8 частина

Зранку я проснулася від дзінку будильника, погода була чудова. В вікно яскраво світило сонечко , а листя на деревах розвівав легенький вітерець. Я вмилася , почистила зуби , заклала волосся спереді двома заколочками в вигляді метеликів , щоб не заважало і нанесла блиск на губи . Одягнула я чорну спідницю зі складками на декілька сантиметрів вище коліна ,а до неї білі гольфи і худі. Взула я свої улюблені кросівки білого кольору з кицьками хелоу кітті на них. Тато з мамою вже були на роботі тож я випила каву з печивом і поспішила спочатку за Стасьою а потім до школи. 

"Привіт" - сказала я Стасі, яка вийшла зі свого будинку і йшла до мене на зустріч. На ній була яскраво-зелена сукня ,яка дуже підходила до її зелених очей і білі босоніжки на невеличких підборах.

Стася: -Привіт. Пішли?

-Так

Поки ми йшли в школу Стася розповіла мені ,що сьогодні у них зі Стасом рівно рік відколи вони почали зустрічатися , тож після школи додому я буду йти одна , тому що вони кудись йдуть , але вона ще не знає куди , бо хлопець обіцяв сюрприз. Так за розмовою ми дійшли до школи. Коли ми зайшли в клас , то попрямували кожна на своє місце. Проте коли я  підійшла до своєї парти і викладала на ню необхідні речі для уроку , закладка з книги випала і впала на стілець . Коли я захотіла її забрати , мені ледве вдалося це зробити, стілець був  липкий  і я зрозуміла , що в цю пастку, яку для мене скоріш за все підготував Влад, могла потрапити я . З його рюкзака , який він залишив напів розстібнутим висіти на спинці свого стульчика , виднівся суперклей. Я не розгубилася , а просто поміняла наші стульчики місцями.

Урок розпочався і в клас зайшла вчителька геометрії Марина Степанівна, а за нею впевненою , спокійною ходою зайшов Влад і хитро посміхнувся побачивши , що я сіла на своє місце , я зробила вигляд , що навіть не помітила цього і старанно готуюся до уроку. Він підійшов і сів на своє місце навіть не здогадуюючись , що сам попав у  свою пастку .

Учителька розпочала урок , а хлопець звернувся до мене:

Влад: - Дарма ти одягнула сьогодні таку красиву спідничку , шкода , що її доведеться викинути.

- Чому я маю викидати її?

Влад: - Зараз побачиш.

Він легко , але достатньо боляче потягнув мене за волосся і я скрикнула :"Аййй". всі поглядив класі були прикуті до мене і Марина Степанівна сказала :

"Що там в вас відбувається, вам зайнятися нічим?"

"Та то просто Лія дуже сильно до дошки хоче , от і кричить , щоб ви увагу на ню звернули"- впевнено відказав Влад

Я пропалювала його злісним поглядом..

"Тоді прошу до дошки Ліана , покажи нам на, що ти здатна" - строго відповіла вчителька

З геометрією я хоч не дуже сильно, але дружила , тож з високо піднятою головою , на превелике здивування Влада , я встала і пішла до дошки.Завдання було не дуже важке , тож я швидко вирішила його і подивилася усміхаючись на шоковане обличчя хлоця.

"Молодець, все вірно , сідай 12" - похвалила мене вчителька і я повернулася на своє місце 

Влад: - Як ти...?

"Як я встала зі стульчика на якому був суперклей?" - перервала я хлопця 

Він ствердно похитав головою і  засовався на стульчику нарешті  зрозумівши , що на клей сів він.

- Придумай щось цікавіше Владику , а краще облиш цю справу, тобі мене не перемогти

В нього від злості аж дар мови відняло, він встиг лише кинути на мене ворожий погляд в якому читалося "краще остерігайся мене красуня , тобі кінець" , перед тим як задзвенів дзінок і я поспіхом вибігла з класу потягнувши за собою Стасю.