Глава 16

Петро та Юля вийшли з лікарні та попрямували до стоянки, яка простяглася вздовж усього паркану.

- Як назвеш коня? - вже в машині спитала Юля.

- То Степан нехай називає. Його ж кінь, - відповів Петро.

- Е ні. Вважай що вже твій. От подивишся, окрім тебе він нікого не підпускатиме, - зі знанням справи запевнила дівчина.

***

Тільки но Петро переступив за ворота Степанового двору, як той накинувся на нього з докором.

- Що ти з ним зробив? До коня ніхто підійти не може з того часу, як ви поїхали! До речі, як ти? - Степан вмить змінив розгніваний тон на занепокоєний.

- Жити буду, - буркнув Петро у відповідь.

- А я що казала, - не упустила момент нагадати Юля, недавні свої слова.

Петро попрямував до коня. Той, побачивши його, нетерпляче заіржав та почав бити копитом по землі.

- Що ти? - Петро погладив коня по міцній блискучій шиї. - Не зможемо ми з тобою так більше гратися. Принаймні декілька тижнів. Треба трохи підлікуватися.

Кінь похилив голову, неначе зрозумів про що говорить Петро і йому стало соромно за свою недавню поведінку.

- Я бачу, що ви знайшли спільну мову, - підійшов на безпечну відстань Степан. - То приймай подарунок. Це тобі авансом на новосілля. А поки йтиме будівництво ви з ним все одно у мене житимете. Як назвеш?

- Шовк, - без затримки відповів Петро і взявся вичісувати свого нового друга. Кінь час від часу видавав звуки схожі на коротке іржання.

- Щось мені не подобається як ти виглядаєш, - занепокоєно сказала Юля. 

- Треба трохи відпочити, - відповів Петро і невпевненим кроком поплентався до будинку. 

Юля мовчки підбігла до нього і підхопивши під руку допомогла дістатися кімнати. 

- Дякую тобі, - вже у ліжку промовив Петро. - Можеш ще трохи посидіти біля мене? А потім Степан тебе відвезе додому.

- Звичайно. Хочеш пити? 

- Ти читаєш мої думки, - Петро стомлено посміхнувся.

Коли Юля повернулася з глечиком ягідного компоту, Петро вже сопів уткнувшись носом в бильце дивана. Дівчина поставила напій на тумбочку і присіла поряд. Легенько доторкнулася до чола і поправила волосся. Обережно лягла поряд продовжуючи гладити його голову. Так і не помітила як теж заснула. Прокинулася посеред ночі й відчула, як від Петра віє жаром. Першим ділом торкнулася лоба й ледве не обпеклася. Навіть без термометра було зрозуміло, що температура вище норми. Юля налила склянку компоту і змусила сонного Петра випити. 

- Дякую. Що відбувається? - Петро знесилено впав знову на подушку.

- В тебе піднялася температура. Якщо маєш під рукою термометра, то зараз дізнаємося точніше.

- Візьми в аптечці, будь ласка. Аптечка над столом.

Через кілька секунд електронний градусник сповістив про те, що температура дійсно значно підвищена. 

- Ого, - вигукнула Юля першою вхопивши термометр.

- Що там? Я ще живий чи вже пошабашив? - Петро спробував пожартувати, але Юлі було не до сміху.

- 39.2, треба пити жарознижувальне. 

- В тій же аптечці є, - складалося враження, що Петра турбує не висока температура, а щось зовсім інше. - Передай, будь ласка, зранку Діані, щоб зайшла до мене. Якщо не полегшає, доведеться їй зустрічати будівельників та дизайнерів.

- Цікаво, а чому саме її? - Юля не змогла стримати подив, а може й не намагалася.

- Я беру її на роботу своєю заступницею. От як раз і почне працювати в прямому сенсі з нуля.

- Ааа, це ж вона була адміністратором у крутому готельно-ресторанному комплексі. Я й забула.

Петро нічого не відповів, а Юля більше нічого не питала про Діану та її нову кар'єру. Вона більше непокоїлася за самопочуття Петра і залишилася біля нього до ранку. 

Якимось дивом, коли скажений півень заверещав "підйом" і Юля першим ділом зміряла температуру Петру, її не було. Тобто вона була, але цілком нормальною, 36,4. 

- Як ти себе почуваєш? - здивовано запитала Юля.

- Доволі добре, - бадьоро відповів Петро. - Хоча боки ще дають про себе знати.

Просити Діану про підміну в перший же день початку будівництва не довелося. Вони вдвох зустріли проєктну групу, яка складалася з виконроба, дизайнера ландшафту та дизайнера будівлі. Також з ними був чоловік надзвичайно маленького зросту, але з довжелезним носом на якому трималися стильні окуляри в золотій оправі. То був архітектор. Саме він мав надати головні рекомендації до початку будівництва. 

Майже усі будівлі вирішили зводити без фундаментів. 

- Так значно простіше з паперами та оформленням, - повідомив архітектор. - А оскільки окрім даху ніяких навантажень не планується, то цілком достатньо буде поставити опорні балки й залити їх бетоном.

На тому й домовилися. Далі під керівництвом виконроба бригада будівельників мала зібрати потрібні конструкції з так званих сендвіч-панелей, звести каркас під покрівлю й встелити його металочерепицею. Далі робота за дизайнерською групою, електриками та сантехніками. 

Окремо з першого дня почали працювати ландшафтні дизайнери. Правда на дизайнерів у звичному розумінні цього слова вони були мало схожі. Звичайні робочі комбінезони, лопати в руках, возик на одному колесі та ще багато різного майна від відер та сокир до невідомих Петру знарядь дизайнерської праці. 

Юля з самісінького ранку побігла додому, бо на десяту годину вже потрібно було катати першу групу. 

- З цього дня я підвищую тобі заробітну платню, - з порога промовила Юля, тільки но побачила Костика, який вже почав готувати коней.

- Красно дякую, - відповів хлопець і продовжив займатися вичісуванням Буревія.

***

Перший день пройшов доволі продуктивно. Окрім купи формальностей і паперової підготовки розпочалися справжні роботи. Спочатку трактор переднім відвалом порівняв ділянку, а потім екскаваторним ковшем підготував ями для майбутніх ставка та басейну. На вечір навіть почали вкопувати здоровезні дерев'яні бруси, які слугували основою каркаса майбутніх будівель.