19 частина

Моя мама розмовляла з мамою Влада, водночас нарізаючи овочі. А його тато разом з моїм розкладали намети.

Дядя Саша:- Влад іди назбирай хворосту для багаття 

Мама:- Ліан іди з Владом ,поможеш йому, заодно і побачиш де озеро, воно десь в тій стороні мало бути.

-Мамо ,може він сам справиться і без мене?

Влад:- Та пішли вже , скільки я буду тебе чекати

Він не дав мені заперечити ,а просто взяв мене за руку і потягнув за собою.

-Та почекай ти, я не встигаю за тобою. Відпусти мою руку!

Чесно признатися,то я не хотіла,щоб він мене відпускав,але він таки послухав мене і зробив так як я сказала

-І взагалі,я піду озеро пошукаю . А ти поки що збирай тут хворост.

Влад:- Що ти тут розкомандувалася ? Га?

Я лише посміхнулася а потім мовчки розвернулася і пішла в напрямку який показала мені мама , шукати озеро. 

Я трохи поблукала і нарешті побачила з-за дерев воду і чимдуж побігла туди. Я зайшла на пірс і схилилася до води ,щоб потрогати чи тепла вона. Раптом я почула шум позаду себе,тоді обернулася і почала роздивлятися по сторонах. Аж раптом з-за дерева з'явився Влад 

Влад:- Бу!

-Ти дурак? Навіщо так лякати?!

Влад: - Хіба тебе можливо налякати? Не вірю

-Ще й насміхається. Безсовісний!

Я ображено склала руки одна на одну і відвернулася від нього.

Влад:- Що тепла водичка ?

-Нормальна

Влад:-Супер

Він підхопив мене на руки і кинув в озеро

Влад

 Я взяв Лію за руку і потягнув за собою поки вона не встигла нічого заперечити. Її долоньки була така маленька,а шкіра була ніжна як шовк, я не хотів би її ніколи відпускати. Але таки відпустив. Вона обернулася і пішла шукати озеро,спочатку я дивився їй вслід,а потім не довго думаючи побіг за нею. Я боявся,що вона заблукає чи ще на якогось звіра натрапить, хоча навряд чи тут є хтось крім комарів ,білочок і птахів. В усякому разі, краще було не залишати її саму а то потім дядя Артур мені голову відірве, якщо з нею щось станеться ,та і думаю що мій тато теж ,бо Лія йому сподобалася. 

Я вийшов з-за дерева і дівчина налякалася . Вперше в її очах я побачив страх. Але не довго ,коли вона зрозуміла,що то був я ,то образилася. Я ж взяв і кинув її в озеро. 

Хвилина ,дві..а дівчина не випливає. Йомайо я ж навіть не запитав чи вміє вона плавати,от дурак. Не роздумуючи я пригнув в воду , тут було десь два метри. Дівчина була легенька,наче пір'їнка, коли я вийшов з води то вона була трохи важча , але не набагато. Я поніс її на руках, вже не до пірсу, а на берег. Її гарне ,хвилясте волосся локотало мою руку.Її тіло просвічувалося крізь мокру,напів прозору тканину сукні. Я дивився на її обличчя, таке гарне, дитяче і легенько провів пальцем по щічці.Мені дуже захотілося спробувати на смак її пухкі ,рожеві губи. Я положив її на берег і згадував як надавати першу медичну допомогу,але тут..

Ліана:- Бу!

-Ти,ти,ти....Як?

Ліана:- В дитинстві я часто тренерувалася затримувати дихання під водою. Просто по приколу. Мій рекорд - дві  з половиною хвилини.

-Ах ти ... 

Мені не вистачало слів. Тобто вона ввесь цей час прикидалася 

Ліана:- Ну а що я одна мокра маю бути. Зато тепер ми разом мокрі

-Ну да. Але тепер пішли разом збирати патички для вогню.

Ліана:- Ех , пішли(