У пошуку

Нарешті довгоочікуваний дзвінок...

- Я дізнався усе, що замовляли, - почав Сергій. - Вам як … По пунктах чи всім скопом? - спитав.

- По порядку, - гаркнув Нік, якому обридло чекати. Проте він забув, що чує його тільки Лін. За що удостоївся її скептичного погляду.

- В залежності від питань, що я вам ставила, - відповіла, посміхаючись Лін. Її розсмішило активне жестикулювання Сотниа, після того як він згадав, що він лише Тінь. Жива тінь.

- Ок, поїхали, - відповів Кортеж і заклацав мишкою. - Реалізатором товару був користувач під іменем Мисливець. Книга дійсно продана в приватну колекцію. Вона була розіграна на аукціоні, як лот під номером 15.

Придбав книгу користувач під ніком "Сер Томас Ро".

По IP адресі визначити Мисливця не вдалося, проте я вирішив покопатися в nickname покупця та історії його покупок. Так от... Сер Томас Ро купував реліквії у різних мисливців за старовиною. Серед історії його покупок мені вдалося розшифрувати декілька. Серед них.

Одна з одинадцяти монет - Златників князя Володимира. 

Прикраса з золота та сапфірів з Гробниці Царів Кіпру. І з десяток рукописів. 

Серед яких цілком імовірно тепер "Легенда про Дигеніса Акрита", що була вкрадена близько року.

До речі, можливо, через любов до старовинного, ним обраний псевдонім на честь посла Англії сімнадцятого сторіччя та одного з найвідоміших мисливців за реліквіями в історії.

Я ввів усі приблизні дані в свою систему пошуку. 

Судячи з мого аналізу, нам потрібен меценат, бо бабла неміряно і саме вони найчастіше цим балуються.

Оласть пошуку - Київська, судячи з місць зустрічі, переписок при купівлі старовини.

Бажано відомий як цілитель реліквії. Так от...

З усіх кандидатур я обрав народного депутата Олексія Фомича Романенко. 

Зокрема тому, що в одному з інтерв'ю роки три тому, він мимохіть згадав, що придбав рідкісну монету з гербом Володимира. А час, коли вона орієнтовно потрапила в колекцію Романенко, збігається з датою продажу подібної цінності на чорному аукціоні. 

До речі, працював колекціонер саме з Мисливцем і найчастіше саме він діставав йому потрібні старовинні речі. Контактні дані скинув поштою. - Котенко видихнув і, відпивши трохи води, продовжив оповідь. - Щодо камер нічого підозрілого, крім того, що ми виявили ще рік тому. Злочинці точно знали, де виловити машину супроводу. Інформацію злили. Ну, а як ви вже знаєте, ті ниточки, які знайшли в поліції, ні до чого не привели. - він замислився. - Так… і те що ви просили. 

З приводу експертизи. 

Особливо багато речових доказів не було. З приводу кейсу. Біохімічна експертиза не виявила ніяких потожирових слідів, навіть слідів перевізника.

Ми-то знаємо, що Нік був у шкіряних рукавицях. 

А от слідчий був впевнений, що це через те, що він і дехто його спільник, в обхід інших членів команди, планували крадіжку. Тому і обидвоє були в рукавицях.

Проте є ще дещо. Хімічна експертиза встановила, що на місці, де в кейсі мала бути книга і деякий час була, як ми знаємо, знайшли копоть та мікрочастинки блідо-жовтої речовини - Оксиду Калію. Плюс частинки скла. Їх природу не встановлено...

- Попіл чи копоть? І взагалі... Уточни ще разок, які там хім. речовини, - спитала Лін.

- Про це не вказано, хоча… - він нахмурився. Ще раз пробігся очима по заключенню експерта-криміналіста. - Знайшов. В попілі, а це саме, пишуть, попіл, знайдено сполуки Нітрогену.

- Дякую, - усміхнулася Аліна. - Ти допоміг.

Вона відключилась і повернулась до Ніка.

- Думаю, я знаю, що сталося. 

Сотник у здивуванні звів брови:

- Так швидко.

- Я вже раніше думала, як це може бути, - пояснила Лін. - Я колись було закінчила біохімічний коледж. Нарешті хоч щось пригодилося. І от я довго думала, як можна провернути пограбування. Змушена визнати, що злочинець вкрай винахідливий.

Нік присів прямо на землю поруч.

- Можна по порядку, - попросив.

- Щодо кейсу можу з упевненістю сказати, що книгу вкрали і підмінили під час поїздки. Як саме я поки не знаю. Та й не думаю, що це зараз важливо.

Нік дивився на неї як на навіжену.

- А от щодо кейсу… ти поклав у нього точну копію пакету, в якому знаходилася книга.

- Де ж вона ділася, - гаркнув після хвилинного здивування Сотник, якого бісило, що дівчина вважає, що він профукав книгу ще під час перевізки. - Випарувалась? - зітхнув, струснувши нервово головою.

- Майже, - спокійно відповіла Лін. - Я гадаю, що копія була виготовлена з піропаперу, який використовують фокусники. Він швидко згорає. Та мало слідів залишає. Це підтверджує наявність в попелі Нітрогену. Все тому, що це нітровона целюлоза. По-простому це за будовою щось типу вати, що просичена сполученнями Нітрогену. Тому згоріла вона швидко та не надто гаряче. Залишилася лише копоть, на яку не звернули уваги.  -  пояснила вона і запитала через мить. - Скажи, книга була легкою?

- Легша-то, проте як би вона сама по собі загорілася, - скептично глянув на Лін Сотник. - та й вона не могла так швидко згоріти, - махнув на Чорногорову і її версію рукою.