруга, розповідаючи чергову студентську історію, - ...Але не знаю, чи в мене було щось на обличчі, чи він втріскався в мене.

І вони обидві засміялися.

- І що ти зробила? - зацікавлено спитала Мері.

- Я думала підійти до нього після пари і запитати, але думаю, якщо б я йому справді сподобалась його погляд був би веселішим.

Знову пролунав дівочий сміх.

Раптом веселе усміхнене обличчя Мері змінилось на злегка здивоване, коли її очі помітили прекрасне і неочікуване обличчя, яке було злегка прикрите капюшоном, та струнку статуру.

- Не може бути... Це справді він? - тихо запитала вона себе.

- Хто? Де? - запитала її подруга повертаючись на всі боки.

- Стій, перестань. Дивись туди. - сказала мері і злегка махнула рукою в сторону хлопця, що зупинився сфотографувати котика на узбіччі.

- О, це ж хлопець з тієї групи, яку ти любиш. Як там його звати...

Подруга почала згадувати але Мері випередила її:

- Це Субін! Він справді красунчик! - сказала вона, не відводячи від нього широко розплющені очі.

- Всі зірки красунчики, інших туди не беруть. - весело сказала подруга.

Мері нарешті прийшла до тями і відвела погляд на подругу.

- Ой, мені вже пора бігти! Вибач! Запізнююсь. - раптом випалила подруга, подивившись на годинник в телефоні. Вона швидко обняла Мері додавши:

- Добре провели час сьогодні. До зустрічі!

- Так, бувай. Щасти! Зустрінемося ще якось на тижні! - кинула у відповідь Мері.

Подруга швидко зникла з поля зору, а Мері не покидала думка про чарівного, популярного хлопця. Вона подивилася в ту сторону, де бачила його востаннє і, на диво, все ще знайшла те сяюче личко.

Вона вже давно фанатіла від TxT і Субін був її біасом. Вона бачила багато схожого між ним і собою, їй справді він здавався близьким по душі. І побачити його вживу в такому місці було справжньою удачею.

Вона подумала про те, як круто було б поговорити з ним особисто. Але їй не хотілося заважати йому відпочивати, знаючи, що в його розкладі може бути справді мало часу на це. Вона вагалась.

«Це може бути мій єдиний шанс.» - пролунало в її голові.

Вона почала ритися по своїх кишенях шукаючи клаптик паперу, якого там не було. Озирнувшись вона помітила поруч вагончик з морозивом і підбігла туди.

- Вибачте, а у вас часом не буде листочка паперу?

- В мене є тільки це. - посміхнено сказала продавчиня і протягнула їй яскраво жовтий стікер.

- Дякую... А можна швидко скористатися вашою ручкою? - швидко лепетала Мері.

Торкнувшись до ручки Мері зрозуміла, що в неї справді мало часу і багато того, що б вона хотіла сказати Субіну. Рішення прийшло швидко.

"Я люблю тебе Субін, файтін!" - написала Мері вклавши в ці слова коротке але яскраве значення.

Чесно кажучи напевно слова "Я люблю тебе" від фаната звучать досить банально та наївно. Всі фанати викрикують це своїм кумирам, шаленіючи від їхньої присутності. Але для Мері все було по іншому. Вона хотіла сказати ці слова, щоб зігріти ними небайдужу людину. Зрозуміло що фанатська любов дуже відрізняється від любові в реальності. Проте вона була справді вдячна цьому хлопцю за те, що була щаслива дивлячись з ним контент і слухаючи його музику. А коротке "файтін" означало що вона вірить в нього, підтримує і буде чекати наступної творчості від нього. Це те, що вона хотіла вкласти в ці слова.

Тепер залишилося найважче, підійти до свого біаса.

Кинувши погляд на парк вона все ще могла побачити його спину і серце вже відбивало швидкий біт. Він починав віддалятися.

Спокійно, але швидко Мері дійшла до нього майже впритул.

- Вибачте... - сором'язливо сказала Мері.

Субін повернувся і вразив Мері своїм зростом і красою.

- Вибачте... Це вам... - м'яко сказала Мері, двома руками протягуючи маленьку складену записку. Вона не могла втримати його зорового контакту і опустила очі.

- О дякую... Тихо сказав Субін. доторкаючись до записки своїми руками.

На коротку мить кінчики їх пальців доторкнулися.

І раптом Мері здалося, що ноги Субіна трішки тремтять. Подивившись ще раз на його обличчя воно здалося блідим більше ніж вона очікувала побачити у айдола.

Відпустивши записку, Мері спостерігала як його тіло починає підкошуватися, так наче він ледь тримається на ногах. Вона схопила його за обидва зап'ястя.

- З вами все добре? - запитала вона стурбовано.

- Вибачте... - пробурмотів хлопець.

- Можливо вам потрібно присісти.

Тендітно взявши його за передпліччя, Мері довела Субіна до затишної лавки між деревами. Їй здавалося це вдале місце для того, щоб зберегти його від надмірної уваги. Субін виглядав так, наче от-от втратить свідомість.

- Як ви себе почуваєте?

Він не відповів, тому їй дуже захотілося доторкнутися до його чола щоб зрозуміти чи не має в нього жару. Поборовши сором вона таки зробила це.

Його шкіра була шовковиста, злегка волога і тому прохолодна. В якийсь момент вона подумала, що таки дарма перейшла межу особистого простору, проте була рада що в нього не було жару.

- Давайте я принесу вам води.

Побачивши кивок у відповідь, Мері швидко чкурнула до найближчої автомата з водою. Не пройшло й двох хвилин як вода була в руках Субіна.

- Випийте будь-ласка.

- Дякую... - сказав Субін зробивши кілька ковтків. - Вибачте, що я вас турбую...

- Як ви? Можливо вам краще комусь зателефонувати, чи позвати менеджера?

- Не хвилюйтеся, зі мною все буде добре. Просто трохи закрутилася голова. - ледь посміхаючись відповів Субін.