Відділ реставрації

У деяких книжок є душі. 

Відкриєш, бувало, перелистаєш, роздивишся ілюстрації, прочитаєш і винесеш цінний урок.

Тому такі душевні книги читають віками. 

І тому у них є свої лікарі, що продовжують їх життя. Аби вони могли бути ще не раз кимось прочитані...

Рік тому

Нік зібрав усіх у себе на штаб-квартирі. Він уже давно організував у підвалі власного будинку невеликий "Центр реагування" їх агентства.

Він жив сам-один, у нього не було ні дівчини, ні батьків, а з єдиним родичем він вже давно розсварився. До речі через трикляту роботу.

Як виявилося саме стараннями рідного дядька його виперли із спецзагону.

Через що?

Одного разу, щоб надавити на слідство, яке очолював підполковник Сотник, злочинець  взяв в заручники члена родини, тобто Ніка. 

Аби ця історія не повторилася, дядько зробив усе, щоб він більше не працював в органах.

Але вийшло з точністю навпаки, бо оперативна група пішла з роботи за командиром.

Після цього зв'язки було розірвано. 

А Нік став працювати в не менш небезпечній галузі. Він став перевізником цінностей. Проте дядьку про це знати не потрібно…

Наразі Нік збирав усіх для невеличкого екскурсу в їх нову справу.

Пісня викладення приблизної суті, вони усі розійшлися на обід, домовившись обговорити план дій після прийому їжі.

І ось Дяченко та Сашко Либа вже повернулися з обіду.

Вони зібралися коло круглого столу в центрі кімнати. Чому круглий? Сашко Либа любив легенду про Артура і лицарів, тому притарабанив стола в агентство. 

Навколо виклали комфортні офісні стільці.

Вздовж сусідньої стіни стояла апаратура керування їх штатного айтішника Котенко.

Вздовж іншої стіни - біла магнітна дошка для планування.

- Дикий, ти з нами? - поцікавився Сотник.

- Тю, кеп. Як завжди, - усміхнувся Остап.

- Ну, тоді не жалійся. На тобі повна перевірка місцини. Траса. Камери. - Нік як завжди любив конкретизувати. - Щодо камер. Повний моніторинг через патрульну поліцію. Знайомі у тебе є, думаю ти впораєшся, як завжди. - Сотник розгорнув на ноуті карти доріг України і повернув комп до хлопців. - Щодо траси. Ти сам знаєш, що має бути перевірена кожна ямка, кожен люк. Промонітор план доріг, аби вибрати маршрут. І онови його. Також ти відповідаєш за оперативне реагування на кнопку тривоги, аби виїхав найближчий патруль.

- Боже, скільки в мене справ… - удавано злякався Дяченко.

- Тепер до інших. До речі, чому не всі. Перерва закінчилась… - рикнув Сотник.

- Кеп, зараз будуть. - вписався за хлопців Сашко. - О. А ось і наш Малюк тут як тут… - залибився Либа, побачивши, що наймолодший з них уже увійшов з компом під пахвою.

Сергій закотив очі втомлено.

- Скільки можна… Шурка, я ж просив мене так не називати.

Тут закотив очі Сашко, який не любив, коли його звали Шуриком.

- Кортеж, то може ти з нами, - підійшов до айтішника Остап та бодро похлопав по плечі. 

- Ні. Я після того випадку в катакомбах тільки коло ноута, хлопці. І більше на загальні вилазки не спішу. - усміхнувся краєм губ Сергій.

- Ну може разок… - штовхнув його плечем Гор, тільки-но увійшовши.

- Досить зачіпати Котенко, - присік усі подальші підколи Нік. - Кортеж, на тобі як завжди оперативний центр та GPS маячок нашої машини. Не прогав. І встановиш апаратуру, все ж таки ти в цьому спец.

Санька Либа та Гор будуть зі мною в машині. Тож підготуйте авто. Облазьте кожен сантиметр. На цьому все. Я у Львів змотаюсь поки. 

Кортеж і Дикий. Доробіть усе тут. Збирайте усе і слідом. Чекаю за 2 дні. Бокс підготуємо до прибуття. Про транспортування з музею подбаємо разом з директором Менцом, - він захлопнув кришку компа. - По конях. На підготовку 5 днів. Час пішов.

Доба потому

Львів

Реставраційний відділ при Львівському національному університеті знаходився в окремій будівлі, куди і попрямував Сотник. 

З входу вийшла жінка. Років 50. В окулярах, з волоссям в витку та хусткою на плечах.

- Ви… Нік Сотник? - в лоб запитала, побачивши хлопця.

- Так це я. А Ви… Євгенія Павлівна? - нахмурився Нік.

- Так, - холодно відізвалася.

- Приємно познайомитись, - вирішив бути ввічливим він.

- І мені. - жінка пройшла в середину і махнула рукою, запрошуючи Ніка. - Прошу… Я введу вас в курс справи про нашу знахідку. 

- Як я уже розумію, вона дуже дорога… - вирішив пожартувати.

- Вона безцінна тому, що збереглася повністю в кількості повних 160 сторінок, - не зрозуміла Євгенія жарту. - Без перебільшення - це Культурний скарб нації.