Глава 22

Юля на мить примружила очі, але швидко вдала, що як і інші нічого не помітила. 

Хвилин через двадцять з лісу повернувся Ігор та Діана, яка не витримала та пішла таке подивитися, що ж сталося з її головним шанувальником.

Ігор же підозріло люб'язно привітався не лише з усіма присутнім, а й з Петром. На минулий конфлікт не було навіть натяку. 

- Вибач, я погарячкував, - сказав Ігор відізвавши Петра трохи поодаль від компанії. - Я ж думав ти Діанку хочеш склеїти.

- Тепер не думаєш так?

Ігор на мить насупився, а потім широко посміхнувся.

- Тепер не думаю. 

- Що ж змінило твою думку?

Ігор вже було відкрив рота, аби сказати як він став свідком розмов Юлі та Петра коли вночі підслуховував під їх вікнами, але вчасно прикусив язика.

- Та пів села вже про ваше весілля говорить. Кажуть, що ви на Говерлі розписатися вирішили, навіть спеціальне замовлення представника ЦНАП вже зробили.

Петро лиш мовчки ляпнув долонею по обличчю. Потім протяжно видихнув і зареготав.

- Ні. На Говерлу ми точно лізти не збираємося. Святкуватимемо в селі. 

- Я так і знав що баба Василина як завжди, - вигукнув Ігор. - Але ж весілля все одно буде? - швидко повернувся він до гарного настрою.

- Так, якщо ти спатимеш від цього міцніше, то ще раз повторю - буде.

Остаточно заспокоївшись, Ігор подався далі дошкуляти надмірною увагою Діані, яка вже ладна була десь сховатися.

- О, бандуристи приїхали, - з полегшенням сказала вона і пішла назустріч білому бусу який став на пагорбі.

- Добрий вечір громадо! - неначе депутат на агітаційних зборах, почав чоловік з довгими сивими вусами, як у Святого Миколая.

- Вітаю, Опанасе Свиридовичу! Ми вас вже зачекалися, ходімо.

Один за одним бандуристи з інструментами спустилися до намету. Потім поприносили з буса стільці і якесь електронне приладдя. Доки музики розсідалися, Опанас Свиридович разом з Дем'яном чаклували з музичним обладнанням. Невдовзі з колонок замість електронного треку залунали ноти зі струн бандуристів. Всі навколо з цікавістю повернулися на звук. Грали музики неймовірно красиво. Ракуха так заслухався, що не помітив як цигарка дотліла до пальців і повернувся на землю лише коли припекло. Кинув недопалок і вилаявся. На нього одразу накинулися дві головні пліткарки, за сумісництвом самі чорнороті баби села - Харитька й Хорунжиха.

- Не подобається не слухай! Якого біса приперся? На дівок повитріщатися? Щоб тобі обісратися посеред поля кропиви.

- Тільки не кропиви, - вирвалося в Ігоря.

- Ходімо допоможеш, - врятувала в черговий раз Ракуху Діана і потягла до намету.

- Ти гля на неї, - штовхнула Хорунжиха в бік Харитьку, - шльондра.

- А що ти думала? В столиці стільки тинятися. 

Баба Харитька сказала це з такою впевненістю неначе дійсно це була єдина мета чи доля кожної, яка їхала працювати до Києва. 

- Розклади мені будь ласка столик ближче до берега і принеси ось ці коробки, - звернулася Діана до трохи розгубленого від такої її уваги Ігоря.

- Легко! А що то буде?

- Вчитиму охочих плести віночки на голову. Сьогодні ж купальська ніч. Ніч ворожби, очищення та перезавантаження кажучи сучасною мовою.

- Я чув про ворожбу на вінках, - посерйознішав Ракуха. - Ти пускатимеш?

- Ще не вирішила, - ухилилася від прямої відповіді Діана.

Тим часом Фелікс Володимирович в компанії трактористів під керівництвом Петра Кожухаря палили багаття аби назбирати достатню кількість вугілля для запікання ягня на вертелі.

На той час зійшлося чи не пів села. Петро раніше вже всіх їх десь бачив, але познайомитися встиг, мабуть, лише з третиною від сили. Тому він не міг сказати що то за жіночки чаклували над величезним казаном готуючи трав'яний напій.

Від спостереження Петра відірвав Еміліан, який непомітно підійшов і вже кілька хвилин стояв поряд, там де до того була Юля. Коли ж Петро повернув голову аби поцілувати її, то помітивши замість рудих кучерів чорний як смола хвіст аж здригнувся від несподіванки.

- Чий ти мені передав перстень і навіщо? - пошепки спитав Петро.

- Юліного батька, мого дядька. Бережи його, він збереже тебе. І бережи сестру, - Еміліан так пронизливо зиркнув своїми темними очима, що у Петра аж сироти виступили на руках.

- Ви що тут шепочетесь немов дві школярки? - несподівано з'явилася Юля.

- Схожу до річки, - відповів Еміліан. - Гожи! Ходи зі мною! - покликав він дівчину яка стояла неподалік в компанії сестер Еміліана. Мануш же вже затесався проміж бандуристів і навіть щось підспівував заплющивши очі.

- Це теж сестра Еміліана? - спитав Петро киваючи головою в бік юної красуні.

- Наречена.

- Отакої. Знав би привітав хоч, - знітився Петро. - Еміліан от навіть подарунок з приводу наших заручин приніс.

Петро показав Юлі перстень на відкритій долоні. Дівчина зблідла і ледь не втратила свідомість. Петро в останню мить встиг підхопити її на руки.

- Ти чого? Тобі погано? - перелякано запитав він.

- Зараз минеться, - Юля стала на ноги, але руку Петра не відпускала. - Все, я в нормі, - прислухавшись до своїх відчуттів запевнила дівчина.

- Може води?

- Краще трав'яного чаю, що дівчата он наварили. 

- Я миттю, - і поки Петро бігав за напоєм, Юля швидко дістала телефон і написала двоюрідному брату коротке повідомлення: "Що ти замислив???"

Але відповіді так і не дочекалася. Повернувся Петро з двома металевими кружками запашного чаю і простягнув одну Юлі. Та глибоко вдихнула і аж примружила очі від задоволення. Петро не став випитувати більше про циганський подарунок і про реакцію Юлі на нього. Вирішив краще розпитати самого Еміліана при нагоді.

Святкування набирало оберти. Над річкою взявся легкий туман, а темрява стрімко розходилася долиною. Все яскравіше виблискували язики багать, яких на той час вже горіло декілька. Над одним досмажували ягня, над іншим висів казан з напоєм, а третє розвели для розваг. Точніше розвагою то було не для всіх. Багато хто з селян серйозно ставилися до давнього обряду очищення вогнем і вкладали в стрибки через багаття, яке палало аж до неба, сакральний зміст.