Глава 14

Петро прокинувся посеред ночі й не одразу зрозумів де знаходиться. Сів, озирнувся і пригадав, що вони з Юлею дивилися фільм, а прокинувся вкритий простирадлом, на розстеленому дивані. Поряд тихенько посапувала в подушку Юля. Петро хотів непомітно піти, але передумав й влігся знову.

Прокинувся вдруге від стійкого кавового аромату і ще чогось смачного, але чого саме зрозуміти не міг. Одягнувся і визирнув з кімнати. Юля стояла біля вікна і задумливо дивилася в нього відсьорбуючи з невеличкої філіжанки. Попри те, що Петро підійшов майже беззвучно, дівчина неначе відчула на собі його погляд і повернулася. 

- Доброго ранку, - широко посміхнулася Юля. - Прошу до столу.

- Доброго ранку! Залюбки, лише схожу вмиюся, - відповів Петро і пішов до вбиральні.

Поснідавши, Петро, ближче до обіду вийшов за ворота Юліного подвір'я. Перше, що він помітив, це погляди сусідських бабів, які повсідалися на стару призьбу під білим наливом, наче курі на сідало. Вони щось бубоніли проміж себе зиркаючи по черзі на Петра. Тицяти пальцями чи то стидалися, а більш за все лінувалися. Руки були зайняті лузанням кабакового насіння.

Петро ж навіть не звернув на них уваги. Позіхнув і діставши з кишені телефон пішов в сторону свого будинку. Точніше Степанового будинку у якому він бував загалом менше ніж деінде.

- Феліксе вітаю! На котру годину чекати на тебе? - Петро йшов і горланив так, що чуло не тільки все село, а й мабуть, цигани, які таки поміняли місце стоянки табору на трохи ближче до річки та далі від села.

- Добре! Домовилися! Чекаю!

- Ти чого так репетуєш? - зустрів ще за воротами друга Степан. - Налякаєш мені туристів. 

- Все добре, скоро почнеться велике будівництво, - промовив Петро. 

Невдовзі приїхав Фелікс з дружиною, яка одразу пішла до своєї подруги Діани, а чоловіки до земельної ділянки, яку облюбував Петро під будівництво ресторанного комплексу.

Після оглядин і остаточного узгодження співпраці з Феліксом, Петро таки зустрівся з родичкою Юлі, власницею землі та записався з нею до нотаріуса на наступний день. Треба було знову зранку їхати у район.

Коли вони повернулися до Степанового будинку, Оксана та Діана сиділи в альтанці разом з господарями дома. Петро для годиця посидів трохи з усіма і тихенько втік до кімнати. Дуже хотілося виспатися перед новим днем, в якому вже було заплановано купу справ. Та не встиг він роздягнутися, як прийшло повідомлення від Юлі: "Якщо не зайнятий приходь на вечерю. Готую лазанью."

Петро не пам'ятав чи говорив колись Юлі, що обожнює цю страву, та в будь-якому випадку встояти не міг. Через три хвилини він вже мчав темною вуглецю по гарно вивченому маршруту. 

Цього разу не забув завернути до місцевої крамниці з баром та взяти темного пива на розлив. Виходячи на вулицю Петро почув як двоє алкашів з вигляду питали продавчиню, чи це був той самий бовдур, якого заарканила руда. 

Одже майже усе село впевнене, що Петро новий Юлін кавалер. Ну може то й на краще, - розмірковував він долаючи останні кілька десятків метрів.

Юля вже чекала біля воріт, сидячи на лавочці під аркою щільно затягнутою хмелем. Петро не бачив її, тому одразу попрямував у двір. Тільки но відчинив хвіртку в брамі, як почув оклик.

- І хто це тут вештається ночами по під хатами незаміжніх дівчат?

Петро на мить отетерів, але почувши знайомий сміх вирішив підіграти Юлі.

- Я просто кур'єр, - якомога серйознішим тоном промовив він, простягаючи дівчині пакет з пивом.

- О, так це зовсім інша справа. Проходьте до будинку. Хоча ні. Стривай, посидьмо трохи. Такий чудовий вечір. І комарі не дошкуляють, - замість пакета Юля вхопила Петра за руку і легенько потягла до себе змушуючи сісти поряд. 

- Вечір дійсно неймовірний, - підтримав він дівчину. - Аромат лазаньї чути аж сюди, - додав він мрійливо.

- Так я і знала, що всі чоловіки однакові. Їжа понад усе.

- Чому? Я залюбки з тобою посиджу. Просто останній раз їв зранку в тебе ж. І на голодний шлунок романтика оксамитової ночі та підглядання зірок за нами через заплетінь хмелю якось не повноцінно сприймається.

- Вибач. Я не знала, що ти голодний. Ходімо!

Після смачної вечері вирішили помилуватися зірками іншим разом. Вмостилися на диван в пошуках цікавого фільму, але не встигли нічого обрати через дзвінок Еміліана.

- Так в мене, а ти звідки знаєш? - здивовано запитала Юля.

- Петре, Еміліан питає чи зможеш ти Шанту відвезти до лікарні? Їй стало зле і вони бояться, що без машини не встигнуть.

- Так, звичайно, скажи, що я скоро буду, - Петро підхопився з дивану і був готовий бігти за машиною.

- Я з тобою!

Петро гнав на високій швидкості не лише селом, а й по луку, навпрошки, ледь не позбивавши в темряві якесь приладдя грунтологів. За п'ятнадцять хвилин Шанту вже поклали на заднє сидіння. Дівчина стогнала й трималася за правий бік живота. Поряд з нею втиснувся Еміліан і Петро погнав до районної лікарні де був найближчий приймальний покій швидкої допомоги, один екіпаж якої був на виклику в іншому краю району, а інший зламався по дорозі на базу. 

На щастя черговий хірург виявився на місці, а головне тверезий. Він швидко оглянув дівчину й наказав готувати операційну. 

- Добре що ви вчасно приїхали, - сказав він виходячи з операційної. - Ще б трохи й довелося вашій красуні лежати в реанімації набагато довше. А так лише невеличкий шрам від апендициту. За тиждень буде як новенька.

Еміліан потис руку хірургу і запхав щось у кишеню. Лікар намагався вдати, що то зайве, але швидко заспокоївся побачивши, коли всі вийшли на перекур, автівку на якій привезли пацієнтку. Палив, треба зазначити лише лікар. 

- Це не саме страшне, повірте мені на слово, - неначе у виправдання промовив він помітивши, що єдиний курець в компанії. 

- Коли їй можна буде їсти? - спитала Юля.

- Зранку вже можна, - лікар зробив глибоку затяжку і кинув недопалок в урну.