Невідома галактика

—Після предсмертного крику газовий гігант забрав із собою більшу частину головного охоронця земного флоту, корабля Крістофера Карта та відправивши решту кораблів у місце яке було відомо тільки йому завдячуючи його поважному віку. 
—О господи я дійсно це бачу?  
—Прошепотів Поуенс, і з його шепотом пройшли мурахи у всіх хто його розчув. 
—Впереді виднівся розвалюющийся на шматки  "Крістофер Карт", були замітні невеликі спалахи від вибухаючого озброєння яке там залишилось, та більшої частини корабля просто не було, а від розрубаного краю ще на декілька десятків метрів виднілось ще  гаряче виплавлене залізо, виглядало все так ніби там ніхто неміг вижити, і сотні викинутих тіл у відкритий космос додавали впевненості цим думкам. 
—Відправити туди рятувальні групи. 
—Проговорила тремтящим голосом капітан корабля. 
—Я ж всього навсого мала відповідати за внутрішній порядок впродовж подорожі, мене ніхто до цього не готував.—Проговорила про себе капітан ледь чутнім тоном, но так як після її слів всі прийшли до тями то цих слів вже ніхто не розчув в наповнюючомі капітанській мостик шумі. 
—Після декількох годин рятувальна операція була припинена, без надії найти виживших. На залишившійся частині корабля радіаційний фон зашкалював настільки що ті хто вижли після вибуху закінчили своє життя в страшних муках від радіації.  
—Все що залишолось від корабля вирішили відправити в подорож до найблищої зірки як велику гробницю, на кораблі всі попрощались із знакомими та недуже, капітан корабля проговорила скорботну промову перед усіма зібравшимся для прощання із загиблими товаришами, а картографи астрономи та фізики невідриваючись від роботи досліджували все що тільки могли дослідити хоча і ентузіазму їм не вистачало, но і недивно після таких то подій.     
—Через два дні напруга почала трохи спадати разом із наступоючою втомою від усіх подій останніх днів. 
… 
—Підполковнику Валет. 
—Почула вигук із за своєї спини капітан корабля і ледь невпустила ложку в уже пусту тарілку. 
—Недумав що побачу вас у загальній столові. 
—Саманта оглянулась і побачила як за нею стоять капітан Грекхем та лейтенант Шерон із підносами для їжі. 
—Дозвольте приєднатись?  
—Знову заговорив Грехам побачивши легку здивованість Саманти, і недивно на кораблі більше мільйона чоловік, більше п'ядесяти обідніх залів, (забавний збіг) 
—Звичайно присідайте, перший раз їм за два дні, а у столовій управління якось надто тихо, якось комфортніше бути серед людей.—Договорила Саманта та взялась за персиковий сік та пончик із джемом. 
—Напружені ці останні дні, тут не поспориш!  
—Монотонно вимовив Говард Грекхем присідаючи навпроти 
—Всежтаки люди тільки почали освоєння всесвіту!—Підбадьоруючим тоном сказав Шерон. 
—А ми вже в іншій галактиці, та більшісьть моїх знакомих із землі про це тільки мріють, —Прозвучало продовження уже з ноткою важкої іронії. 
—Треба було зразу як тільки побачив дивні показники сказати, тоді може все було б інакше. 
—Пробубнів про себе Шерон помішуючи ложкою суп. 
—Шерон це все що сталось звичайно трагічно, но тільки завдячуючи тобі ми зарас сидимо тут! 
—Пітер це розмова трохи не для того місця. 
—Вибачте капітане просто згадав наші останні дні, задумався що все могло бути інакше, без цього всього. —Уже боячись називати своїм іменем цю ситуацію вимовив Пітер. 
—Розумію, давай сходимо потом в бар провітримось, я пригощаю.—Підбадьорив Говард Пітера. 
—А мене з собою візмете? Вже давно треба провітрити голову! 
—Ну куди в плавання та без капітана.—Пожартував Грекхем. 
—О котрій ви вільні наш капітане? 
—Саманта усміхнулась від слів Грекхема 
—Та можна і зараз! Тільки забіжу на мостик на декілька хвилин! 
—Ну тоді зустрінемось там! 
… 
— Через деякий час за один із столиків бару усілись капітан корабля Саманта Валет, командир групи s7 bravo капітан Говард Грекхем та її член інженер, технік Пітер Шерон. 
—За столом  із кожним келихом фірмового рому, заводились все відвертіші теми, обстановка поволі приймала теплий та приємний відтінок дружньої бесіди!  
—Не думав що буду випивати разом  із капітаном в барі! 
—Засміявся уже піддатий капітан Грехем. 
