Humans

"Дорога до дому" частина перша

—Джейкоб із Пітером увійшовши на капітанський мостик були злегка здивавані від великої кількості, персоналу на капітанському мостику який радше відносився до наукового відділу аніж до цього приміщення, які жваво обговорювали щось оточивши довкола голопроектор в центі зали на якому була зображенна якась планета. 
—О та планета що я бачив у тебе на голопроекторі!  
—Джекоб що ти наробив? Я тебе просив не пхати нікуди руки, ти блін міг посидіти дві хвилини спокійно?  
—Нарешті! Всі тільки тебе і чекають...—Заговорила Саманта обірвавши свій задумливий погляд із голо проекції, і зразу ж її перебив Джейкоб почуваючи себе винуватим у чомусь, но у чому так і не міг зрозуміти... 
—Капітане Валет, я вибачаюсь за все що сталось, що б тут не сталось, це я випадково щось включив на комп’ютері Пітера коли чекав його сьогодні зранку, тому вся відповідальність лежить сугубо на моїх плечах. 
—Так це діло рук Колінза?—З неймовірним здивуванням Саманта глянула на Пітера із вимовленою фразою 
—Я не знаю що тут сталось, но якщо стосується якихось даних які були відправлені сьогодні зранку то їх швидше за все відправив Джейкоб тому прошу не сприймати їх  всерйоз і... 
—І в цю мить практично у всіх в залі круглі очі від подиву плавно перейшли у гучний сміх, і тільки ці двоє стояли так ніби в калюжу наступили  
—Ніколи б не подумала що тим хто знайде вихід із цієї ситуації буде Джейкоб 
—Я не зрозумів що тут коїться? 
—Шерон поглянь на ці дані!  
—Що? Ці дані вірні?  
—Так ми вже в сьоме перепровірили і під різними спектрами, всі ці цифри вірні!  
—Невже? І наскільки далеко? 
—Трохи більше трьох місяців ходу на «ДВП», грубо кажучи за один стрибок справимось ще й пальне залишиться. 
—Це ж все міняє! Повністю все, я навіть не знаю що сказати, як так? Чому ми цього раніше не бачили   
—Агов може ви перестанете спілкуватись телепатичними навичками і об’ясните простим землянам про що ви говорите? 
—Джейк сьогодні зранку ти здається випадково включив пріоритет пошуку на одну із систем. 
—І що? Це добре чи погано? 
—Систему пошуку планет придатних для життя! І вона знайшла, вона знайшла планету на якій у 98.6% швидше за все є життя і вона по всім параметрам придатна для життя людей. І це непросто якась там планета в іншому кінці галактики, вона за три місяці ходу звідси. 
—То що? Це означає що ми летимо туди? 
—Ну не прямо зараз, но в загальному ми з командою за вашої відсутності прийшли згоди що це найкращий вар’янт 
—Так це означає що я не зістарюсь у середині цього ржавого тюленя! Ну я думаю що за це треба випити!  
—Відмітимо І це но не зараз ще багато роботи треба зробити перед запуском «ДВП"  
—Ну тоді не буду вам мішати, впевнений що з такою важливою задачею справляться і без мене. 
