Глава 28

Звук Дем'янового мотоцикла неможливо було сплутати ні з чим. Петро вже навіть навчився розпізнавати напрямок його руху за звуком.

— До нас гості, — сказав Петро Діані й оглянув свої руки, немов уперше помітив, як він виглядає після падіння в пил.

— Тобі треба в душ! Я зустріну Дем'яна, йди-йди.

Петро завів Шовка в новенький денник і попрямував до вбиральні. Подивився в дзеркало й ледь не зомлів. Сталлоне у фільмі "Перша кров" наприкінці картини виглядав, мабуть, свіжішим і чистішим. Білосніжний кахель, новенька ванна, полички, раковина з тумбою швидко вкрилися брудними слідами. Пральна машина, куди відразу пішли всі речі, теж.

Петру знадобилося чи не вдвічі більше часу, щоб прибрати за собою, ніж на купання. Нарешті, коли все знову стало чисто, можна було вдягатися й виходити. Але виявилося, що вдягати нічого. Навіть рушники ще не встигли повісити. Добре, що хоч телефон з собою.

— Юлю, сонечко, потрібна твоя допомога, — заговорив він беззахисним голосом.

— Що трапилося? — почув він занепокоєний голос рудої.

— Ти далеко від дому? Мені терміново треба щось з мого одягу.

— Якраз біля двору. А ти де?

— Я у нас вдома. Пішов у душ і забув, що тут ще нічого немає.

— Добре, зараз веду групу повз тебе, передам. Там є хтось?

— Так, звісно. Дякую!

Юля відбила дзвінок, більше нічого не сказавши. Петро задумливо подивився на телефон, озирнувся навколо в пошуках місця, куди б сісти, і вмостився на унітазі, підперши підборіддя руками.

— Ти що, заснув там? — почувся з-за дверей голос Дем'яна.

— Майже. Чекаю сухий одяг. Рушник уже не потрібен, — сповненим порожнечі голосом відповів Петро, не встаючи з унітазу.

— Ми з Філом змотаємося до річки ненадовго. Потім повернемося, все розповім. Тримайся.

Залунала мелодія дзвінка. Юля. Петро жваво підскочив і ледь не впав — відсижені ноги не тримали. Сотні голок штрикали з усіх боків — від п'ят до тазу. Він ледь утримав рівновагу.

— Можеш приїздити забирати всі свої речі, — почув він сердитий голос Юлі.

— Що сталося? — Петро занепокоєно зашкутильгав з кута в кут просторої ванної кімнати.

— Ти ще питаєш? Зараз твоя подружка тобі все розповість! — і Юля знову скинула.

Петро стояв уже повністю сухий, але вкрай розгублений. У двері тихенько постукали.

— Я лишаю речі під дверима, — почув він голос Діани, а після цього кроки й стук вхідних дверей.

Висунув голову в коридор. Нікого. Забрав акуратно складену одежу й, швидко одягнувшись, вибіг надвір.

— Що казала Юля? — першим ділом запитав Петро у Діани, коли знайшов її в альтанці біля декоративного озера з фонтаном.

— Мало не накинулася на мене через те, що більше нікому передати твої речі. А їй нібито нема часу.

— Отакої, — Петро сів навпроти й замислився. — Вибач, я не хотів тебе вплутувати, але всі ж поїхали, я так розумію.

— Облиш. Мені, якщо чесно, байдуже, що там Юля собі вигадала. А от вам би не завадило серйозно поговорити. Я ні на що не натякаю, але дві хвилини я б змогла потримати її коня, аби вона занесла тобі речі сама, якщо між вами така недовіра.

— Ммм... А на що саме ти не натякаєш?

— На те, що дивно вона поводиться останнім часом. Тобі не здається?

— Останнім часом взагалі багато дивного відбувається, — задумливо відповів Петро, дивлячись десь удалечінь.

Повернення Фелікса та Дем'яна змусило його повернутися до реальності.

— Я так розумію, нам усім залишилося знайти додаткових працівників, і можна стартувати на повну? — Дем'ян аж притупцьовував на місці від надлишку ентузіазму, хоча зі сторони здавалося, що він чекає чергу до туалету або сильно змерз.

— Квадроцикли вже привіз? — поцікавився Петро.

— А як же ж! Чекають клієнтів.

— Пропоную поїхати обкатати їх. Заодно маршрути розробиш, — запропонував Фелікс, звертаючись до Дем'яна.

Ідея сподобалася, як і решті присутніх. Діана хотіла залишитися біля комплексу, але Петро запевнив її, що за декілька годин їхньої відсутності робота не стане. Хлопці добре знають свою справу, а Дем'яну це буде також як допомога.

Біля будинку Дем'яна, що заховався на самому краю села, на огородженому майданчику під навісами стояло шість красенів — шість квадроциклів фірми Bombardier. Поряд стояла невелика модульна будівля для зберігання запчастин та екіпірування, а також кімната з робочим місцем менеджера й механіка. Там же стояв диванчик навпроти телевізора для гостей.

— Ось якось так, — розвів руками господар. — Поки замість механіка я буду працювати, доки не знайду людину.

— Ого, які гарні, — в захваті вигукнула Діана, проводячи рукою по крилу новенького квадроцикла.

— То по конях! — скомандував Дем'ян. — Усі знають, що треба робити?

— Я не знаю, — засмутилася Діана, помітивши, що вона єдина з компанії.

— Тебе навчити чи поїдеш з кимось?

— Мабуть, поки з кимось, — відповіла вона, роблячи крок ближче до Петра.

За лічені хвилини вся компанія вже мчала в бік річки. Першим їхав Дем'ян, за ним Фелікс із дружиною, яка, за звичаєм, за весь час не промовила, мабуть, і десятка слів. Замикали колону Петро з Діаною.

— Тепер і я хочу спробувати! — перекрикуючи звук двигуна та свист вітру, закричала на вухо Петрові вона. Той від несподіванки так смикнувся, що ледь не вдарив її в голову.

— Сідай. Тут насправді все просто. Ти тільки різко не повертай, бо перекинути його доволі легко.

— Тепер я боюся!

— Боятися не варто. Навряд чи ти збиралася дуркувати, — посміхнувся Петро, пересуваючи Діану вперед, звільняючи місце за кермом. — Дивись, відпускаєш гальма й плавно натискаєш ось цю штуку. Це майже як косити газон.

Діана впевнено кивнула й натисла на гашетку. Квадроцикл різко рвонув із місця з пробуксовкою, і Петро ледь втримався на ньому. В останню мить довелося міцно обхопити Діану, щоб не випасти. Вони мчали ґрунтовою дорогою вздовж річки, піднімаючи за собою хмари пилу. Невдовзі наздогнали друзів, про що одразу свідчила стіна пилу, яка утворилася позаду них.