Глава 21

Тінь непомітно прошмигнула попід вікном і безшумно вибігла з двору. На конюшні Юлі тим часом Костик та Іринка насолоджувалися несподіваною свободою у вигляді відсутності господині до самого ранку, а то й довше.

Юлі ж з Петром довелося прокидатися ледь не одразу після того, як вони позасинали. З самого ранку в кожного з них було багато роботи, яка потребувала їхньої уваги. Поки Юля пішла до вбиральні, Петро нашвидкуруч підсмажив їм яєчню на помідорах з беконом та заварив кави.

- Ммм, як смачно пахне, - глибоко вдихнула Юля й аж заплющила очі.

- Смачного тобі, моя лисичка, - сказав Петро і нишком зиркнув на Юлю аби побачити її першу реакцію на таке звернення.

- О, мені подобається, - цілком буденно відповіла дівчина пережовуючи шматочок бекону. 

- Ну яєшню досить важко зіпсувати, - знизав плечима Петро десь в глибині душі засмутившись, що Юля ніяк не реагує на його спроби зблизитися не лише фізично. 

- Та я про те, як ти мене назвав. Яєшня то окрема тема. Давай ти тепер у нас готуватимеш сніданки? 

Петро аж сів приголомшено кліпаючи очима. Юля ж спокійно вимастила залишки жовтка скоринкою хліба, підійшла забрала з рук Петра тарілку, яка ледь не випала від несподіванки й понесла до раковини мити. 

- Чи ти вже не хочеш спільних онуків? 

Юля це все говорила таким буденним тоном, що Петро, якби вживав звечора алкоголь, подумав би що трапився провал пам'яті і він забув момент коли зробив Юлі пропозицію, а вона погодилася.

- Ще як хочу! - оговтався нарешті він. - То ти..

- Давай тільки без отих всіх ванільних закидонів. Терпіти не можу їх. Сподіваюся ти не забув хто я по крові?

Петро ледь не знітився від такого повороту з самого ранку, але швидко опанував себе. 

- Добре. Ванільних не буде, - розсміявся він і пригорнув Юлю до себе. Вона навіть не встигла витерти руки й вся підлога вмить стала схожа неначе біля умивальників в громадському туалеті.

- І ще одна умова буде. Точніше побажання, - швидко виправилася Юля.

- Яке саме?

- Переїдьмо до мене. Там набагато просторіше, та й у Степана на голові незручно сидіти. Хоча їх зі Світланою майже ніколи не буває в хаті.

- О так, вони з головою занурені в роботу. Ото хіба що ввечері за столом можна з ними більш менш нормально поспілкуватися.

В цей момент двері відчинилися і до будинку увійшов Степан. В руках він тримав цілу купу качанів молодої кукурудзи.

- Доброго ранку, тримайте перший врожай нового сорту! Кажуть така солодка, що хоч в чай замість цукру кидай.

Та спочатку закинули качани варитися і почали обговорювати майбутній масовий захід. Потім Степан як завжди сказав що йому треба йти до одного з гостьових будинків де вони зі Свєтою дороблювали ремонт.

- Друже, я більше не житиму в тебе, - промовив Петро. - Зараз почну збирати речі. І машина більше не заважатиме підводі проїжджати.

- Як це не житимеш? А де? Ти що назад до Києва зібрався? А свято? А будівництво? А всі ми? - Степан сипав питання за питанням і мав такий по дитячому здивований вигляд неначе його однокласник з яким вони просиділи за однією партою дев'ять років, на десятий рік вирішив пересісти до сусідки.

- Поки що житимемо у Юлі, а тільки-но закінчиться будівництво мого комплексу переїдемо туди. Так? - він подивився на Юлю аби почути стверджувальну відповідь.

- Ну якщо мені там сподобається.

- Обов'язково сподобається.

- Ну не знаю. Там багато чого роблять за вказівкою Діани, а раптом у неї зі смаком не дуже.

- Ну зі смаком у вас з нею якраз повний резонанс, - зауважив Степан, який оговтався від раптового потрясіння і тепер намагався наштрикнути на виделку в каструлі качана. Нарешті це йому вдалося і додавши на підлогу нових крапель він переніс його під струмінь холодної води з під крана. - І коли весілля?

- Юля не хоче весілля, - розвів руками Петро.

- Як це Юля не хоче весілля? - вигукнула руда.

- Ну ти ж сама казала, щоб без...

- Без ванільних закидонів це ж не означає ніяк! Відсвяткувати можна і по нормальному.

- Давай тоді це окремо обговоримо і ти мені розповіси про всі свої побажання. Добре? - м'яко промовив Петро.

- Гаразд. Вмовив, - розсміялася Юля і поцілувала Петра в ніс.

- Ммм, не надурили, справді солодка, - аж заплющив очі від задоволення Степан відкушуючи соковиту кукурудзу.  

Коли Степан пішов таки працювати, вони вдвох доволі швидко запакували речі Петра і попрощавшись з кімнатою понесли їх до машини. Через десять хвилин Петро вже заносив валізу до свого нового тимчасового помешкання в будинку доньки осілого цигана, брата кочового барона.

Після обіду, почали готуватися до свята. Спочатку обрали зручну місцину на березі річки трохи нижче за течією від пляжу. То була доволі широка левада вкрита щільною ковдрою короткої трави. Одразу за левадою починався ліс. 

Першою ходкою привезли генератор, намет з якого влаштували музичний пункт заходу та лопати аби обкопати місце для майбутнього багаття. 

- Те що треба! - задоволено оглянув рівненьке коло зі свіжої землі Петро. - Зараз Степан привезе підводу дров та хмизу і можна буде починати напалювати вугілля.

Генератор відвезли аж до перших дерев лісу і протягли переноску до намету звідки вже тягнулися дроти до величезних колонок. Всю музичну апаратуру дав Дем'ян. Через кілька хвилин тарахкотіння дизеля розчинилося у звуках музики. Доки чекали на бандуристів та інших музик слухали популярні сети відомих світових діджеїв.

Потроху починали сходитися селяни. Кожен одразу ж брався допомагати іншим. Чи то рубати дрова, чи займатися готуванням їжі, чи просто не заважати, а це було вже не так мало для декого з них.

- Вітаю! - почув Петро знайомий голос і подивився на чоловіка який йшов до них. 

- О, Феліксе! Радий бачити! Оксано, мої вітання! Як добре що все ж таки приїхали.

Вони обійнялися як давні друзі. На зустріч подрузі прибігла й Діана, яка весь цей час займалася усіма справами якось осторонь.