Глава 17

Прокинулися Петро та Юля далеко не в досвіта. Навіть горластого півня не чули на світанку. Вмилися, нашвидкоруч поснідали й поквапилися кожен у своїх справах. Юля з Костиком готувати коней до нового робочого дня, а Петро на ділянку контролювати процеси створення його майбутнього бізнеса і житла одночасно.

- Як гадаєш, варто власний госпдвор тримати? - спитав Петро Діану, яка вже чекала на нього.

- Ні, - швидко і категорично відповіла вона, - Ми живемо в селі, це перше. Недостатньо території, це друге. Буде простіше домовитися з місцевими про закупівлю м'ясомолочки. А ще й городину також можна знайти в кого в селі купувати.

- Добре, переконала, - засміявся Петро. - Але конюшня невеличка всеодно буде.

- Тобі що великої не вистачає? - ледь чутно спитала Діана, але Петро всеодно почув.

- Що ти маєш на увазі?

- Та кажу, невже тобі Юліної замало? - Діана намагалася вдати байдужість.

- Так то ж її, - не подав вигляду Петро, - А в мене тепер ще й власний кінь є.

- Про це вже все село знає, - посміхнулася Діана. - Як ребра?

- Та вже краще. Але верхи поки ще зарано їздити.

Роботу бензопили, якою намагалися ропиляти стару абрикосу затьмарив гуркіт мотоцикла. Їхав Дем'ян. На подив Петра, прямував він саме до нього. 

- Здоров! Як і обіцяв, приїхав на початок.

- Обіцяв що? - трохи здивовано запитав Петро після того, як привітався з новим товаришем.

- Здрастє. А ролик рекламний? 

- Так ти рекламу ресторана чи будівельної компанії робити зібрався?

- Ну... І те і те, - зізнався Дем'ян.

- Ну ти й аферист, - не приховуючи захват вигукнув Петро.

- Не аферист, а талановитий підприємець. Доречі, вміти продати свої навички не менш важливо, ніж бездоганно виконувати зобов'язання угод, - тоном університетського професора відповів Дем'ян.

- Ще й сама скромність, - додала Діана, яка до цього мовчки спостерігала за тим як двоє будівельників спритно роблять ямки буром під майбутні опори. 

- От чим ніколи не страждав, так це скромністю, - Дем'ян зневажливо скривив губи. - Скромність то щось мовою невдах.

- Ну це ти загнув. Он скільки мільярдерів ведуть аскетичний спосіб життя, та й взагалі, мінімалізм нині в тренді, - підтримав Діану Петро.

- Більше половини з них роблять це заради хайпу і випендрьожу, - не погоджувався Дем'ян. 

Пето повернув голову в бік лісу і побачив на дорозі двох вершників. Придивився і упізнав в одному з них Юлю, а поряд з нею свою колишню. Марго їхала на кобилі а Юля на старенькому мерені. Петро почув знайомий вже йому звук тихого іржання Шовка й мимоволі здригнувся. Він пам'ятав ще з першого дня, коли тільки приїхав в село, це іржання. Тоді Юля навмисно дражнила жеребців Степана своєю кобилою. Схоже що цього разу було так само. Марго трохи відірвалася вперед від Юлі і нічого не підозрюючи пройшла повз припнутого біля  дороги Шовка, якого Петро  перевів до себе на ділянку. Юля порадила частіше тримати коня поряд, та по можливості частіше приділяти йому увагу. Мовляв це як дитина. Як батьки змалечку поводитимуть себе з нею, так вона потім в староств і віддячить.

Почувся тупіт копит. Шовк на всіх парах біг до кобили на якій сиділа Марго. Над селом пролунав її вереск але було пізно. Шовк наздогнав кобилу і вони вдвох затіяли шлюбні ігри зовсім не зважаючи на перелякану вершницю, яка ледь трималася у сідлі. Петро помітив, що сідло було не дотягнуте і могло сповзти на пузо кобилі в будь який момент.

Не пройшло й пів хвилини, як так і сталося. Марго верещала, як мале порося що застрягло у вигрібній ямі. Повноцінно впасти їй не вдалося. Ліва нога застрягла у стремені і Марго волочилася по землі дивом не потрапляючи під сильні удари копит. В решті решт нога звільнилася і сепаратистка-невдаха залишилася лежати посеред пухкого пилу грунтової дороги під перелякані погляди будівельників. 

Юля зістрибнула з мерена й допомогла Марго відповзти подалі від конячих копит. Петро спробував забрати Шовка, але зрозумів що це може закінчитися новими зламаними ребрами й махнув рукою. 

- Жива? - поцікавився він у колишньої, хоча на власні очі бачив, що та при пам'яті хоча й виглядає не дуже. Численні подряпини вкривали усі оголені ділянки шкіри, в тому числі і лице. Ліве око вже майже не відкривалося, наливаючись навколо синцем. Від агітаційної діяльності Марго була відсторонена щонайменше на найближчі декілька тижнів.

- Я тобі цього не пробачу! - заверещала Марго подивившись на себе у дзеркальце. - Я знаю, що це ти підговорив її таке зробити! Ну я тобі влаштую тут веселе життя! Вам обом! 

Розлючена Марго пошкандибала по дорозі в бік Степанового помешкання. Юля з Петром перезирнулися і пирснули від сміху. Будівельники не розуміючи їх реакцію дивилися првідкривавши роти, застигши у німому запитанні.

- Кацапську владу пані хотіла бачити в нашім краї, - сказав Петро, хоча ніхто так ніяких питань і не ставив. Та після його поясняння усі неначе видихнули з полегшенням. 

- Треба було її до хвоста прив'язати, - пробовив кремезний хлопчина з лопатою.

- Та ти що! Шкода! Кобилу! - додав його напарник і теж зареготав.

Після невеликої перерви усі продовжили займатися своєю роботою. Петро нарешті відтягнув Шовка і прив'язав до деревини, а потім визвався допогти Юлі завести коней. Вже дорогою вони зустріли дільничного їх району. Він їхав на Уралі з люлькою. На голові червонів, немов буй на пляжі, шолом часів коли селяни не знали, що таке асфальт. 

- Ага! Злодії самі до мене йдуть! - зістрибнув він зі службового транспорту й розставив руки по сторонам.

- Миколайович, привіт! - вигукнула до нього Юля. - Ти до мене? 

- Схоже до вас обох! Так потерпіла зазначила в заяві.

- І що ж вона там вигадала? - посміхнулася Юля.

- Тілесні ушкодження. Середньої тяжкості, попередньо... Ликар ще висновок не робив звичайно, - забубонів поліціянт, все з меншим ентузіазмом. - А що? Ви заперечуєте?