Глава 25

- Я пропоную створити щось на кшталт спілки чи акціонерного товариства, аби юридично подати заявку як єдина компанія.

Над столом повисла тиша в якій чулося лише сопіння Степана, який дожовував картоплю.

- Ну припустимо у Степана будинки під здачу, Петро от-от ресторанний комплекс добудує, в мене кінний клуб, а ти яким боком в акціонери намилився?

- Це окрема тема, ще до цього дійдемо. Як вам взагалі ідея?

- Я б теж взяв участь, - подав голос Фелікс.

Дем'ян зацікавлено подивився на Фелікса.

- Але спочатку, дійсно, хотілося б почути з яким саме бізнесом ви плануєте увійти до товариства, та як це все взагалі бачите?

- Гаразд. Я збираюся відкрити прокат квадроциклів. Але електричних. Проєкт все ж таки направлений на розвиток зеленого та екотуризму.

- Гарна ідея, - підтримав Дем'яна Фелікс. - А які ідеї щодо кооперації?

- Оформлюємо ТОВку на людей, які беруть в усьому цьому участь. Прописуємо долі й все. Далі працюємо як працювали, але формально ми єдина компанія. Спільними зусиллями вигадаємо назву, запустимо рекламну та налагодимо маркетинг. Всі будуть в плюсі.

- Мені ідея подобається, - відповів Петро.

- Мені теж, - приєднався Степан.

- Ну що ж, я в темі, але безпосередньо братиму участь в розробці статуту товариства. Типовий заліпушний не влаштовує, - вирішила легко не здаватися Юля.

- Якщо не проти, я міг би теж де в чому допомогти, і приєднатися зі своїм бізнесом.

- Це з яким? - спитав Петро.

- Реміснича майстерня з крамницею сувенірів та виробів ручної роботи. Це більше заради одного мого товариша, який займається різьбою по дереву. Дивовижні речі виготовляє, але зовсім не має комерційного хисту. А тут і реклама була б додаткова й учнів міг би собі взяти якщо справа піде. Ті ж самі майстер-класи туристам.

- То у нас непоганий такий комплекс виходить.

- Пропоную голосування. Хто за? - спитав Дем'ян й першим підняв руку.

Вся компанія окрім Юлі зробила те саме. Чотири пари очей з піднятими як у школі руками подивилося на дівчину.

- Я що? Я з усіма. Але здається мені теж треба ще декількох людей наймати, бо Костик з Іриною так скоро ноги простягнуть, або чого доброго втечуть від мене десь в місто. Роботи значно побільшало після приїзду Петра.

- Що є то є, - підтримав її Степан. Ми також зі Свєтою говорили, що не завадило б хоч одну - дві людини в поміч.

- А де Діана? - поцікавився Дем'ян.

- З дизайнером займаються оформленням ресторану.

- Ти я бачу все цілком довірив їй?

- Не зовсім, але багато в яких питаннях покладаюся на її смак та досвід. 

- Сподіваюся жилими приміщеннями не вона займатиметься? - поцікавилась Юля.

- Ні, це ми вдвох вирішуватимемо з наступного тижня вже, мабуть, - відповів Петро й пригорнув Юлю до себе. - Діана нехай з Ігорем займається доброустроєм житлових приміщень.

- Та треба їй той Ракуха, як лисиці бубен, - несподівано вигукнула Свєта й прикусила язика, неначе вибовтала якусь таємницю.

У Петра дзенькнув телефон, сповіщаючи про отримане повідомлення. "Забирайте човна. Він там де ви його залишили"

- Феліксе, їдьмо зі мною, - вигукнув Петро й першим встав з-за столу.

- Ви куди? - збентежено запитала Свєта.

- Забрати човна, доки його по другому колу не поцупили!

Прибувши на берег річки Петро з Феліксом дійсно одразу помітили човна, в якому лежали всі залишені ними речі. На диво не вистачало лише однієї вудки, яку вже й так знайшли в очереті зранку. 

- Як і обіцяв, навіть більше, - невідомо звідки з'явився Еміліан. 

- Дякую тобі, - трохи невпевненим голосом промовив Петро. Йому спали на згадку слова Юлі, про те що вона не впевнена в непричетності брата до зникнення човна.

- Бачу сестричка тебе добряче настрополила, - посміхнувся циган. - Але мені подобається те, що ти завжди думаєш своєю головою і приймаєш рішення як справжній чоловік.

- Облиш Еміліане. Я дійсно маю деякі сумніви, але не хочу поглиблюватися в ваші сімейні таємниці доки ви самі мені все не розповісте.

- Шкода, що ми так і не станемо справжніми родичами, - сказав Еміліан та не прощаючись пішов вдовж річки вверх проти течії. 

- А у вас тут я дивлюся зовсім не сумно, - зауважив Фелікс закочуючи лафет у воду, аби закріпити на ньому човна.

- Сам іноді дивом дивуюся.

На зворотному шляху зазирнули на будівництво. На перший погляд, все виглядало вже завершеним. Петро нахвалював Діану за бездоганну роботу, неначе та самотужки звела будівлі від цоколя до флюгера. Фелікс же навпаки робив невеликі зауваження виконробу. Але в цілому усі були задоволені результатом. Ще декілька днів аби довезти посуд, виделки, ложки, ножі та деяке кухонне приладдя й можна приймати перших відвідувачів.

- Пропоную на вихідних влаштувати урочисте відкриття! А на сьогодні всі вільні, - підбив підсумок оглядинам Петро.

Потім він запросив Діану поїхати з ними до Степана, аби за вечерею вона також могла дізнатися про спільні плани на найближче майбутнє.

- Я б залюбки, але на мене чекає Ігор. Я вже пообіцяла з'їздити з ним в район у кіно.

- Тоді вже зранку зустрінемося. Гарного тобі вечора.

Вже у Степана на подвір'ї Петро знову відчув страшенну слабкість. Боліли ребра й руки, а очі неначе підпружинені закривалися прямо на ходу. Вирішили на сьогодні розходитися відпочивати, аби зранку з новими силами продовжити планування їх спільного екохолдингу.

Ніч пройшла на диво тихо та спокійно. Навіть навіжений півень, якого добре було чутно зі Степанового подвір'я у кімнаті Петра та Юлі не завадив їм насолоджуватися найсолодшими ранковими сновидіннями.

Звечора уся компанія домовилася зустрітися у Юлі на сніданок, аби провести ще одну нараду та остаточно прийняти рішення про умовне об'єднання.

- Спільний сайт це в будь-якому випадку зручно, - зауважив Дем'ян відсьорбуючи кавовий окріп.