—Джейкоб хотів піти в бар вдруге попробувати свого щастя в спробі всетаки найти жіночого тепла на сьогоднішній вечір, но згадав як бачив раніше Луїзу із Кіріґаєю входящими у одну із тренувальних кімнат та подумав про те що вони могли б скласти йому компанію, так як навіть обіду ще не було і це було б дивно випивати із самого ранку у спробах склеїти плакат одної з моделей зображених  на стіні бару, і за мить він стояв уже перед дверима тієї самої тренувальної кімнати. Зайшовши в середину перше шо він почув це звуки удару палиць, і він побачив як Луїза із Кіріґаєю б’ються на посохах на свого роду рингові хоча це був просто уявний круг очищений  від мотлоху та спортивного обладнання, сам бій для Джейкоба здався захоплюючою постановкою, хоч часу із першого тренувального бою між ними пройшло небагато, но те що вони тут займались весь свій вільний час, день за днем було прекрасно замітно, рухи Кіріґаї набули красивої бойової естетики, стали більш відточеними та з мінімумом лишніх дій, а тіло ніби навіть у повітрі мало свою власну точку опори звиваючись від одного випаду до іншого, но і сама Луіза від тренувань із настільки швидко навчающимся противником наче перейшла на новий рівень володіння бойовими прийомами і практично ні вчому не уступала своєму противнику, а в дечому навіть перевершувала хоча і спонукало її до навчання швидше бажання не уступати таланту Кіріґаї ані ж ставати краще, сам Джейкоб був заворожений практично не зупиняющимся боєм, подумки прокручуючи можливі випади кожного з них, но тут шест Кіріґаї розламався від просто нежіночого удару коліном Луїзи, і бій зупинився. 
—Я не думав що наш снайпер з медиком родом з Шаоліня!—Уже плескаючи в лодоні заговорив Джейкоб 
—Джейк? Привіт, а ти що тут робиш, невже потренуватись прийшов?відповіла йому важко дихаючи та витираючи піт з лоба Луіза 
—Привіт Ліз. Та ні, просто новини   хороші є хотів поділитись. 
*Система загального оповіщення: Завтра о восьмій годині ранку відбудеться пробний запуск «ДВП» просьба всьому задіяному персоналу підготуватись,  приблизний час подорожі складатиме три із половиною місяці дякую за увагу* 
—Ми що кудись летимо? 
—Ну це якби якраз і є ця новина тільки не повністю... 
—А який смисл зараз розтрачувати енергоносії розраховані на два роки тільки для пробного запуску у три місяці?—Зложивши руки на грудях заговорив із недовірою Кіріґая 
—Ну тут як би я з лейтенантом Шероном знайшли підходящу планету для життя, і летимо ми туди, но наш капітан я так зрозумів вирішила цю інформацію частково приховати від загальних мас! Може поки не переконаються на власні очі у придатності планети для життя не хоче обнадіювати всіх на випадок розчарування? Ну знаючи нашого капітана то швидше за все воно так і є! 
—Що ти тільки що сказав? Шерон найшов планету? І ми летимо зараз туди? Я то думала що ми тут до кінця життя застрягли, ну я то вірила у краще но все ж... 
—І скільки часу нам туди добиратись? 
—Кіріґая чим ти слухав сказано ж було приблизно три з половиною місяці! 
—Що ж це за планета така? І чого її раніше не побачили раз вона настільки близько! 
—Не знаю! Но я щось чув як говорили про пояс астероїдів довкола системи, щось типу що вони металеві і там із проходженням сигналу недуже добре було. 
—Ну це напевне зв’язано з тим що  наші сканери в режимі розширеного пошуку не змогли з точністю зібрати дані про планети в цій системі, а коли включили точечний збір даних то сигнал був сильніший і... 
—Луізо ти починаєш говорити як Пітер! Переставай ато скоро і круги під очима як у нього появляться 
—Почувся звук відкривающихся дверей, і в проході стояля постать кримезного чоловіка у спортивному костюмі ростом під два метри , а його яскраво зелені очі буквально сяяли у цій доволі темній залі! 
—Майор боловей? Неочікувала вас тут побачити! 
—Капрал Ламберт?  ця зустріч для мене також злегка не очікувана, доречі не бачив вас останнім часом на заняттях, щось сталось?  
—Ну я побіцяла декілька приватних занять члену нашої групи, несміла ж я відказати своєму другові!  
—Я не маю нічого проти, но не було б простіше пазайматись із професійними інструкторами, ви ж можите неохоче нашкодити собі при тренуванні такого типу… 
—Вибачаюсь майоре Боловей но мені занять із Луізою Ламберт більш ніж достатньо , у нас же немає ніяких заборон на приватні заняття?! 