—А я не думала що ти сміятись вмієш, завжди ходиш набундючений дивишся на людей як казала моя покійна бабуся що прожила все своє життя за містом "так гі би я ти межу переорала"   
—Вимовила так ніби хотіла скопіювати згадану з дитинства манеру і тембр своєї бабусі, чим викликала щирі усмішки. 
—По вас і не скажеш що ви росли не в місті! 
—Що невистачає резинових чобіт, солмяного капелюка на голові та саломинки між зубами?—Вставивши руки в боки та проговоривши із саркастичною усмішкою Саманта привстала ніби позуючи скульптору, та з гучним сміхом завалилась на шкіряний диванчик. 
… 
—Пітере, а як ти попав у цю місію? Ти ж не військовий! 
—Це довга історія!  
—Ми на найблищі декілька років, а може і десятиліть здається нікуди не поспішаємо! Чи може я чогось не знаю.—Іронічно вимовив Грехем взявшись за бутилку рому щоб знову ж поповнити опустівші бакали. 
—Ну до цього я працював в одній дослідницькій компанії, ми шукали нові безпечні джерела енергії, но це не важливо, в один день нам сказали що фінансування зупинили, а нас скоротили, ну без роботи сидіти був не вар'янт, так що я шукав роботу в інтеренеті і тут мені в очі кинулась одна інтересна заявочка... 
—В інтернеті? недумала що нашу команду навіть так підбирали, це ж була ледь не найсекретніша місія обєднаних націй. 
—Ну так то там нічого такого не було, нас тут же більше мільйона, та тут усі б зглузду зїхали будь то самі воєнні. Мене заінтересувало те що там було вказано що робота далеко за межами США, і за житло та  харчування платять, ну я залишив анкету, так як завжди мріяв по подорожувати по світу мені буквально за десять хвилин передзвонили і назначили співбесіду, я ж не думав що подорожувати я буду не по планеті земля, ну а дальше все по старому натоптаному воєнному кліше тільки після підписання тони паперу та в разі чого добровільної згоди на ізоляцію в псіхушку, розказали що буду брати участь у якійсь непонятній місії у космосі. 
—І ти не думав відказатись? 
—Як може вчений відмовитись від можливості побувати у космосі та це можна сказати моя дитяча мрія, мені ж ніхто несказав що перейшовши по ссилці в інтернеті я опинюсь у іншій галактиці, кому на землі розкажи не повірять, щей у дурку запхають.  
—Ну наврядчи буде така можливість. 
—Ну тоді давайте випємо за землю і тих хто на ній залишився! Прозвучав тост від капітана Грехама 
—За землю! 
—Вигукнули хором сидячі за столом піднявши бокали, та кількома секундами пізніше почули що їхній тост розійшовся і по інших столах  і навіть уже спавший  за столом у кутку бару спробував щось вимовити, но чулось тільки якесь бурчання! 
—Йому уже явно досить 
—Підполковнику, а можна задати особисте питання? 
—Якщо зарз же не перестанеш фамільярничати я тебе у відкритий космос викину! 
—Вибачаюсь я це не навмисне, діло привички... 
—Так що ти там хотів запитати? 
—Мені стало інтересно як ви стали капітаном?  
—В цій посаді немає нічого такого, я тут тільки для формальності, так що мене вибрали можна сказати тицьнувши пальцем в небо, ну в даному випадку напевне в гору особистих справ. 
—Та не гоніть, у місію з освоєння інших планет та з більш ніж двома мільйонами людей так не вибирають! 
—Так то я повинна була все узгоджувати із управлінням яке було... яке було! А мене вибрали напевне через мого батька який був добрим другом генерала Максвела 
—Це він якщо я не помиляюсь відповідав за формування цієї групи?—Ненавмисне перибивши запитав Капітан Грекхем 
 —Так, но якби не він, я швидше за все зараз була б на тім що залишилось від Крістофера Карта 
—Якби там не було, но ваші дії врятували всіх нас! 
—Я вже трохи перебрала думаю пора вже і мені в свою каюту, ато боюсь що складу компанію цьому імпозантному незнакамцю що спить у куточку 
—Погоджусь з вами, пора і нам вже, пішли Пітер.  
—І нарешті по закінченню третього дня від цих самих значемих подій, Пітер нарешті прийшов до тями та зрозумів що треба щось робити як мінімум тимчасове пристанище знайти , і хоть в один день нестало значемої частини їхньої команди та і позбутись силуету кружляючих тіл у безмежній пустоті перд очима було важко, наступні декілька днів Пітер працюва на ізнос налагоджуючи прилади що дозволяють пошук придатних планет для життя, настроюючи їх під роботу в нових поки незнайомих умовах. 
—На Неваді все поступово приходило у норму, техніки завершували усунення неполадок щоб знову можна було рухатись на повнім ходу, хоча і не знаючи куди! 
