Глава 18

Юля з Петром перезирнулися. 

- Де вона оселилася? - поцікавився дільничний.

- У Степана, - дещо здивовано відповів Петро.

- Тоді мерщій туди! Наказ Михайла Володимировича ігнорувати не можна! - Михайлович сіпнувся бігти до виходу, потім зиркнув на стіл. На мить завмер. Махнув рукою, налив ще чарку, хильнув і побіг виконувати наказ, доки Михайло Володимирович не подзвонив аби почути звіт про виконання завдання.

Через п'ять хвилин усі троє летіли на старому Уралі дільничного до Степанового будинку. Петро сидів позаду Миколайовича, а Юля в люльці на купі риболовного спорядження.

- Де зараз перебуває Маргарита Соловйова? - тоном брутального шерифа техаських вестернів заговорив дільничний до здивованого Степана. Той аж баняк з помиями, який ніс свиням, поставив на землю.

- У себе в будинку. Просила не турбувати. А що сталося? Її собаки подрали? Бо нічого не захотіла говорити нам.

- Та краще б собаки, - ледь чутно промовив Петро.

- Прийшло термінове розпорядження від вищого керівництва про її затримання. Який з будинків її?

- Он той з флюгером, - Степан вказав на невеликій будинок пофарбований у світло зелений колір.

Михайлович як справжній опер побіг у вказаному напрямку. Двері виявилися незачиненими, проте за хвилину він вийшов на двір один. Вигляд дільничний мав такий, немов упіймав коропа величиною з цапа, а потім зрозумів, що то все був сон.

- Там нікого немає, - розгублено пробурмотів він.

Степан побіг перевіряти. Повернувся з двома новинами. Хорошою та поганою. Хорошою було те, що Михайлович не поїхав дахом і будинок дійсно порожній, поганою власне й була порожнеча того будинку. 

- Мені триндець, - констатував поліціянт і сів на край криниці біля хазяйського будинку.

- Та куди вона могла б так швидко подітися? - зауважила Юля. - До села одна дорога. 

Юля дістала телефон і когось набрала. 

- Привіт! Так, дякую за пораду, все спрацювало, але вона втекла. Так хотіла, та обставини дещо змінилися. Потрібно її знайти й затримати. Оце я розумію - брат! Дякую!

Всі присутні витріщилися на Юлю немов альпаки на моркву.

- Еміліан був в курсі, - зізналася дівчина, - Це він порадив як вивести Марго із колії на деякий час. А тепер запропонував допомогу з пошуком біглянки.

- Певно вітряк їм встановити закомандують за це, чи каналізацію до кібітки барона провести, - скептично зауважив Петро.

- Я їм хоч Старлінк встановлю, лише б допомогли, - забігав по дворі дільничний. - Мене ж Володимирович як воблу висуше, якщо я йому скажу, що Соловйова зникла.

- То поїхали також на пошуки. Чого сидіти чекати вітру в полі? - Петро першим побіг до машини, за ним Юля. Михайлович скочив на Урала, а Степан навіть покинув посеред двору свинячі помиї й собі побіг до машини, аби долучитися до такого грандіозного кіпішу. 

Не встигла самостворена оперативна група виїхати за село, як їх вже наздоганяли мотоциклом Дем'ян з Ксюшею. Чутки селом ширилися з неймовірною швидкістю. 

За бетонною стелою з написом Новоукраїнка зібралися на невеличку нараду.

- Ви з Петром їдьте дорогою якмога швидше, - почав роздавати команди Михайлович, - Ти Степане, їдь повільно і вдивляйся по узбіччях, раптом на швидкості щось не помітять Юля з Петром. А ми з Дем'яном на мотоциклах поїдемо степовими стежками.

- Люльку треба відчепити тоді, - зауважив Дем'ян. 

Петро з Юлею, аби не гаяти часу погнали далі, Степан поволі за ними, а мотоциклісти лишилися крутити Урала, аби той міг проїхати проміж кущів та пагорбів. 

Хвилин через п'ятнадцять погоні, Юлі зателефонував Еміліан. Вона увімкнула на гучний зв'язок.

- Сестричко з тебе ще пів коня. Цілого за цю хвойду язик не повертається просити, - реготав циган.

- Де ви її знайшли? - не витримав Петро.

- О друже, привіт! Радий тебе чути! Дякую за генератор! 

- Та не тягни ж ти! - перебила брата Юля.

- Якісь ви там знервовані, - навмисно тягнув з відповіддю Еміліан. - Ви там заспокойтеся, повертайте своїх рейнджерів поки вони до Житомира не доїхали, і їдьте до нашого табору. 

Він відбив дзвінок не чекаючи подальших розпитувань.

- І що робитимемо? - запитав Петро не збавляючи швидкості.

- Я гадаю, що перш за все треба розвернутися і їхати у зворотному напрямку. А я поки обдзвоню усіх.

Степана зупинили десь за півтора кілометра від стели. Їхати повільно він зрозумів зовсім буквально. Ксюшею Юля передала відбій Дем'яну, а от Михайлович слухавки не брав. Не вдалося йому додзвонитися ні з третьої, ні з п'ятої, ні з десятої спроби. Дем'яна з Ксюхою залишили сторожувати люльку від Урала і дали їм номер дільничного, аби колись таки зв'язатися з ним. Степан поїхав годувати свиней, доки ті не заговорили людською мовою і не почали матюкатися на все село. Петро ж з Юлею поїхали до циганського табору.

Еміліан зустрічав сестру як завжди з посмішкою та теплом в очах. Обійнявся з Петром, а вже потім перейшов до справи.

- Сидить ваша сєпарша у нас.

- Не томи, кажи одразу, що ви за неї хочете, - не витримав Петро.

- Що ти. Чому такої думки про мене? - вдав, що образився циган.

- Брате, дійсно, закінчуй виставу, - втрутилася у розмову Юля. - Я оцінила твій жарт про пів коня, але давай серйозно. 

- Я серйозно кажу, що нічого не треба. Ну хіба що до вашого друга, Дем'яна здається, прохання є...

- О, це вже я впізнаю свого брата, - вигукнула Юля. - Але що тобі може бути треба від Дем'яна?

- Та чув він на фільмуванні розуміється, - невпевнено почав Еміліан.

- Так, він для нас усіх робить рекламні ролики зараз, - підтвердив Петро.

- От. Приблизно це й треба, - зрадів циган, що його розуміють.

- Ти хочеш табір рекламувати? - зареготала Юля.

- Ні, - вираз обличчя Еміліана став таким серйозним немов він перший раз у новому класі початкової школи наважився попроситися до туалету посеред уроку. - Батько надумав податися на конкурс "Україна має таланти", а там якесь демо просять зняти й прислати. Я на тому не розуміюся, а старий вперся - зроби, і хоч би що йому.