—Не смію заперечувати , це була тільки рекомендація як від білш досвіченого бійця. Що ж було б інтересно провести з вами чесний спаринг капрале 
—Я не проти, думаю найду на це час щоб відвідати вашу секцію і надіюсь на те що навчусь багато чому у бою з вами майоре! 
—Невже наш супер майор заінтересований в контакті з простими смертними, а корона не спаде? 
—Хм сержант Колінз здається не чув що таке суборденація! 
—Та мені срать на тебе я тобі не підпорядковуюсь, і я незбираюсь приховувати що ти мені не подобаєшся! Ведеш себе ніби тобі не має і ніколи не буде рівних, а коли піджимає, своїх же кидаєш заради спасіння своєї шкури 
—Не знаю звідки ти це взяв, но тебе небуло зі мною в боях, а вірити слухам можуть тільки діти і дурні, так що ти не в праві судити мене за дії які були за час моєї служби на війні 
—Я був у групі  “Пустельні койоти" , це ми визволяли тих кого ви кинули. 
—Не тобі сопляку говорити про те що правильно що ні, тебе там не було, був би ти на моєму місці ти б поступив также, інакше б загинули всі! 
—Був би я на вашому місці, я б не кидав своїх заради своєї шкури 
—Ви ще побийтесь тут через те що було давним давно.—Почувся уже роздражнений голос Луізи  
—Я не збираюсь бити сопляка який зарвався… 
—Може тоді на рингу покажите свою "Майстерність" ви ж у нас великий сенсей, з радістю візьму у вас пару уроків 
—Заміть не я це  запропонував… 
—Йій богу діти маленькі! Кіріґая іди за ними щоб вони нічого ненаробили, а я підійду пізніше, це треба зупинити. 
—Може дати їм випустити пар? Я точно не знаю но на наскільки я чув від капітана то в тій місії з визволення заручників загинув близький друг Джейкоба 
—Тим більше це треба зупинити ато вони повбивають один одного 
—Розмова людей ідущих до великої тренувальної зали із рингом 
—Давай швидше ми не можемо пропустити  таке!  
—А чере з що це вони? 
—А я звідки можу знати, через бабу яку певне! Незавидую я Колінзу, місяця зо два після стички з майором  проваляється в госпіталі. 
—Ти що не чув  історію  про Колінза? 
—Ти про що? 
—Да нуу, так тут взагалі легенди ходять про нього, я чув, що в одній із місій після того як пуля попала в одного із напарників Колінза, він озвірів і одним ножом перерізав майже трицять терористів, а в госпіталі з нього витягнули зо два десяткі пуль, а він щей тіло товариша доніс до точки евакуації, дехто взагалі говорить що він якась експерементальна зброя, і його запхали в нашу місію тільки щоб позбутись!  
—Ти говориш про “кровавого жнеця“ да ну, я чув ці казочки, брєд це все 
—Не знаю я б поставив на Колінза 
—Приймаю, хто продує ставить бутилку фірмового рому в барі Лютера 
—У залі наповенім зіваками що позбігались на представу, ось ось мав початись «тренувальний» бій між сержантом який все ніяк не міг знайти винуватих у загибелі друга та майора який незрозуміло чому погодився на бій із молодим хлопчиною, може їм просто треба було випустити пар? І вони обоє на підсвідомому рівні це розуміли, а може все було набагато складніше? Хто зна тільки час роз’яснить цю ситуацію. 
—Які правила?  
—До нокауту або до того поки хтось з нас не здасться! Можеш взяти собі підходящу зброю зі стіни!  
—Кивнувши поглядом у сторону стіни на якій висів різний інвентар предназначений для тренувальних боїв, майор Боловей взяв поліцейські кийки для себе, Джейкоб в свою чергу взяв короткий затуплений ніж в ліву руку та такій же військовий мачете в праву, взявши його досить по незвичному, так що саме мачете площиною закривало його руку до ліктя і на декілька сантиметрів виступаючи за нього як клик, між іншими людьми що займались в залі, а тепер пристально спостерігали за початком бою, по повзли насмішкуваті словечки! 
—Як же пафосно!  
