20 частина

Ми з Владом швидко назбирали повні руки хворосту ,ну правда тільки його руки,бо я йшла з пустими руками

-Я вже стомилася

Влад:-Мала не стогни,ти і так нічого не несеш, ми он вже прийшли.

Мама:-Ліана ,чому ви мокрі?

Влад:- Тьотя Софія , то ми перевіряли чи вода в озері тепла

Мама:- О ви знайшли озеро. І що? Тепла?

-Так, мамо. Тепла 

Мама:- Ну,ну. Біжи переодягайся, а то замерзнеш, простудишся.

-Добре 

Я пішла до машини і взяла свою сумку з речами ,а потім попрямувала в намет. Влад також пішов переодягатися. Я одягнула чорну ,широку футболку з надписом і шорти. Коли я переодягнулася,то побачила ,що Влад,мій тато і дядя Саша уже розпалили багаття і поклали жаритися м'ясо. Я допомогла мамі з тьотьою Лізою замотати картоплю в фольгу і кинула в вогнище пектися. Ми робили салат і розмовляли.Я кидала короткі погляди на Влада який про щось говорив з моїм татом. Іноді наші погляди зустрічалися. 

Тоді коли він ніс мене на руках,я відчула настільки вони в нього сильні. Він акуратно мене тримав ніби боявся завдати мені шкоди. Коли він провів своїм пальцем по моїй щічці ,я ледве стрималася ,щоб не посміхнутися. Можливо він мені подобається?..

Мама:- Доню! Ти мене чуєш?

-Га? Що? Вибач я задумалася

Мама:- Кажу, досить той салат перемішувати 

-А,ой. Ок

Коли м'ясо і картопля були готові ,ми сіли їсти. Вийшло так ,що ми з Владом сиділи рядом.

Влад:- Ммм,який салат смачний

Тьотя Ліза:- То Ліана готувала. Ліаночко, Влад ніколи не любив салати,ну ти справжня чарівниця,що твій овочевий салат йому сподобався

-Салат як салат. Але дякую 

Тато:- М'ясо також смачне вийшло. На природі взагалі все дуже смачне 

Дядя Саша:-Вірно

 Після того як всі поїли,я допомогла прибрати.Тато Влада і мій надули лодку і пішли рибалити. Влад з ними не плив ,а залишився тут. 

Мама:- Доню ідіть пограйте з Владом в щось. Я взяла ракетки для бадмінтону і м'яч

-Добре 

Я пішла до машини шукати ракетки. Влад стояв біля мене і наблюдав ,поки я перебирала всі речі.

-Найшла!

Влад:-Ну нарешті . Пішли .

Поки наші мами розмовляли про щось своє,ми знайшли галявину і почали грати. Грали ми мовчки і коли нам набридло, то повернулися назад.

Тьотя Ліза:- О ви вже повернулися

Влад:-Ага ,нам вже набридло грати 

Сказавши це хлопець пішов в свій намет

-Мам, я піду покупаюся трохи,вже вечір водичка тепла 

Мама :-Добре. Будь обережна.Далеко не запливай.

-Гаразд

Я пішла , переодягнулася в купальник. Він був білого кольору. Взяла полотенце і пішла до озера.

Влад 

Я пішов до намету, побачив пропущений виклик від Стаса, передзвонив йому ,ми перекинулися декількома словами і я вийшов знову на вулицю. Лії не було.

Мама:- Владику Ліана пішла купатися,ти не хочеш? Заодно і приглянув би ,щоб з дівчинкою нічого не трапилося.

-Окей 

Я взяв собі рушник і швидко побіг до озера. Там я побачив Лію ,яка заходила в воду. На ній був дуже гарний,білий купальник,який чудово підкреслював її неймовірну фігуру. Вона стояла спиною до мене. Скинувши футболку і шорти,я підбіг до неї поки вона не бачила і взяв її на руки ,а тоді поніс її туди де май глибоко. 

Ліана:-Відпусти мене! Я боюсь 

-Не відпустю. Чого ти боїшся,ти ж вмієш плавати?

Ліана:- Плавати я вмію,але я боюся плавати на глибині з тобою 

-Не бійся принцесо,я не причиню тобі шкоди. Але ти краще не виривайся з моїх рук,тому що твої нігтики хоч і не дуже довгі,але дряпаються боляче.

Я подивився на своє плече на якому вже було декілька царапин. 

Ліана:- Доречі,давно хотіла запитати...

-Питай,раз хотіла 

Ліана:- Чому ти називаєш мене "принцеса"?

-А хто ти? Хіба не принцеса?

Ліана:- Доречі,ти казав мені що "Владиком" тебе ніхто не має права називати. А твоя мама тебе саме так і називає

-Хм.. я роблю виключення з правил.

Ліана:- Гаразд Владику

Ех Лія дивне дівчисько.

Я тримав її одною рукою за талію а другою старався гребти.Вона притулилася до мене всім тілом , її рученята міцно обіймали мою шию,а її ніжки були в мене на поясі. Голівку вона поклала мені на плече і милувалася заходом сонця. Я не хотів її відпускати,мені подобалося, що вона була біля мене,мені подобалася вона. В цьому важко було зізнаватися ,але це так. Цікаво ,що вона зараз відчуває.

Влад обіймав мене за талію ,а я міцно до нього прижалася. Під ногами дна вже точно не було,це я бачила по відстані на яку ми відплили. Не знаю чому,але я довіряла йому,я знала ,що з ним я в безпеці. Сонце поволі заходило і треба було повертатися назад,тому що мама буде хвилюватися де ми пропали.

-Влад я думаю,що нам потрібно повертатися на берег, батьки будуть хвилюватися.

Влад:- Як скажеш,принцесо

Ми повернулися до берегу, Влад взяв моє полотенце і замотав його мені на талію, а потім взяв свій рушник і накинув мені на плечі.

-Що ти робиш? Навіщо?

Влад:- Ти замерзнеш під одним ,маленьким,тоненьким полотенцем поки ми дійдемо до наметів. Твій тато мені розповів,як тобі було погано після того як ти змокла під дощем. Лія я казав тобі , давай підвезу ,чого ти мене не послухала?!

-Я,я...Чого ти кричиш взагалі на мене? По перше я боялася їхати з тобою,я тобі не довіряла. А по друге я взагалі боялася їхати на байкові, я ще ніколи на ньому не каталася ,тому що боюсь.

Влад:- Вибач,я не хотів кричати на тебе. Ти сказала "не довіряла" в минулій формі. А зараз довіряєш?

-Я ж поплила з тобою на глибину, тож вже точно знала ,що ти не втопиш мене,хоча б того що тут є наші батьки 

Влад:- Дуже смішно