Глава 33

Петро зібрався досить швидко. Йому не було з чого обирати вбрання, тож він приділив більше уваги машині. Поки Діана наводила красу вдома, Петро натирав білий кузов позашляховика та шкіряні сидіння, щоб не залишилося жодної пилинки, яка могла б забруднити одяг Діани.

— Ого, — вигукнув Петро, побачивши Діану у вечірній сукні. До того вона зазвичай вдягалася в джинси та футболку, максимум — шорти. У вузькій чорній сукні Діана виглядала значно жіночніше. 

— Що? — засміялася вона. — Ми ж їдемо до ресторану, чи як?

— Тоді треба заїхати до мене дорогою, я вдягну смокінг. Бо поряд з тобою почуваюся як безхатько.

— Не прибідняйся! До речі, у тебе справді є смокінг? 

— Ага. Ще зі школи, — розсміявся Петро. — Зберігаю як пам'ять про найдурнуватіші роки життя. 

— Цікаво є люди, які згадують школу з любов'ю? — поставила, скоріше ріторичне, питання Діана.

— Я гадаю таких треба остерігатися. Хто зна чого можна очікувати, — Петро різко взяв уліво, щоб об'їхаті їжака, який перебігав дорогу і ледь не зіткнувся зі старим ПАЗіком. 

Деякий час вони їхали мовчки, насолоджуючись музикою, швидкістю та безкрайніми полями і лісосмугами за вікном. Коли почала грати якась лірична пісня, Діана не витримала.

— Петре, скажи чесно, ти покликав мене до ресторану і влаштував клумбу хризантем під вікном, щоб позлити Юлю?

Петро лиш загадково посміхнувся кутиками губ, подивився на Діану і знову перевів погляд на дорогу. 

— Ну припустимо, що поїздку в місто ще можна було б так розцінити. Але до чого тут квіти? Хіба на тобі написано, що хризантеми — твої улюблені?

— Ти уникаєш прямої відповіді, — не здавалася Діана.

— Ні. Це все не має до Юлі жодного стосунку. З нею я розберуся іншими методами.

— Тоді... — Діана замовкла, підбираючи слова.

— Ти мені дуже сильно подобаєшся. До того ж давно. Просто, виявляється, я цього не розумів раніше.

Діана аж зашарілася від слів Петра. Він їй теж подобався з самого початку, але вона обрала стратегію вичікування. І, як виявилося, не прогадала.

— І коли ж тебе осінило це прозріння? — не втрималася вона.

— Коли я приїхав верхи, весь у пилюці.

— Дуже романтично, — пирснула зі сміху Діана. — Хоч би прибрехав щось для краси.

— Це не по моїй частині, — без тіні жарту відповів Петро. — І так куди не глянь — суцільна брехня.

— Як думаєш, що замислила Гожи? — Діана вирішила змінити тему.

— Вона сама точно нічого не вигадувала. Там усім заправляє або Еміліан, або старий барон. Але яку б вони не придумали підставу, все під пильним наглядом. 

— Ти маєш на увазі камери?

— Не лише. Мій троюрідний брат Клим зранку направив до нас одну людину. Перед від’їздом я попередив пана Тараса. Дівчина офіційно буде барменом разом з іншими хлопцями. Вона й стежитиме за Гожи, доки не знайдеться заміна або ж поки та не попадеться на гарячому.

— Краще б попалася, — зірвалося з язика у Діани.

— А ти небезпечна суперниця, — посміхнувся Петро.

— Настільки ж, як і надійна партнерка, — серйозно відповіла вона.

Перевдягатися Петро не став, що привернуло увагу до їхньої пари в ресторані. Вони з Діаною зайняли столик у центрі зали й чекали на офіціанта.

— Поглянь, це ж прямо пара з казки, — шепотіла дівчина подрузі за сусіднім столиком так, що, мабуть, навіть на вулиці чули. — Справжні красуня і чудовисько!

— Ага, цікаво, що вона в ньому знайшла, — відповіла та.

— Ну він загалом гарний, але виглядає як селюк.

— Точно. Це якийсь провінційний альфонс!

— Або фермер. Знаєш скільки у фермерів бабла?

— Що справді?

— От подивимось, що вони замовлятимуть!

Дівчата вже не соромилися перемивати кістки Діані з Петром майже на повний голос.

Підійшов офіціант, і говірливих сусідок більше не було чутно. Поки Діана з Петром робили замовлення, пліткарки вже знайшли нову жертву для обговорення й щось бубоніли, повернувшись в інший бік залу.

Петро саме взявся за м’ясо по-французьки, коли до ресторану зайшла пара. У нього аж ніж з виделкою випали з рук, а згодом і шматок м’яса з рота. Діана перелякано подивилася на Петра, а потім прослідкувала за напрямком його погляду і випустила з рук келих із білим вином. На звук битого скла повернули голови всі присутні, зокрема й пара, що так збентежила Петра та Діану. На них, не менш ошелешеними очима, дивилися Фелікс та Юля, стоячи під ручку.

— Такого навіть у бразильських серіалах не вигадають, — перше, що спромігся вимовити Петро.

— Отакої! — вигукнув Фелікс.

— Що ви тут робите? — нарешті вийшов зі ступору Петро.

— Напевно, те, що й ви. Плануємо повечеряти, — безтурботно відповіла Юля. Здавалося, її нічого не дивувало і не засмучувало. 

— Я все знаю, — сказав Петро, заходячи з козирів.

— Ого! Тобі б з Енштейном у "Найрозумнішого" грати, бо він, здається, був про себе куди скромнішої думки.

— Досить блазнювати. Тобі це не личить.

— Мені здається, тебе це вже не має непокоїти, — посміхнулася Юля і відсунула стілець навпроти. — Ви ж не проти, якщо ми ненадовго скласти вам компанію?

— Мабуть, це не найкраща ідея, — промовив Петро.

— Та облиш. Ми справді ненадовго. Краще скажи, чому ти всюди додав мене в чорний список? — Юля прискіпливо дивилася Петру в очі.

Він же, здивувавшись ще дужче, мовчки дістав телефон та почав перевіряти месенджери й налаштування.

— От дідько! Як це? — Петро не міг второпати, яким чином номер Юлі виявився заблокованим де тільки можна.

— Ти наступного разу, коли заведеш собі дівчину, і вона раптом не виходитиме на зв'язок декілька днів, хоч поцікався, чи жива вона, перед тим як знайти іншу. Але це все лірика. Я хотіла про інше поговорити.

— Мені навіть страшно уявити, про що.

— З яких це ти пір став таким боязким? — Юля безцеремонно взяла склянку з апельсиновим фрешем, який приніс офіціант і поставив перед Петром. Діана на всяк випадок завбачливо вхопила келих з вином, що принесли на заміну розбитому, і підсунула ближче до себе.