—У навігаційному відділі розпочали пошуки нового пристанища для людства, хоча спочатку і прийшлося по воювати із технічним відділом доказуючи  що відновлення приборів пов'язаних із пошуком планет стоїть вище в пріорітеті ніж ремонт приладів внутрішньої комунікації! 
—Кіріґая часто медетував та тренувався намагаючись розібратись у своїх дивних відчуттях які породжували неспокій, ніби щось за ним стежило з самої появи в цій новій для людей галактиці. 
—Одного разу Луіза випадково  наткнулась на Кіріґаю в одній із кімнат для тренувань яка рідко використовувалася за призначенням, захаращена різним спортивним інвентарем, та все ж там було достатньо місця для тренувань, сам Кіріґая тренувався із шестом біля одного із манекенів, його рухи були злегка незграбні но зате точні та швидкі. 
—Кіріґая?! Що ти тут робиш? 
—А хіба не видно, тренуюсь. 
—Та ні я не про це, чому ти тут, один, та і місця тут... 
—Мені достатньо.—Перебив її Кіріґая. 
—Луіза у свою чергу кокетливо усміхнулась та підстебнула Кіріґаю. 
—Які ми злі, так ніби я тебе за переглядом порнушки застукала. 
—Ти щось хотіла чи прийшла мішати? 
—Я за шестом для тренування, майор Боловей сказав що вони стоять тут! 
—Ось, можеш іти.—Промовивши знову ж монотонним тоном Кіріґая кинув у її сторону шест із яким займався,  та взявши інший продовжив тренування. 
—Тобі не здається що цей манекен занадто легка ціль? Хоча! здачі дати він не може, ідеальний противник для того хто боїться получити по зубам!—Луіза промовила із ухмилкою розізлившись уже на грубість Кіріґаї, та прийняла бойову стійку чекаючи на відповідь. 
—Ну нехай буде  по твоєму! 
—Також усміхнувшись відповів він. 
—Як тільки почався бій Луіза починала відчувати здивування, і при кожнім ухилянні, блоці та контратаці Кіріґаї здивованість все посилювалась, і діло було не у дивовижний майстерності та відточеності рухів, а скоріше на оборот, рухи були таким ж незграбними та непослідовними якими вона їх і бачила хвилину назад, але Кіріґая ухилявся та блокував усі її удари, і це не було похоже на те що він читав її наступні удари, це були рефлекси, просто звірині рефлекси, так подумала Луіза попутно згадуючи те що навіть майору Боловей не завжди вдавалось виграти у неї на боях із шестом. З кожним наступним ударом Кіріґая ухилявся та контратакував все краще, кожен відточений удар Луізи блокувався незграбним розмахуванням шеста ніби якоюсь палицею, перемогу в цьому тренувальному бою здобула все ж таки Луіза, но вона була нелегкою, використавши недосвідченість Кіріґаї вона збила його з ніг та умовно нанісши удар по горлу. 
—В тебе непогано получається хоча і бракує відточеності прийомів, чому ти не тренуєшся разом із усіма? Там і місця побільше та і навчити є кому, ну і спаринг партнери порозговрчивіші аніж твій безслівний друг!—Показала Луіза кінцем шеста на манекена, та подала руку лежащому на землі Кіріґаї 
—Я тренуюсь не для того щоб стати сильнішим це для мене швидше щось накшталт йоги, мені потрібен спокій, а у загальній залі для тренувань я не те що  потренуватись спокійно не зможу, я там своїх думок не чую, в цій консервній банці мало де є місце щоб спокійно подумати! 
—Може тоді зі мною потренуєшся? В мене батько колишній спецназівець, так що він навчив мене як за себе постояти, може я і не професіонал но зате явно краще манекена!  
—Думаю можна було б, час від часу! 
—Ну тоді що? Продовжимо?  
—У тихій давно забутій кімнаті, раунд за раундом проходили бої, і із закінченням кожного раунду ці бої набували все більшої ефектності, сили та точності, а у цей час Джейкоб прийшов у один із барів відпочинкової зони надіячись завязати роман на одну ніч із кимось, но усівшись біля одного із великих ілюмінаторів прикував свій погляд в глибину нової галктики, мерехтливої, яскравої, прекрасної! Забувши про все що було до цього, тільки в передчутті чогось великого, неосяжного! І тут нізвідки він почув слова що ехом відбивались в його голові, ніби вони і сказані небули, так ніби можна було почути сам смисл слів, а не їхнє відлуння у повітрі! 
*І хто ви?*     
*Ви не імперці!*  
*І не бандити, хто ж ви?* 
—Від цього Джейкоб підірвався з місця, вскидкою оглянувшись кругом, но зрозумівши що почув ці слова тільки він, поволі сів на місце, роздумуючи що це могло бути, почулось це йому, чи насправді він це почув. Вирішивши що навколишня обстановка в придачу з алкоголем дивно на нього впливають Джейк допив келих рому що стояв у нього на столі і направився у свою каюту, промовивши тихим голосом про себе. 
