Тінь перевізника

Сьогодні був доволі спекотний день...

Лін вдома вислухала добру лекцію дракоші Шена про користування амулетом, тому зараз знайшла найтихіше місце, де можна було провернути цю магічну фігню.

В скверику було прохолодно. Вона вхопилася за новенький амулет, що тепер висів на її шиї і прошепотіла:

 - Anima illusio. 

Прямо перед нею почало згущуватися повітря, повільно темніючи і перетворюючись в чорну прозору тінь. 

Тінь Сотника прокліпалась, оглянула місцину і, матюкнувшись, запитала:

- Я збожеволів чи Ви? Якщо вкрали мене з колонії і додали мені строку?

Лін не відповіла. Але й не треба було, бо через мить від промовленого Сотник глянув на свої руки і, помітивши замість людських... прозорі, чорні і тінисті, заволав так, що у Лін навіть вуха заклало.

Добре, що він був тінню, тому чути його могла лише вона.

- Ніколи не думала, що дорослі чоловіки настільки чутливі, - глузливо протягнула.

- Ви бачите те ж саме, що і я? - вже спокійніше, але так само зачудовано запитав Нік.

- Звісно, - промовила Лін. - моя ж робота...

Сотник скептично вигнув брову. 

- Що ви зі мною зробили? Я схожий на трубочиста, який не відмився від своєї паклі. А потім зразу після роботи випив у барі і зловив білочку...

Лін засміялася.

- Ні, ну ваша історія, звісно, цікавіша, але пояснення більш просте. - на мить вона замислилась, - Хоча я не певна, що вам воно більше піде на користь. Я просто викликала частинку вашої душі. Доки ваше тіло з основною душею сидить у колонії, то невеличка крихта вашого типу астрального тіла тут зі мною.

Сотник стріпнув головою: - Безглуздя.

- Воно-то так, але іншого пояснення нема і не буде. - здвигнула плечима дівчина.

- В мене питаннячко, - зітхнув Нік. - а Швецов в курсі, що відправив до мене відьму?

- Вас тільки це хвилює? - зацікавилася Чорногорова. - А як же моя "ненормальність"?

Нік звів очі горе неба.

- Мені здається саме через Вашу "ненормальність", ми подолаємо цей шторм. Коли в твоїй команді добра чаклунка - це дає надію на успіх.

- Ну з доброю чаклункою Ви прогарячкували, - усміхнулась Лін. - але загалом так.

Під час цієї розмови Аліна сиділа на камені. А тінь перевізника повсякчас слідував за неї. Вона ж нервово покручувала перстень на пальці.

Він потріскував тихим шепотінням, схожим на дзвоники. Від цих звуків Тінь, що слідував за нею, почав дрижати і блимати. То зникати, то з'являтися.

- Закінчуй уже, - зітхнувши, роздратовано і напружено, вимовив Сотник. - Я так зникну і хрен ми що розслідуємо.

Лін обернулась до нього.

- Вибач.

- До речі звідки колечко? - поцікавився Сотник.

- Не повіриш, - усміхнулась Лін. - Я обслідувала ще раз Книгу, що дав мені мій ліпший друг і дядько...  - Лін побачила скептичний вираз Ніка і підправила ближче до реальності, - ну, брат, коротше, і знайшла в корінці прихований перстень. В легендах він належав найпершій демониці нашого роду.

Вона зайшла у траву серед кущів, де на склоні гори лежали величезні камені.

І всілася на один з них. Тінь Ніка стала поруч.

- Але краще давай обговоримо справу. - зітхнула дівчина.

Сотник розпочав:

- На суді охоронець сказав, що був хтось, хто в темряві ішов до мене. Я ніби-то віддав йому кейс, а коли він подався за незнайомцем, то я всадив йому ножа в бік. До речі, ніж лежав поруч і на ньому були мої відбитки пальців. Перочинний ножик. Я такі не ношу. Далі схема відома, - Нік зітхнув. Чорна тінь покачнулась, Сотник по-пацанськи всівся на корти поруч з Лін. Дівчина замислилась:

- В цілому, тепер ситуація мені максимально зрозуміла. I в мене вже є деякі міркування, - нахмурилася Лін.

- Поділишся, - запитав Нік, губи розтягнулисяв посмішці. 

- Не зараз,  Лін відірвала очі від обрію і перевела на Сотника. Вочевидь, забула, що він лише тінь, бо закашлялась і розсміялась.

- Тьфу-ти, забула, що ти колір змінив. 

Нік насупивсь: -  Вашими стараннями.

- А тепер до справи, - продовжила Лін. - Наскільки я дізналася, у вашій команді є хороший айтішник. Мене цікавить: чи зможе він покопатися на чорних сайтах колекціонерів. І взагалі, чи можна його про це попросити, - вона вижидаючи поглянула на Сотника.

- Кортеж, - усміхнувся тінь. - Сама дізналася ж. Чого перепитуєш?

- Тобто ми можемо з ним зв'язатися для досить делікатного та нелегального доручення, - прищурилася Лін.

- Я можу покластися на своїх хлопців в усьому, - твердо відмовив Нік.

- Тоді мені потрібен твій друг Кортеж, - вона усміхнулась. - По відомим нам причинам ти не можеш зробити це самотужки. 

- Набирай номер, - зітхнув Нік. - Я буду суфлювати.