7

Черговий варіант моделі довелося обговорювати з киянами. Щось їм там не подобалось… На щастя, до відеодзвінка Олі підключатися не довелося, всі перемовини вели Ярослав Петрович з Тарасом Ігоровичем. Але потім і шеф-один, і шеф-два виглядали якимись незадоволеними. Що там у них таке?

*****

Чорт би забрав цих столичних… Заграли вже зі своїми правками. Мишка втретє під них модель переробляє! Може, вже досить? Хай свого нормального конструктора знайдуть, а нашому дайте вже спокій! Хай краще вдома б посиділа…

Ні. Не краще.  Де там моя груша?..

*****

Ввечері Тарас Ігорович був похмурий, але з кухні погнав раніше, ніж Ольга встигла хоч щось сказати.

– Ольго, у вас рука поранена. От і посидьте сьогодні. Сам приготую.

Дивний він все-таки… Зранку на “ти”, тепер знов на “ви”... І нічого там такого з рукою, заклеяла б краще або рукавички одягла… Теж проблему знайшов! Гаразд, як готувати не треба, можна пошукати варіанти оренди.

*****

Та блін… З короткостроковою орендою ще гірше… Або на одну-дві доби, або вже на кілька місяців… А краще на роки. Та добре, дайте на місяці, тільки ж щось нормальне! 

Куплена в обід сімка Водафона працювала нормально, але навіть дзвінки нічого не дали. Далеко… Дорого… “Самотня дівчина? Ні, і навіть не вмовляйте! Всі ви шльондри, хлопців водити будете”... От же ж…

*****

Тарас намагався не слухати. Купила ж, б**, другу сімку, тепер от назвонює… Нахіба?! Нормально ж вчора все пояснив… Куди біжить, поганка?!

О, здається, щось знайшла… Завтра знов піде дивитись? Ну ні, Мишко, нікуди ти сама не підеш…

А чортову електрику ж так і не полагодили. Тобто вона ще й інтернет з мобільного тягне…

Хоч би зарядка закінчилася! Піти генератор вимкнути, чи що?

******

В середу нарешті вдалося домовитися з киянами щодо правок. Але після перемовин Тарас все одно був злий. Бо ці поганці тепер натякали, що в їх команді Ользі буде працюватися краще… Хрін вам!

Ще й після обіду Арсен подзвонив, натякав, що можна б зустрітися якось, повечеряти, його принцеса дуже хоче зустрітися з “героєм війни”, б**, який “так вразив її уяву”! Та йшли б вони… І Арсен, і його принцеса сіліконова…

******

Ввечері чергову квартиру з Ольгою він їхав дивитися з бажанням якщо не прибити когось, то хоча б надавати по дупі цій впертій вівці. Або хоча б поцілувати… Щоб перестала нарешті про всякі дурниці думати!

Добре, що Ольга сама, подивившись на загажений під’їзд і розбиті дороги, швидко згорнула візит і мовчки полізла в машину.

Вдома тільки знов на кухню побігла… Та хай краще готує. Бо ж якщо її зараз від пліти турнути, знов полізе щось шукати. Ще знайде…

*****

Четвер і п’ятницю Тараса Ігоровича в офісі майже не було. Чергові натурні випробування… І погода ж така, що сидіти б в офісі, так ні ж, понесло їх з Коляном та Олексієм в поле… Мовляв, треба “перевірити в несприятливих умовах”... Ну воно-то так, треба… Тільки дощ зі снігом, та ще й вітром, не кращий варіант для прогулянок. 

І хоч би їхав відразу додому, грітися й сушитися, як Колян з Олексієм! Так ні ж! В офіс повертався, наче б вона без нього додому не дісталася! От же впертюх…

І навіть те, що за час його відсутності вдалося подивитися ще дві квартири, не додавало хорошого настрою. Бо знов якась фігня. В останній ще й власник так дивився масляними очима… Та ну його. Вже раз вляпалась. Наступного може так не пощастити…

******

Мишка давно вже сиділа тихенько у своїй кімнаті. Може, навіть заснула. А от Тарасу не спалося. Останні два дні видалися важкими, ниючий біль у спині  дуже неприємно нагадував про такий самий дощовий і холодний листопад під Авдієвкою. Добре, що вдома можна було гарячого поїсти. Оленька молодець, наготувала супа з фрикадельками. Розігріти – й готово. Тільки щось вона якась смурна сьогодні… Треба завтра кудись витягнути з дому. Якщо погода, звісно, буде нормальна.

Он і в холодильнику вже пустувато… Точно, треба. Зранку й поїдемо.

*****

Щось сьогодні шеф виглядає не дуже… Тримається так, наче кол проковтнув. Болить щось? Схоже на те. 

Ой, блін… Сергій же казав, що у Тараса Ігоровича кілька поранень. І така погода… Ну точно, болить. І що тепер? Спитати? А не пішле під три чорти?

Ммм… А хай пішле. Треба спробувати.

*****

Тихий стукіт у двері здивував і навіть трохи налякав. Що сталося? Вона ж ніколи не намагалася увійти, навіть якщо двері були відчинені, а тут…

– Заходьте! 

Мишка сунула ніс у кімнату.

– Ви ще не відпочиваєте?

– Ні. Ви щось хотіли?

– Так. Ось… Візьміть. 

Маленька баночка зі знайомою золотавою зіркою враз нагадала про далекі роки, коли ще мама після чергового бою приходила до нього з цією “Зірочкою” і втирала вонючу мазюку у розтягнені м’язи. Гидота, звісно, але ж допомагала краще за всякі “Вольтарени” і “Фастум-гелі”. 

– Ольго?... А чому ви?...

– Ну, мені здалося, що у вас спина болить. І Сергій казав, що вас кілька разів поранили… Я й подумала, що може допомогти. Воно гарно знімає біль від забоїв, старих травм і розтягнень. І зігріває. Спробуйте.

– Емм… Я не проти, тільки… Це на спині. Незручно самому. Допоможете?

*****

От казала ж мама, що ініціатива наказуєма… Маєш тепер. Сама запропонувала… Хто за язика тягнув?... Незручно – жах! Руки. До чужої шкіри. Вона вже й не пам'ятала, коли востаннє…Ні. Не думати. Просто допомога.

А спина у шефа красива. Якби не шрам біля хребта, так і взагалі. Он які плечі… І талія тонка. А так і не скажеш, коли одягнений. 

Сидить тепер, футболку скинув, і чекає. Блін… Ну треба ж було так вляпатись…

*****

Легкі пальці на спині, пасма волосся на шкірі… Знайомий запах мазі… тепло. Та хай йому біс, нащо я взагалі її попросив?!

Ще й долоню на плече поклала, щоб зручніше другою розтирати… 

*****