Щур біжить з корабля

Щоб боротися з чим-то-не-було, потрібно спершу подумати про три речі: майстерність, жадібність і хитрість супротивника.

«Вінченцо»

Після того, як хлопці Сотника ввалились в номер готелю, Лін відпустив страх. 

Доки Нік і Гор скрутили Романа. А варто зауважити, що пом'яти його вони не тільки не остерігалися, а й намагалися... 

Нік крикнув Сашку Либі і той швидко відв'язав Лін від ліжка. Взяв на руки і поніс униз з готелю. Поруч з ним, граючи ключима від автомобілю, йшов Остап.

- Куди ви мене несете? - втомленим голосом запитала Чорногорова.

- Нік заздалегідь попередив, що вони з Гором трошки розімнуться. А ми з вами почекаємо в машині, - заспокійливо усміхнувся Либа.

Дикий поруч розсміявся.

- Не можемо ж ми забирати у хлопців іграшку. - він майже невагомо торкнувся плеча дівчини. - До речі, якщо вони йому добре накостиляють, то це піде покидьку лише на користь. Буде знати, що можна чіпати, а що ні.

- А що, тобі його жаль? - звів брови Сашко.

Лін не замислюючись відповіла:

- Ані на грам. - І схилила голову на груди хлопця, який ніс її. Заплющила очі і розслабилась.

Коли вони дійшли до машини, Остап розблокував її брелоком. І відчинив двері. Либа ж поклав дівчину на заднє сидіння, де була приготована подушка і невеликий плід. 

Лін піджала ноги і скрутилась колобочком натягнувши на себе, пухнасте покривальце. В таку спеку її морозило.

Останньою доки не заснула, вона почула лише розмову двох чоловіків: 

- Сходи за тими двома. Доки вони не змісили його в балакаючу гівняшку, - запропонував Остап. 

- Сотник сказав не відходити від неї, - заперечив голос Либи.

- То я ж тут лишаюся.

- Нік сказав не залишати її. - твердо відмовив Сашко. - До того ж, сказав, що буде дуже серйозна розмова з нами усіма після цього всього.

- Так і сказав? - хмуро запитав Остап.

- Так, і ти ж знаєш, що я накази командира не ігнорую.

- З якого приводу, цікаво, нарада... - хмуро поцікавився Дяченко. 

- Та я думаю Сотник розкаже, хто його макнув по самі яйця, - зітхнув Либа.

Далі Лін провалилась у сон і вже не чула, що відбувалося. Вона відчувала себе емоціонально змореною і їй конче потрібно було відпочити.

Вона настільки глибоко поринула у сон, що здається ніщо не могло її розбудити, доки вона не насититься відпочинком. 

Лін не знала скільки часу пройшло доки вона дрімала. 

Раптово Чорногорова почала прокидатися від того, що їй забракло повітря, і від наростаючого відчуття, що її тіло нібито хтось переміщує.

Відкривши очі дівчина не побачила нічого, окрім темряви. Вона почала лупити руками і ногами, але швидко відчула, що її прив'язали до стільця, вочевидь.

Переживши одне викрадення їй не пощастило потрапити у неволю вдруге. Вона набралася сміливості і крикнула:

- Гей падлюки, ким би ви не були, дайте хоч поглянути, що відбувається. 

Тої ж миті з її голови стягнули чорний мішок і її засліпило тьм'янким світлом.

Першим, що їй попало перед очі, був високий чоловік з короткою стрижкою і рисами лиця, що нагадували арійську націю. Ну гора, а не людина.

Він мовчав і Лін заговорила перша. Відчуття самозбереженості повністю відмовило.

- Слухай, Джомолунгма. Розв'яжи мене... - її обличчя набуло єхидного виразу. - і іди котиків своїх гладь. Бо, судячи з того чим ти займаєшся, на старості ти залишишся один з 40 котами. - вона окинула його зневажливим поглядом.

- Гей, повічливіше… - насупився він у відповідь і непевно повторив: - Джолугва...чи як там... Це що той самий хвалений новий синтетичний наркотик?

Лін нахмурилась:

- От якийсь гей хай з тобою і буде поввічливіше. І що за бредні про наркотики?! - вона зло сіпнула зв'язаними руками. Але відчула лише біль. Дівчина звела очі горе неба. -  і де, блін, та демонська сутність, коли вона потрібна. - тепер вже вона звернулась до Джомолунгми : - мені хтось пояснить, якого дідька я тут роблю?!

- Наш головний тобі все розкаже. Коли прибуде на місце, - не надто радо буркнув у відповідь чоловік.

Лін насупилась ще більше:

- Тобто ми тут з тобою вдвох кукуємо?!

- Типу того. Може навіть потоваришуємо. Мій напарник пішов за водою. 

- Хто з тобою захоче товаришувати, коли ти схожий на озеро Тітікака. - стібалась Лін. - Ну давайте почекаємо вашого директора дитсадку чи може він вихователька? Сподіваюсь, хоч він зможе зв'язати два слова і пояснити, що я тут роблю...

В цей час у приміщення, в якому вони знаходились зайшов, вочевидь, той самий напарник. Обличчя цього чоловіка було більш осмисленим на думку Лін. Зовні він був худощавим, але невеликого зросту. Лін здалося, що він більш жвавий. Тому вона вирішила спитати його.