Археомузей

Історія оповідає про події минулого та їх наслідки. 

Тому провидцем бути не складно. 

Треба лише знайти подібну ситуацію у минулому і ти побачиш рішення, яке не варто приймати у теперішньому.

Рік тому

Одеський археологічний музей знаходився поруч з Оперним театром та Приморським бульваром.

Саме туди мав навідатись Нік Сотник на аудієнцію до директора. З приводу роботи. По телефону директор Менц виразив бажання наняти його команду та попросив явитися в музей для більш детального обговорення. Запевнивши, що робота буде вкрай відповідальна, а винагорода - гідною.

Нік прийшов о 9.00, як йому було призначено. На вході його зустрів один з охоронців.

- Я Сотник. До директора, - коротко кинув Нік.

Охоронець кивнув і мовив:

- Слідуйте за мною.

Нік пройшов. Двоє охоронців залишились в холі, а за третім він піднявся по широких мармурових сходах нагору. Далі його провели у прийомну. Охоронець відчинив двері.

- Вам сюди.

Нік коротко кивнув і пройшов у середину. В великій світлій прийомній за стійкою сиділа секретарка. 

- Ви з якого питання? - відволікшись від постукування кігтиками по клавіатурі запитала вона.

- Нік Сотник. Директор в курсі, - коротко відповів хлопець.

Жінка зняла окуляри, потерла зморені очі і натиснула кнопочку селектора.

- Амадей Вольфгангович до Вас… - нахмурилася вона.

- Нік Сотник, - повторив хлопець. 

А сам подумав: «Я ім'я директора навіть під дулом пістолета не повторю, а вона моє не може запам'ятати. Таке враження, що її мозок заблокував поповнення словарного запасу.»

- До Вас Сотник. - повторила секретарка.

- Я зараз вийду, - почулося скрипуче з селектора.

Через хвилину вийшов Менц.

Вони потиснули один одному руки. Цей сідий чоловік невеличкого зросту був мало схожий на німця. Бачачи оцінюючий погляд Ніка, Амадей, усміхнувшись, пояснив:

- Мої родичі були родом з Германії. У кінці 18 століття, вони переїхали до Одеси. З тих пір в моїй сім'ї мало що залишилось від тих самих арійців. Мабуть, крім традиції німецьких імен.

- Зрозуміло. Перейдемо до справи. Можливо обговоримо все в кабінеті? - запропонував Нік.

- Краще прогуляємось… - вони вийшли з прийомної і Менц повів Ніка довгим коридором. - Зараз музей пустує. Зайвих вух не буде. Я про це попіклувався. Охорона у нас вищий клас. - він звернув на бокові сходи, що більше були схожі на пожежні. - Особливо це стосується зали, куди ми прямуємо.

Нік мовчав, очікуючи роз'яснень. Чекати було невід'ємною частиною роботи і цьому треба також довго вчитись. Доки вони спускалися та петляли залами, Амадей Вольфгангович з гордістю розпалявся про музейну колекцію.

- У нашому музеї більше ніж 160 тисяч експонатів, серед яких безцінне золото Скіфів. Ми маємо також монетний двір. Нумізматика "Золотої кладової". - він активно жестикулював. - Унікальна кіпрська збірка, яка є найбільшою колекцією у східній Європі та єдина в Україні антична колекція. Наразі у нас працює 10 залів у яких ми проводимо екскурсії.

Ізюминка нашої колекції - Златник князя Володимира, який є першою монетою, виконаною із золота в Київській Русі. Всього у світі таких налічується близько 11 штук...

- Колекція це, звісно, чудово, проте я прийшов дізнатися про об'єкт перевізки. - перервав його Нік.

Менц зрозуміло усміхнувся. Вони дійшли до дверей в кованій решітці. Пройшовши відчинену решітку, Амадей Вольфгангович дістав ключ-карту і притиснув до замка. Пройшовши один рівень захисту замок пілікнув. Чоловік ввів шестизначний код і вони увійшли.

До уваги Сотника відкрилася простора зала з невеликою кількістю експонатів в скляних кубах, як підозрював Нік, з куленепробивного скла.

- Тут ми зберігаємо свіжі знахідки, доки не розберемося з їх походженням та місцем в колекції. Деякі відправляємо на реставрацію в цехи інших міст, - Менц посерйознішав. - Зазвичай ми використовуємо власну охорону, проте за  перевіреною інформацією, яку мені надали мої добрі знайомі, на нашу нинішню знахідку оголошене полювання.

- Тепер про об'єкт. - затребував Нік.

- Тобто Ви уже погодились? - хитро блиснув очима Амадей Вольфгангович.

- Ви ж пам'ятаєте умову, - стиснув зуби Сотник. - Спочатку усе про об'єкт, а потім я скажу чи зможу. В свою чергу я обіцяю повну конфіденційність. Навіть якщо я не візьмусь за цю справу. 

- Я розказую Вам це лиш тому, що впевнений, що візьметесь. Вам дуже цікаво і я це бачу. І займетесь цим не заради грошей. - він глядів Ніку прямо в очі, наче рентгеном. - Такі як Ви люблять адреналін і чим складніше справа, тим швидше Ви на неї погоджуєтесь.

- Ви не такий простий, як здаєтесь, Амадей Вольфгангович, - трохи повільніше промовив Нік.

- Аналогічно, - усміхнувся Менц. - Ну що я можу тут сказати. Ми знайшли нашу знахідку в зовсім незвичайному місці, - продовжив оповідь Амадей. - Наш музей проводив розкопки на території нині Херсонської області. Там і раніше знаходили давньоруські матеріали. Проте зараз в фундаменті закинутої каплиці знайшли майже недоторканну золоту скриньку з речами княгині Анни Ярославни. У той час це була територія Олешшя. - він пояснив. - Хоча Олешшя - це невеличка область, яка була відірвана від кордонів Київської Русі, проте воно належало їй.