Катакомби

4 роки тому

Україна

Одеса, катакомби 

Нік Сотник і Гор Отаманченко

- От, скажи, Сусанін… Де ми, в біса, зараз? - прогарчав Нік на Гора Отаманченко, заступника.

- Та пес його знає… - лаявся Гор уже пів години. Він визвався провести рятувальний спецзагін без гіда по катакомбах у пошуку пропавшого туриста з Германії, який до того ж виявився консулом у відпустці.

Йому відпочинок, а спецслужбам срака, бо консула загубили. Хоч він і не на службі. От і послали за ним не просто рятувальників, а збірний спецзагін МВС за особливими дорученнями… типу розмінування авто прем'єра, операціях по порятунку заручників, що пов'язані з владою… і ось...  по пошуку консула. 

Таких елітних загонів по декілька у великих містах під керівництвом свого командира. В самому ж загоні також є свій головуючий.

Загін "Хаджибей" всього з чотирьох, які по польових роботах... і з одного модератора, з яким зараз нема зв'язку. В довбаних тонелях…

- Я радий, що пес в курсі. Але мене зараз цікавить якого рожна ми тут робимо, коли ти клявся, що облазив ці підземні ходи вздовж і поперек, і знаєш короткі шляхи з будь-якого тунелю. - прогарчав Нік.

- Ну я справді часто тут бував… - пробурчав у відповідь Гор.

- Часто?! - задихнувся на межі крику і шепотіння командир загону. 

Все ж катакомби річ небезпечна, загроза обвалу завжди є. Особливо в невикористовуваних тонелях. Багато з них завалено, а багато ходів не розшифровано. Якби не знав, що в топографії Гор дійсно ас. Як в  теоретиці, так і в практиці, то не наважився б ідти без провідника. Проте зараз Нік хотів його удушити. 

- Ти тут жити мав, якщо вирішив провести нас за собою.

- Я майже жив. Я добре обслідував тонелі.

- Коли? - зітхнув Сотник.

- Пів року тому…

-  Мать Його… Пів року це вже маленьке життя. - Нік відвернувся і звів очі до стелі тунелю, трохи заспокоївся і обернувся знов обличчям до друга. - Народна мудрість від Віталія Кличка. Якщо ви заблудились в лісі, то йдіть додому… Тож шуруй батонами по вірному маршруту. Шосте чуття є?

- Ну… так… От знаєш в мене бабка відьма була… - намагався трохи полегшити настрої в ситуації, що склалася Гор.

- Ну то, якщо сракою чуєш, то дуй на вихід. Бо відправлю до праотців бабці привіт передати, - гримнув Нік. - Дійшло?

- П-поняв.  - трохи заікнуввся при прямому погляді Отаманченко.

- От жирафа… Дійшло-таки…

- І взагалі, чого ти цитуєш Кличка, - бурчав Отамаченко в процесі пошуку рішення. - Ти особливо не захоплювався ним, як політиком. 

- Мені до балди. Витягуй нас звідси, - Нік натужно зітхнув. - А цитую, бо він, часом, такий самий ерудит, як ти.

- Гей-гей, друг…

- Гейша тобі подруга, - все більше розпалявся командир загону. - карту діставай, Кличко на мінімалках.

- Командир. Він у нас виходить Мініклич… - прохрипів ззаду боєць. Хлопці заржали.

- Сміх відставити, - крізь зуби прошипів Сотник, - ми хрен знає де і існує небезпека обвалу, а ви пащеки пороззявляли і ультразвук видаєте.

- Ну хрен у нас один такий. Всевидющий Мініклич, - зубоскалив все той же боєць. За прізвиськом Либа. Бо «либу тягнути любив». Коротше, поржати.

- А з одеситів по ультразвуку у нас тіки дельфіни, - підтримав його Кортеж. Який зазвичай мовчав. А тут і його торкнуло. Ситуація на грані сміху, страху, небезпеки і абсурду.

- Так, - Нік виходив з себе, проте з силою запихав злість назад. - Стібати мого заступника можу я. І… для інформації… Нам треба вибиратися з цього б…бл… - він ретельно підбирав слова, наче через силу. - Довбаного місця. Отаманченко, - він повернувся до заступника. - карту ШВИДКО! - якщо шопітком можна було кричати, то усі хлопці б оглохли.

Отаманченко почав ритися в рюкзаці.

- А… А рація? - процесі запитав заступник.

- Браво, Ейнштейн. - Нік зробив паузу і брудно вилаявся про себе. - І як я про це не подумав. У вас же тупий командир… Зв'язку нема… - він видихнув. - Гор, де карта. Можеш швидше шукати…

Гор завис, як у мильній опері, і з сумішшю відчаю і нервового сміху промовив:

- Її нема…

Командир оманливо спокійним сівшим голосом промовив:

- Її нема, а спроба вбивства зараз буде…

І всі зрозуміли: якщо Гор впродовж секунди не відчує п'ятою точкою правильний напрям, то зараз рване. 

І всеодно на небезпеку обвалу…