Faciam ut mei memineris

Faciam ut mei memineris

Зроблю так, щоб ти мене пам'ятав

П'ять років тому

Психологія. Дуже витончена наука. Кажучи, чим божевільніший лікар, тим більше він розуміє свого пацієнта і має більший шанс допомогти. Раніше я б сказала що це лише міф проте…

Хто б знав, що мені в житті доведеться перевірити цю теорію.

«Психа може зрозуміти лише псих чи той, що вміє бути ним» - такого принципу мене навчила моя кузина. Психіатр, яка стверджувала, що часто прикидається перед пацієнтами подібною їм.

Цікавий метод. І здається дієвий. Дивлячись на те, що ім'я Еріки Гаєвської досить відоме. Хоча їх всього 30.

А я 20-річна студентка правового факультету із невизначеним майбутнім. І працюю я помічницею адвоката, татового знайомого. А для душі... працюю в редакції. Не головним редактором. І навіть не репортером.

Я не пишу статті ні в новостну колонку, ні навіть в колонку «Для саду і дому». Я помічник редактора. Дівчинка на побігеньках.

І все ж таки я завжди хотіла писати статті, робити репортажі. Я хотіла займатися криміналістичною журналістикою. А не носити каву і обіди, бігати з роздруківками по кабінетах, і отримувати наганяй, що не прочитала думки керівника з приводу хімчистки і її костюму.

Як стати журналісткою? Написати офігенний репортаж…

А тепер запам'ятайте: коли я чогось хочу, мене не спинити. 

Моя редакторша знову захотіла заварнушок, тому довелося бігти у кондитерську через квартал. Я не знаю чому зупинилася. Мабуть, це була жіноча цікавість.

В дворику, яким я зрізала шлях, вистроїлося декілька машин: швидка, поліцейська з мигалками і чорний бус, вочевидь спецназ. Вони оціпили периметр. 

Щось сталося. Судячи по тому, що тут було і народу багато, і ЗМІ, то це було щось серйозне.

Я стояла поодаль і просто дивилася.

На мене якось дивно поглянув високий сідий чоловік, який стояв коло поліцейської машини. 

Він підізвав підлеглого і щось сказав одному з хлопців в формі.

Той виліз з-під червоно-білої поліцейської стрічки і почимчикував до мене. Я м'якокажучи була в шоці. 

Бо мене запросили до якогось підполковника Сотника. І сходу він почав роз'яснювати мені ситуацію. 

- Еріка Михайлівна, в нас все готово. Потрібна ваша допомога. Можливо, через рацію ви зможете якось допомогти домовитися з нею, - той самий сідоволосий чоловік був дуже серйозний та зібраний. Проте в його очах пророзглядалося щось на кшталт стурботаності. - Часу дуже мало. Рахунок іде на хвилини. 

Я жестом збила його.

- Я не Еріка, - він завмер. Те, що він переплутав мене з сестрою я зрозуміла не одразу. А коли зрозуміла, то мені стало жаль. - Еріка ще зранку вилетіла в Мюнхен. - Ви домовилися з моєю сестрою? - задала питання в лоб. 

Чоловік не вірячи сіпнув головою і нахмурився.

- Я дзвонив і писав їй, проте відповіді не було. А варіантів небагато. Я зайшов у глухий кут. В мене є інструкція, слідувати якій я не можу і не хочу, - він вивіреними рухами дістав з кишені пачку цигарок і запальничку. Я перехопила її.

- В мене алергія. 

У інший момент я б посміялась з того, що цей серйозний поліцейський зараз виглядав як малюк, в якого забрали іграшку. Насупився…

Здалека, мабуть, здавалося, начебто ми давно знайомі.

- Вона не прийде. Еріка ще зранку відлетіла в Мюнхен. А коли вона за роботою, то слухавку бере лише від рідних, - зподобилася на відповідь я. Підполковник Сотник дивився на мене, ніби я винесла смертельний вирок. Біль у суворих чоловічих очах надломлював серце. Це був порив. Я вирішила допомогти і натужно видихнувши попросила:

- Розкажіть мені коротко в чому справа. Нема сестри, то я з спробую.

Він недовірливо піджав губи. 

- Ви теж психіатр?

Я просто здвигнула плечима.

- Можете вважати, що так.

Все ж ризик іноді був моєю слабкістю.

Я думала, що він мене пошле, але…

- В 315 квартирі на тринадцятому поверсі знаходиться наш об'єкт. 39-річна жінка. - розпочав оповідь підполковник. - В минулому служила в спецзагоні "Вимпел". За станом здоров'я була зписана в запас. Вона стала пацієнткою Еріки Гаєвської, яка виявила в неї психологічну хворобу. Я не знаюся в термінах. Важливо те, що вона винна у серії вбивств, - він розказував так, ніби це була казочка Ганса Хрістіана Андерсена, - аргументувала вбивства тим, що рятує знедолених і прочищає дорогу для недооцінених на роботі, в особистому житті та в сім'ї. Всього п'ять жертв. Зупинятися не планувала, але її викрили. Зникла на декілька днів. Як виявилося, за допомогою співучасників та колишніх сослуживців взяла в заручники лейтенанта Сотника, - його голос дрогнув. Зараз вони у квартирі. Її підручних Строганова і Овчаренко ми взяли. Залишилась лише маніячка. Підготовлена стерво... Від снайперів захистилася старим трюком з дзеркалами, балкон заблочила. Наші хлопці на поверсі зверху і знизу. По інструкції ми-то її візьмемо, - він піджав губи і припинив свою промову. Лін зрозуміла і все без слів.