—Дивний він якийсь, на воєнного не похожий, ніби бродяга який з вулиці, навіть думати не хочу як він сюди попав! 
—Готові? Раз, два, три, бій! 
—І з цих самих слів Джейкоб кинувся в напад стараючись своїм незвичним для професійного бійця типом бою вибити з рівноваги противника, та блокуючи удари кийків заставляючи їх скользити по плоскій стороні мачете, так ніби він тільки для цього і був потрібен! 
—Виходець вулиці?! Бєшся як бродяга який, хоча рефлекси непогані признаю, і чого ти пішов в армію? Такі як ти швидше в банди попадають аніж в армію! 
—Тебе як я попав в армію хвилювати не повинно, я б радив тобі швидше хвилюватись за свій зад який я зарас надеру! 
—І бій почався з потужного удару коліном Джейка, но його противник не був простим блазнем у формі, а прекрасно підготовленим спец призначенцем удари якого наче кувалди пролітали попри голову, сам Джейкоб майстерно відбивав всі удари кийків хоча вони наносились швидше здоровенним медведем аніж людиною, і він сам також наносив такі ж удари ніби не людьською силою, хоча зі сторони це не було замітно, но своїми тілами противники добре відчували силу один одного 
—і чим довше тривав бій тим більшого розмаху він набував, удари ставали все сильніше, самі бійці швидше і швидше, но хоть різниця була що у віці що в досвіді між Джейкобом та майором Ернестом, Джейк всетаки не уступав, а ті удари що проходили через блоки та були швидші від ухилянь здавались незначущими та без вкладення в них сили! Чи може вони просто такими здавались? 
  *А ти спритний! Но цього мало* 
—Знову пролунав голос в голові, що заставило на хвилинку відволіктись і пропусти удар ліктем в голову, від якого він утратив свідомість.  
—І тут в зал зайшла із кипящим виразом обличчя капітан корабля із Луїзою поруч. 
—Ви неадекватні? Добре Джейкоб веде себе як дитина но на вас то що найшло Боловей? 
—Міс Валет це був двохсторонньо узгоджений тренувальний бій, і ніякого підґрунтя як окрім тренування він не ніс! 
—Невже? Я бачу! Один на землі у відключці валяється, а в іншого кров потоком із під ребрів лється! 
—І тут Сам Ернест побачив як у нього з правої сторони через одяг просочувалась кров від зламаного ребра яке пробило шкіру. 
—В сан частину їх обох, я з ними потом розберусь, а ви чого тут стали роти роззявили? Вам заняття знайти? Ану порозходились 
—І всі швидко почали розходитись що б не попадатись на очі капітану корабля в якій явно проснувся злий військовий що дрімав глибоко в її свідомості ніби чекаючи цього моменту 
—В затуманеній свідомості Джейкоба почувся гучний сміх і поволі він почав розрізняти туманну постать що формувалась перед ним. 
—Знову цей сон! 
*Недумав що тебе так легко укладуть, слабоватий ти ще, хоча задатки маєш по серйозніші аніж твій друг* 
—То це твій голос я чув у свої голові? Я через тебе програв хрень ти туманна! 
*Взагалі то це я тобі показав планету на яку ви зараз летите, і де ж твоя вдячність? * 
—Дожився блін розмовляю з голосами в своїй голові, в мене походу шизофренія в цьому акваріумі розвилась. 
*Не переживай я такий же реальний як ти, просто ти ще багато чого не знаєш про силу* 
—Яка сила? Боже що тут твориться треба проснутись, ато в мене точно дах поїде, де тут кнопка виходу? 
—Так стоп, про яке місце ти говориш? 
*Про планету мого народу, точніше того що від нього залишила стара Імперія, а про силу ти скоро все дізнаєшся*  
—Ну по черепушці я получив знатно, раз мене так плавить! Добре допустим що це все правда, можеш тоді об’яснити хто ти такий і що ти чорт забирай робиш у мене в голові? 