—Треба виспатись  
   <<<Сон Джейкоба>>> 
—Я пливу? А хіба я у воді? Ні! Я лечу? 
—Так легко! Де це я? 
 *Гордий народ! Хмм вся історія в боях, но у вашого народу ще все тільки попереду* 
—А? 
 *ще поки діти, не слухняні діти* 
—Хто тут 
*Всю свою історію б’єтесь за іграшки які по суті вам зовсім не потрібні* 
—Це сон? 
*Можливо, а може і ні* 
—Це як? 
*Но зараз тут потрібні ті хто родився та зростав в боях. Я відчував що у наш світ прийдуть сильні воїни, сильний народ...* 
—Я не розумію 
*Залишились ще зовсім трохи...* 
—Ти про що? Хто ти? 
*Гаразд! Я допоможу вам, а ви моєму народові...* 
—Хто ти? Чого ти хочеш від мене? 
*Захистіть мій народ...* 
—Джейкоб підірвався намагаючись пригадати загадкову туманну постать із сну. 
—Приснится ж таке, < брр > якийсь брєд!  
—Привівши себе в порядок Джейкоб вирішив зайти до Пітера щоб разом піти поснідати. 
—Падйом принцесо, вставай, чи тобі сніданок в ліжечко принести? 
—Через декілька секунд двері відкрились і перед ним стояв запухлий від втоми  Пітер 
—Блін Джейк тобі що зайнятись нема чим? Окрім як людей діставати! 
—Ти у снідати ідеш чи як? 
—Та іду но чо ж так рано?  
—Так ти ідеш чи ні? 
—Зачекай нехай хоть в порядок себе приведу. Заходь! Не будеш ти ж тут стояти як на стрьомі 
—У кімнаті Пітера було все захаращене різного роду даними, нагадуваннями та дивними відмітками які були по всюди, ледь  не на стінах маркером написані, но найбільше вирізнялась голографічна проекція видимої частини галактики за робочим місцем Пітера, із  загадковими різноманітними даними які постійно оновлювались, показуючи що ця кімната поволі перетворювалась в робоче місце Пітера 
—А що це за проекція включена на голопроекторі? 
—Джейк нічого нечіпай, просто почекай поки я дочищу зуби!—Почувся наказавий голос з повним ротом зубної пасти із ванної. 
—Добре, добре! Давай ускорюйся, чистюля. 
—О це сузіря мені щось нагадує. 
—Тицьнуши пальцем в голограму пробубнів Джейкоб, після чого голограма відкрилась показуючи групу планетних систем у зближеному вигляді, 
—Чому мені ці планети здаються знакомі? Хмм, е неважно може де у Пітера в кпк промельком замітив, так де це закривається? 
   *Задати пріорітет на вибрану область?* 
—Який пріорітет закрийся нафіг! 
   *Пріорітет заданий*  
   *чекайте повного збору даних!* 
   *Запустити програму у фоновому режимі?* 
                       *ТАК/НІ* 
—Бля як тебе закрити <ТАК> , О здається закрилось. 
—Джейк не пхай туди руки я ж тобі говорив, пішли уже ато ти неодмінно щось поламаєш! 
—Ти що там удава свого приручав? Чого так довго? 
—Звичайно! Пішли вже чи ти мене розбудив щоб у мене в кімнаті посидіти. 
—Через деякий час, уже доїдающому свій сніданок Пітеру, почали сипатись повідомлення 
—Технічний відділ: Лейтенанте ви повинні це бачити, ваші дані просто вражають 
—Картограф Нед: Як ти дізнався що там щось є? 
—Самнта Валет: Я розумію що ти не довіряєш іншим "Великим умам" тут,  но самому перекопати ціле скупчення зірок, не жалієш ти себе! 
>>>Вхідний виклик: Саманта Валет<<< 
—Пітер Шерон на зв'язку капітане 
—Де ти? Я розумію що пакет даних вже готовий, но робив же ш його ти, так що бігом дуй на капітанський мостик, я потом тобі вихідний виділю! Та я тебе власноруч розцілую якщо вони підтвердяться 
—Які дані? Я не розумію по що ви капітане 
—Не притворяйся   і дуй бігом сюди я ще раз повторювати не буду, твій персональний " і,і " вже скинув весь пакет даних технічному відділу на переперевірку, і вже в третє дані підтверджуються! Так що можеш не притворятись! 
   >>>Звук завершеного виклику<<< 
—Я нічого не зрозумів но здається треба срочно іти на мостик! 
—Ну тоді пішли, чи ти збираєшся нашого капітана заставляти чекати?