Колишній або один з...

Іноді люди, як троянди. На вигляд порядні, але тільки-но підступишся, то випускають колючки, завдаючи болю. 

Проте, зазвичай, вони так чинять, бо бояться… Бояться що Ваші шипи поранять їх швидше і болючіше…

Пів року тому

Вона нічого не бачила. Вадим любив водити її в особливий ресторан. Ресторан в темряві.

Він вважав, що це вкрай романтично.

Лін з цим погоджувалась, проте вважала що романтика має бути дозованою інакше від неї почне підташнювати. От прям як зараз.

Я зав'язали очі. За руку провели за столик. Всадовили. Принесли страви, які вони замовили.

Проте було темно. Нічого не видно. Вона могла лише чути голоси та відчувати аромати. 

Що неймовірно бісило, адже вона звикла покладатися на усі свої органи чуття. Завжди. 

А він ніколи не намагався зрозуміти, що їй подобається насправді. 

Він робив так, як вважав, що сподобається багатьом дівчатам, проте ніколи не цікавився саме її вподобаннями. І це теж бісило.

Вона усміхнулась і спитала:

- Послухаєш байку? Я якось надибала її у мережі. - він промовчав, а вона продовжила :

Розкажу не дослівно. І навіть зміню її зміст. Зовсім трохи. 

Я передам її так, як звучала вона для мене… - і знову у відповідь лише втомлений видих. Значить він знову порушив правила, зняв пов'язку з очей і сидить в робочих чатах. Чи не робочих … Звідки їй знати. Так він робив не вперше, а вона робила вигляд, що не помічає. Вона голосно кашлянула.

- Що? - відірвався від телефону він.

- Так от…  - продовжила вона. - Любов і Божевілля грали у хованки. 

Там були і інші людські якості, риси, почуття…. 

Вони ховалися там, де їх завжди можна знайти. 

Заздрість - у тіні, бо вона не любить являти своє бридке обличчя. 

Страх - у лісі, де він завжди може когось налякати. 

Віра - на небі, бо не любить бруднити одяг, ходячи по землі. 

І тільки Любов сховалась серед трояндових кущів, адже саме їх квіти найчастіше даруть коханим. 

Божевілля по черзі знайшло усіх, крім Любові.

Коли ж воно полізло шукати її у кущах, то, пробираючись глибше, шипами поранило її очі. 

З тих пір Любов сліпа, а Божевілля водить її за руку. 

З тих пір Любов не може розірвати зв'язок з ним, як Божевілля не може допомогти їй прозріти. 

Така от історія… 

Вона ковтнула вина з принесеного офіціантом келиха.

- До чого цей Performance? - скептично запитав Вадим.

- Моя любов прозріла і більше не хоче, аби її теплих рук торкалися пальці божевілля. - з комом в горлі відповіла Лін.

- Якісь дивні в тебе сьогодні розмови… Ти якась бліда. - проігнорував її слова він. Чесно кажучи, саме через це вона хотіла завершити ці відносини. - Не захворіла? Можемо перенести вечерю на інший день. 

- Я хворіла останнім часом лише тобою. І дозволяла мене заражати. 

- Про що ти. Ти знову на щось ображаєшся? - з кожним новим реченням вона розуміла, що права і треба йти. - Я щось забув… Невже саме сьогодні якась наша дата… Так?... Тоді вибач. Запрацювався. Вилетіло з голови…Що там у нас? 

У відповідь тільки мовчання. Здається це вже не вперше. Знову. Та це все фігня. Вона зрозуміла, що до нього більше нічого не відчуває, тому чесніше піти.

- Мене бісить кожний новий день з таким тобою. Жаль, я тільки зараз це зрозуміла… 

- Не мели дурні. Що сьогодні з тобою?! В кінці кінців, якщо в тебе поганий настрій, то це не привід доводити до скандалу. 

- Ти правильно сказав. Любов завжди була для тебе дурістю. Ти любиш комфорт і рамки. А я свободу… Тому Я ставлю крапку. 

Він взірвався. Наче зірвали чеку з гранати. 

- Довела все ж таки. От ти завжди така. Я приходжу додому з роботи. Зморений. А ти все говориш, говориш і говориш… В тебе плани, новини, битовуха.... А я хочу тиші. Я чекаю на тиху гавань. Мені потрібен попереду порт, а не Ніагарський водоспад. 

- А я для тебе, вочевидь, не порт… Ну і добре. Ти знайшов його в іншому місці. Вітаю! 

Він зблід. Всі барви зійшли з обличчя. Наче кулька: тільки надувся і лопнув. І погляд насторожений. Наче намагається вгадати, що зараз буде. Скандал чи суїцид. 

- Як… Як ти дізналась… - проблеяв, як вівця, дивлячись з-під насуплених бровей. 

- Тебе це дійсно хвилює?! Ну взагалі-то це була остання перевірка на вшивість. - хмикнула. Перегоріло. Переболіло. Надто швидко. Значить не її. Останній місяць вони взагалі віддалилися. В аккурат після пропозиції. А зараз випадково дізнавшись про зраду, вона зрозуміла, що їй пофіг.  І виявилось, що загубити його не тяжко.

А він мовчить. Добре що не виправдовується, це було б ще мерзенніше, ніж відчуття зараз. Хоча може сподівається, що пронесе і вона дурна. Чи память в три секунди, як в рибки.