*Я той з ким тобі суджено зустрітись,* 
—І чого ти від мене хочеш? 
*Допомоги!* 
—І в чому ж? Тільки не кажи що тобі потрібне моє тіло. 
*Ха ха, ні хоч би і хотів забрати то не зміг би, я хочу щоб ви допомогли моїй расі не зникнути з лиця всесвіту* 
—В якому це смислі «Твоїй расі», тобто ти прибулець? І як ти тоді зі мною розмовляєш? Тільки не кажи що вивчив нашу мову сидячи в мене в голові. 
*А я хіба упоминав про те що розмовляю твоєю мовою? Ні я зараз говорю на мові мого народу, а сила доносить до тебе саму суть моїх слів, це щось на кшталт телепатії про яку ти знаєш з часом ти також цього навчишся. І взагалі то ти зараз являєшся для мене прибульцем!*  
—І що такий прибулець як я може зробити для цілого народу, ти трохи мене переоцінюєш. 
*Так чи інакше вам потрібне пристанище, хоча б до того часу поки ви не знайдете місце яке зможете назвати своїм домом, а моєму народові потрібна допомога щоб відновити хоча б часточку своєї величі з минулого*   
—В цей момент Джейкоб різко підвівся на лікарняному ліжку та секундою пізніше схопився за голову від різкого болю. 
—Тобі неможна так різко вставати в тебе струс мозку! 
—Ее... я в сан частині? 
—Вимовив здивованим тоном Джейкоб оглядаючи палату 
—А ви...? 
—Я Марія, медсестра! 
—Що сталось? Як я сюди попав? 
—Ви не пам’ятаєте? Ви побились із майором Боловей. І для чого вам це взагалі було! 
—Пригадую щось таке, і довго я вже у відключці?  
—Ви проспали три дня... 
—Нормально я так виспався! Так добре пора вставати! 
—І куди ви зібрались? 
—В столову звичайно, я три дня нічого не їв... —І в цей момент в палаті роздався гучний звук гурчання живота  
—О Джейк ти вже очухався!  
—Привіт Ліз, а ти що тут робиш? 
—Як що я тут працюю взагалі-то, чи ти думав раз я прикомандирована до вашої групи то слідкувати маю тільки за вашим здоров’ям. 
—А ти не знаєш де зараз Пітер?  
—У технічному напевне, він допомагав в налагодженні вторинних систем  разом із техніками, а для чого він тобі? 
—Та нічого такого, хотів по більше дізнатись про ту планету, но це потом спочатку я повинен щось поїсти інакше я зараз з’їм когось! 
—«Невада» разом з усіма іншими кораблями прямувала до планети яка зародила надію в серцях її пасажирів, хоча двом із них не надто пощастило попасти під немилість капітана за невеличку бійку, і було поставлено під домашній арешт до кінця подорожі, «хоч одною проблемою буде менше» думала про себе капітан. Також було трохи відкореговано формацію стараючись заповнити ту пустоту що появилась за відсутності «Крістофера карта» виставивши один із РоФів передньої лінії на його місце та зменшивши відстань між залишившимися  трьома у формі вже трикутника. 
—Капітане дозвольте запитання. 
—Так слухаю тебе Поуенс 
—Ось дивлюсь я на РоФ ідущий по переду від  нас і не розумію, для чого в місії по колонізації такі бойові машини, ми ж жити на планеті збирались, а не стирилізувати її від усього живого, а ще Ііі... як би сказати, «Крістофер Карт» це ж по суті був повністю бойовий корабель на якому були виключно військові. 
—Поуенс ми ж перші хто повинні були стати колонізаторами, я думаю що наше начальство хотіло врахувати як можна більше різних можливих розвитків подій, і зараз я їм вдячна за це, тому що ми зараз в іншій галактиці і тільки бог знає що з нами буде далі, но я чесно кажучи сумніваюсь що вони врахували і такий розвиток подій! 
—Вибачаюсь може я лізу трохи не туди, але ж ми вже явно ніякого зв’язку із Землею не матимемо, а там була по суті ціла армія, та і не просто армія, я не знаю ні одної держави яка б змогла від них відбитись без колосальних втрат! 
