Спроба вбивства

Життя – це те, що з тобою відбувається, 

поки ти будуєш плани.

Джон Леннон

Холодні і вологі приміщення з легким запахом моху… Мовчазні наглядачі, що снували туди-сюди, важко ступаючи підлогою, вимощеною плиткою. І в'язні, виведені з своїх камер на прогулянку.

- Сьогодні буде гаряче, - кинув, пройшовши повз, один з наглядачів і передав Ніку один з детективів Агати Крісті.

До правоохоронців зеки тут відносилися не дуже. М'яко кажучи… Тому знайомий Ніка намагався не видавати їх знайомство.

До того ж, хто здає свій зв'язок к в'язнем.

- Чоловіча колонія № 5... Відпадне місце, - закотив очі Нік. 

Він уже знав: наглядач хотів донести, що сьогодні вірогідно на Сотника вчинять замах.

Нічого не поробиш. Доведеться лиш чекати.

Минуло якихось хвилин 30, а Сотник почав помічати липкі погляди "пасажирів" з сусідньої камери. 

Йому пощастило більше, адже адвокатеса вибила для нього одиночну камеру для їх спіритичних сеансів чи як там називалися її виклики душі по амулету…. 

Якби йому раніше розповіли про таке, то він би зателефонував у психлікарню, аби повідомити про божевільного.

Але зараз його чекали серйозніші проблеми. І прямо в цю секунду вони наближалися всіма своїми 120 кілограмами.

Перший. Високий, трохи бичкуватий, не бритий з надмінним поглядом. І двоє за ним. 

Молодий дрищ з розв'язною ходою і нездоровим, надто радісним блиском в очах. А також звичайний на вигляд чоловік середніх літ, але варто лиш глянути на обличчя і одразу приходить в голову дикий образ Джокера з його маніячними очима.

- Ну і трійця, - тихо собі під ніс видихнув Нік.

- Симпатишний у нас новачок… - протягнув громило, повільно наближаючись.

- Я тут вже декілька місяців, тож придовбайтеся до когось іншого, - спокійно відповів Нік і продовжив читати книгу, передану наглядачем.

- Подивіться на нього… - награно обурився громило. - І очей не підніме. Ніякої поваги. Звідкіля ж ти такий узявся?

- З с.м.т. Сергіївка… - зітхнув Нік, назвавши своє місце народження.

- СМТ? Бог ти мій, яка милота… - просюсюкав зек. Його друг дрищ заржав, а джокер зітхнув і відвернувся.

- Так, з смт. - скорчив милу мордашку Сотник і тоненьким голосом промовив. - Такого типового містечка. З мальовничими краєвидиками і досить комфортним життям. Курорт. Ми, знаєте, меланхоліки… 

- Ясненько… - трохи земешкався громило. Клієнт виявився з прибабахом.

- Ти думав я так скажу? - різко змінився на лиці Нік і крізь зуби процідив. - Серйозно? Тупий чи прикидаєшся? Забирай свою масовку, - кивнув на дрища з джокером, - і провалюй. - якби поглядом можна було вбити, то громило лежав би вже на землі без ознак життя.

- Прибацаний. - стріпнув головою велетень. - Гарнюня.

Один з зеків уже готував заточку, яку стискав у кишені. Цей рух не втік від погляду Ніка. 

Сотник встав. Виявилося, що зростом вони майже однакові і вся велетність цієї шафи у зайвому жирку і мускулах. Так і стояли вони з ошарашеним громилою майже ніс до носа, аж доки Нік з холодом, яким мабуть заморожували Антарктику, не процідив:

- Намотуй на вус, баран. Я звідти, де люди вкалують на роботі і на городі, при цьому носять Versace і купують останній iPhone. 

Де коли кажуть : "Шановний я вибачаюсь". То це значить, що ти ніфіга не шановний і вибачатися перед тобою вже точно ніхто не буде. 

І після фрази: "Я тобі дам", отримати ти можеш тільки в табло. Прямо як зараз, - на цих словах Нік відштовхнув громилу і зарядив з усього маху йому межи очі. Присік його спроби вирівняти корпус. Добив коліном в живіт і ліктем межи лопатки. Громило швидко опинився в ногах Сотника. Нік наостанок наступив чоботом на яйця покидьку, від чого той заскавульчав гучніше.

- Це за Гарнюню. Що ж, - дивлячись у очі Джокеру спокійно промовив. - Велика шафа гучніше падає.

І нахилився до громили:

- Чувак, це ще ти не бачив як у нас сусіди за межу пи*дяться. 

Але радіти було рано. Джокер з Дрищем не бажали виходити з гри, а позаду них зібралася ще невеличка команда в'язнів, які були не проти взяти участь в махачі.

Раптом ззаду почулися сдавлені крики і група зеків повернулася до галасу. 

Тепер на підлозі в відключці лежали троє. 

Це означало, що хтось із в'язнів взяв сторону Ніка. Зеки почали озиратися між собою, не розуміючи, хто почав бійку. В цей час Нік почав потасовку з Джокером і Дрищем у загальній суматосі. І ось один з зеків затримав погляд на хлопцеві, що стояв осторонь. В кептурі, натягнутім майже на лоб.

- А ти хто?

Він підступився ближче, заглядаючи під козирок. Але як тільки підійшов надто близько, то отримав по морді.

- Дід Піхто. - струснув ураженим кулаком  Гор і зняв кепку, тим самим показавшись.

Сотник на секунду завис, ледве не пропустивши удар.