Дракон

Київська Русь (Україна)

1016 рік н.е

в майбутньому

за правління князя Ярослава Мудрого 

Столиця Київ

Одразу після смерті князя Володимира його пасинок Святополк сів у Києві, знехтувавши заповітом вітчима, що мав намір віддати трон наймолодшому синові. Борису…

Він побачив у зведених братах, синах померлого князя, загрозу. 

В результаті від рук Святополка загинули одразу троє: Борис, Гліб і Святослав.

І зупинити міжусобну війну було по силам лише Новгородському князю Ярославу - останньому синові, що лишився вживих. 

Новгород

Палац Новгородського князя був кам'яний і високий - у декілька поверхів. З конічними дахами веж та полукруглими кровлями дому. Великі округлі вікна зачинялися розписними ставнями.

Тронна зала. 

На дерев'яному різьбленому Троні, оздобленому золотом сидів Ярослав, якого в майбутньому назвуть Мудрим. На голові у князя була корона. Золота, багатогранна, фігурна. На плечах плащ. Як і одежа, розшитий золотом. Він постукував каблуком по кам'яній підлозі з нетерплячки. Не жаліючи чобіт з найніжнішої телячої шкіри. 

В самій залі була постелена зелена широченна коврова доріжка. Висіли гобелени. Камін ледве отаплював приміщення, але Ярославу було начхати на прохолоду.

Родовий герб над головою князя, наче натякав, що пора і рішення прийняти. 

До зали увійшов довірений князя - Вишен Чорногоров. 

- Чолом б'ю, князе Новгородський. - мовив хрипкий молодий голос. Хлопець в зеленій свиті, поклавши руку на серце, вклонився. 

Йому стало жаркувато. Тому він скинув плащ з хутром і перекинув його на руку. 

- Ваш наказ виконано. Я слідкував за усіма діями князя Святополка. І, за вашим наказом, не втручався, щоб мене не помітили. 

Він ніяк не наважувався вести оповідь. 

- Уяви, що ти літописець. Розкажи, як сторонній, - попросив  князь. Він знав про смерті братів. Які загинули впродовж всього лише одного місяця. 

Ярослав був високий, під два метри, русявий, бо мав половину половецької крові, зеленоокий, з гострими рисами обличчя і губами, що постійно тріскались і пересихали. Жилавистий, проте не худощавий. 

І зараз він чекав на подробиці. Хоча вже прийняв рішення, що робити далі, чому і відізвав дружинника додому, в Новгород. 

Вишен тихо видихнув. Так, що його грудина ледве здригнулася. А повітря застрягло в горлі. Він почав свою криваву оповідь. 

- Борис повертався до Києва з війни проти печенігів, коли отримав звістку про смерть батька. Наймолодший з братів показав свою слабкість.

- Агов. Полегше, - гримнув Ярослав. - Все ж про княжий рід оповідь ведеш.  - буркнув він. 

Паскудний настрій від втрат братської війни тримався довго. А втрутитись - це ввязати в міжусобицю ще тисячі життів. Він був змушений зрівняти життя двох братів з кров'ю тисячей і розгромом того, що будували предки. 

- Як це не жорстко, проте сім'я і братська любов може бути слабкістю. Не зраджують тих, хто по-справжньому дорогий і важливий, тих, кому ти не зможеш завдати шкоди навіть, якщо занесеш руку з ножем. - продовжував Вишен, - Якщо людина тобі дорога - це не значить, що вона відчуває те саме до тебе...

Молодший Ваш брат... Борис знехтував двома цими правилами і не вижив. Він відіслав отчу дружину зсилаючись на те, що приймає брата за старшого.

Святополк же прибувши до Вишгорода наказав боярину Путші прийти на Альту і вбити молодого князя.

Після на скоєнного апетит Святополка лише розгорався. Звір, що чує кров єдиножди, стане її коліноприклонником навіки.

Тоді він послав гінця до другого Вашого брата... Гліба в Ростов, знаючи, що до нього ще не дійшла звістка про смерть отця. Святополк зазвав його в пастку, ссилаючись на останнє прохання померлого. Гліб взяв невелику дружину і рушив. - Вишен смиренно преклонив коліно. Напружились желваки на скулах, але погляд князя він тримав, не опускаючи очей. Він готувався до першого зізнання. - Ви мали отримати звістку від вашої сестри княжни Переяслави. І про смерть Великого князя нашого, і про смерть вашого брата. І я посмів перехопити її.

Я встиг попередити Гліба, проте після того як я передав йому звістку про злочин Святополка, він чомусь вирішив залишитись на місці. Не повірив. І знову ще один з ваших братів виявився надто м'якосердним. - Чорногоров піднявся. - Гліба вбили на березі річки Смядині. Перед смертю він глядів на город.

- Ти дивився на це? - привстав з трону Ярослав. - Скажи. Ну же… - грізно впирився поглядом в свого вірного васала. Лише судорожно стиснута рука на бильці трону видавала напружені нерви.

- Так, - на межі голосу і шепотіння промовив Шен, - Гліб вийняв меча і вступив в схватку з двома бійцями одразу, - холодно відмовив Чорногоров. - З боку наступав іще один. І тільки-но я вирішив втрутитись і підібрався до тих двох ззаду, як позаду самого Гліба наче тінь з'явився четвертий убивець. Він проткнув тіло вашого брата списом. Гліб виронив меч і, впавши на коліно, скоро помер. Я ж, доки мене не викрили остаточно, майнув у кущі, - на мить відвів очі Вишен. - Тому, так... Я бачив убивство вашого брата.