—Саманта після цих слів зрозуміла що дійсно, після того як вони опинились в іншій галактиці, всі їхні вторинні місії втратили будь який смисл, окрім того що потрібно було вижити заради самих себе та тих хто покинув їх. 
—Хоча ти правий, збери  будь ласка   на шосту годину вечора в актовому залі командирів розвід груп, головних інженерів відділів та відповідальних за житлові зони, я повинна зробити заяву яка дещо прояснить, що б уникнути деяких непорозумінь в майбутньому  
—Гаразд, а про яку інформацію йтиметься? 
—Про секретні дані які у виду останніх обставин втратили свою секретність 
*Шум перемішаних голосів наповнював велику залу в очікуванні головного дійства* 
—Грехам вирішив зайняти дальнє місце так як здогадувався за що піде мова, но все ж йому прямуючому вздовж рядів не судилось пройти в кінець 
—Грехам?! Давно не бачились, присідай, тут є ще вільне місце 
—Грехам побачив  но даний момент уже капітана Девіса, високого смуглявого, такого ж яким він запамятався з часів служби по гарячих точках, сам Грехам нечасто пересікався із Девісом так як були в різних ротах но все ж неодноразово пересікались у небойовій обстановці! 
—Вітаю бачу в тебе зірочок на пагонах прибавилось з нашої останньої  зустрічі!—Уже щиро усміхнувшись Грехам подав руку старому знайомому. 
—Так як і в тебе живуча ти падлюко, ти наче підріс! Я чув, що багато з наших відібрали в цю місію но не подумав що наш Сімейний Грехам візьметься за щось настільки грандіозне. 
—Та все міняється, а я бачу в тебе появились нові відмітини!—Стараючись як  можна делікатніше Грехам указав на довгий шрам трохи вище скроні. 
—Ти про це? А це снайпер думав що може знести голову невловимому Віллі, но можу тебе запевнити більше він не промахнеться. 
—І де ти шлявся, що я тебе бачу перший раз від нашого вильоту? 
—Я минулого місяця тільки ротувався із Крістофера Карта, можна сказати вибив маленьку відпустку, а виграв пропуск в життя, пощастило мені навідмінно від інших! Я от думаю може мені треба було залишитись там, все краще бескінечного блукання по галактиці про чиє існування навіть наші умніки не здогадувались  
—Розумію все що сталось це непомірна втрата, но якщо ти зараз опинився тут, то означає що вмирати тобі ще зарано, твій янгол охоронець явно професіонал у своїй справі і шрам на скроні тому ще один доказ, так що раджу нагадувати про це собі кожен раз коли дивишся в дзеркало...  
—Цссс он Саманта вже тут... 
—Прошу всіх заспокоїтись! Добре тепер прошу вашої уваги я у виду останніх обставин хочу дещо прояснити для всіх вас, хоч із нами за останній час сталось декілька незвичних та навіть трагічних подій і наша довга місія у двадцять шість років, цілю якої була колонізація планети зазнала невдачі, і із своєю невдачею принесла трагедію у нашу історію, яка я маю надію не закінчиться на цьому кораблі і зараз завдяки роботі нашого наукового відділу, ми летимо на іншу планету яка по багатьох показниках повинна підійти для життя на ній людини... 
—І тут по залу прокотилась хвиля шепоту, із здивованою но оптимістичною нотою. 
—Заспокійтесь! Так наш науковий корпус знайшов підходящу планету і нам непросто пощастило її знайти так швидко, а ще те що вона буквально була в нас підносом, за тринадцять тижнів ми повинні вийти на її орбіту і почати більш детальний збір даних... 
—І знову ж зал загомонів, у багатьох вираз обличчя почав мінятись на щирі усмішки і неприховану радість! 
