Глава 15

Діана закотила очі й повернулася обличчям до Петра.

- Не зважай, будь ласка, на цього бовдура. Він ще з дитячого садочка в мене закоханий і ніяк не зрозуміє, що йому нічого не світить.

- Впертий малий, - похитав головою у відповідь Петро.

Ігор тим часом випростався од тримаючих його Дем'яна та Ксюші та перебіг до дверей Петра. Той не чекаючи виліз з машини й зробив крок назустріч Ігорю. Схопив за плечі та добряче струсив. Ігор же намагався вдарити Петра, але величезна різниця у зрості не давала змоги йому того зробити. Наче мала дитина, Ігор розганяв повітря змахами кулаків, але все марно.

- Ну що? Попустило трохи? - поцікавився Петро й опустивши руки зробив крок назад. В ту ж мить Ігор знов спробував повторити напад. Петро тяжко зітхнув і впершись широченною долонею в лоба нападника ще раз спробував вгамувати його словами.

- Охолонь, друже, - спокійно сказав Петро тримаючи агресивного коротуна на відстані витягнутої руки. Той же лише посилив спроби вдарити.

Терпець Петра увірвався, коли нападник не маючи успіху вирішив хоча б вразити свою ціль плювком. Петро ухилився від летючої в нього слини, трохи послабив руку в лікті й з силою відштовхнув Ігоря. Вийшло навіть ефектніше ніж він планував. Низенький, але широкий в плечах Ігор був більше схожий на куб, тому від поштовху не лише впав на спину задерши ноги догори, а ще й перекликнувся кілька разів з пагорба вниз до долини немов перекотиполе. Котився б ще, але влучив у кущ шипшини, який його загальмував. Повторювати спробу нападу Ігор не наважився, але здалеку пообіцяв ще розібратися з Петром. 

Всі присутні пригнічено мовчали. Петро ж, ніби нічого й не трапилося, посміхнувся й запропонував підкинути охочих по домівках. Окрім Діани нікого пропозиція не зацікавила, тому майбутній шеф та його перша заступниця поїхали вдвох. 

- Не тікай далеко, - зустрів Петра біля воріт Степан. - Зараз побачиш, якого мені красеня привезуть.

- Ти ще одного півня замовив? Хочеш, щоб тебе в селі зненавиділи за підйоми ще до сходу сонця?

- Та який там півень. Мені ще одного коня везуть!  

- Ти хочеш створити конкуренцію Юлі? - розсміявся Петро.

- Я хочу побудувати карету і запрягати в неї двійко коней та проводити екскурсії оглядові.

- Гіда найматимеш, чи власними силами? - Петро ще не відверто глузував з друга, але був близько до того. Степан же іронії чи не помічав, чи удавав, що не помічає.

- Перші пробні рази сам, а далі плануємо Свєтину сестру Ксенію залучити до цієї справи, - цілком серйозно відповів Степан.

- Тоді сміливо можете Дем'яна ще на рекламу розкручувати, - гмикнув Петро, маючи на увазі те, що на пляжі він спостерігаючи за ними дійшов висновку що Дем'ян та Ксюша вже пара. Але Степану про це більше не сказав ані слова. 

В краю вулиці показався червоний легковик, позад якого майоріла коричнева буда на колесах. За хвилину автівка з дивним причепом вже загальмувала біля Степанового двору. З прочиненого вікна показалося вусате обличчя невисокого водія. Воно широко, але хитро посміхнулося і чоловік, заглушивши мотор, вийшов з машини.

- Приймайте пасажира, - поплескав він долонею по борту батманки (так називається спеціальний причеп для перевезення коней). З середини пролунало декілька ударів у відповідь.

- Спокійний? - поцікавився Петро, маючи на увазі коня, який був власне причиною тих звуків.

- Шовковий! Лагідний! Дітей катає, город оре. Золото, а не кінь! - вусатий так нахвалював коня, що в Петра недобрі передчуття лише підсилювалися. Степан же перебував в стані нетерплячки й нагадував гравця в автомати, який побачив що сусіди щойно зірвали джекпоти, а зараз його черга давити кнопку.

Степан розрахувався за товар й транспортування і лише після цього вусач відкрив батманку. З середини, прискіпливим поглядом, розглядав людей рудий красень з білою проточиною через усе перенісся, та добре розвиненими м'язами грудного відділу. 

- Мерин? - затамувавши подих поцікавився Петро. 

- Жеребець! - вусатий розплився у посмішці ще ширше.

- Я так і думав, - приречено зітхнув Петро і відступив на крок в сторону, пропускаючи ближче нового власника.

Степан обережно взяв в руки невеликий шматок корда, який було прив'язано до недоуздка коня і легенько потягнув до себе. Кінь слухняно зробив крок до виходу і зупинився. Погляд жеребця так і кричав: Ану, бовдури, відкрийте цю загорожу переді мною! Зараз я вам дам дусту.

Вусатий клацнув засовом і за мить, ніхто навіть до пуття не помітив як, кінь опинився на свободі. Погарцювавши по черзі усіма копитами, та здійнявши стовп пилу на узбіччі він без жодних зусиль вирвав з рук Степана корд і помчав по під забором навкруги величезної ділянки.

- Ну, щасливо вам! - вусатий хутко зачинив батманку, зачинився сам у машині й за мить вже здимів за поворотом.

- Допоможеш упіймати? - розгублено спитав Степан, проводжаючи здивованим поглядом "шовкового" жеребця.

- Неси овес. З пів відра, - зітхнувши відповів Петро.

Степан слухняно побіг у двір і через кілька хвилин повернувся з відром вівса.

- Я ж казав половину, - зауважив Петро, - Треба відсипати.

Але було запізно. Жеребець якраз завершував своє перше оглядове коло по новій території й побачив улюблений конячий енергетик. З протяжним тихим іржанням, він жваво побіг до відра. Петро встиг відсипати на траву невеличку гірку вівса й передав решту Степану, а сам вхопив коня за недоуздок. Жеребцю дуже не сподобалося таке нахабство і він спочатку гарцянув задніми копитами, потім почав бити переднім. Коли помітив, що ці методи не подіяли на Петра, спробував зненацька вкусити того за руку. Після невдачі розсердився ще сильніше і сильно мотнув головою. Був би хто трохи менше та слабше за Петра, то стовідсотково не втримав би жеребця, але Петро навіть спробував приборкати його вхопивши за гриву. Такого нахабства кінь стерпіти не міг і давши два бокових козла почав намотувати кола то переходячи на рись то на галоп. Петро при цьому вперто не відпускав коня теліпаючись за ним як штора котру витягло протягом за вікно на ходу в маршрутці.