—Попрошу вас бути чуть більш стриманими. Тепер перейдемо до того що деякій частині присутніх із цього залу вже відомо, так як я не бачу більше доцільності в будь яких місіях під грифом секретно даних до вильоту із Землі, зараз наша головна ціль вижити, і я не бажаю  щоб якійсь можливі слухи зароджували недовіру в нашому колі, а іменно я зараз хочу розповісти про другу місію яка була швидше головною в нашій подорожі! Так от декілька десятиліть назад в руки «НАСА» попав певний прилад зв’язку, а іменно квантового зв’язку, по деяким даним його знайшли під льодами Антарктиди, но головне те що його знахідка притягнула за собою, «НАСА» вдалось налагодити його, і здійснити перший в історії сучасного людства між-планетний дзвінок, на подив наших вчених по іншу сторону трубку всетаки підняли і погодились прийняти нас на одній із планет в їхньому сузір’ї і люб’язно надали нам ті технології що дозволили б добратись до них, но ніхто точно не знав чого нам прийдеться там чекати бо просто довіритись внеземній расі ми не могли, було вирішено зробити наш флот «мирних» колонізаторів як найбльш воєнізованим враховуючи РоФи та сам «Крістофер картер» які були побудовані тільки для відбиття можливої агресії внеземної раси, також із того самого міжпланетного телефона вдалось зробити два такі ж правда трохи уступающі першому для прямого звязку із Землею, а якщо бути точнішою то ми повинні були збирати дані про нову расу такі як їхні біологічні параметри, слабкості та сильні сторони, но головне їхні технології і передавати їх на Землю і на превеликий жаль цей телефон був на втраченій частині нашого головного охоронця, хоча я і не впевнена що він працював би зараз. Попрошу цю інформацію у правильній формі донести до всіх хто залишився з нами і бути готовими до любих розвитків подій. Якщо ми не були  самотні у нашій рідній галактиці то неможна виключати того що нам можуть зустрітись розумні види життя і в цій поки що новій для нас! Тепер можу відповісти на декілька питань, є питання? 
—У відповідь прозвучала глуха тишина від всього почутого, но поволі із відповзаючим  ошелешенням почали сипатись банальні питання. 
—Грехам в тебе є питання до нашої принцеси залізяк? 
—Залізяк? —Із легкою усмішкою відповів Говард Вільяму  
—Ми ж літаюче царство залізяк, а вона наша принцеса! 
—А ну тоді ясно, ну куди мені недостойному так не учтиво звертатись до принцеси, про які взагалі питання від мене недостойного може іти мова...—Підхопивши жарт Девіса Грехам уже стримувався щоб не засміятись. 
—Тоді давай валити по тихому поки всі хором не рвонули до виходу, треба відмітити мій третій день народження! 
—Я не проти, в таких обставинах не знаєш чи буде ще раз така можливість, тільки зайдемо по дорозі до Джейкоба з моєї розвід групи, треба обговорити з ним декілька питань. 
—Так бери його з нами, в барі поговорите! 
—Його Саманта під домашній арешт поставила на три місяці за бійку... 
—Так це твій боєць Боловею три ребра зламав? 
—І ти про це вже чув? Так це він! Хочу вияснити в чому проблема між ними. 
—Не знаю в чому причина но мені твій боєць вже подобається, Боловею давно треба було дати прочухана, сам же ш знаєш хто він 
—Та власне кажучи мені він також не подобається, но це не причина розв’язувати заворушку  
—В цей час Джейкоб замкнутий у своїй каюті під охороною намагався сконцентруватись на дивному голосі що час від часу звучав у його голові,  
—Туманний ти тут? 
* * * * * * * * * * * * * 
—Якщо ти реальний відізвись 
* * * * * * * * * * * * * 
—Туманна ти хрень твою же ш мать, ти мене чуєш? 
*До тебе ідуть гості! Можеш з ними поки що  порозважатись, а в мене інших справ навалом* 
—Ти? Стій об ’яснись для початку 
*Голос із за дверей* 
—Я капітан Говард Грехам, прийшов поговорити із своїм підлеглим. 
—Так звичайно проходьте капітане... 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше