Глава 13

- То кажи! Не тягни кота за душу, - вигукнула Діана.

- Зранку підемо подивимося, - не здавався Дем'ян, - Може я і не вгадав.

- Ну тебе, - надула й без того пухкі губи Діана.

Компанія не розходилася аж до схід сонця. Лише з першими його променями почали збиратися. Несподівано, сестра Світлани Ксенія, яка майже завжди сиділа мов води в рот набравши, виявила бажання теж піти з Дем'яном та Діаною. Господарі ж будинку вирішили залишитися вдома відпочити. Їх чекав насичений день, як і Юлю з Петром. 

- І куди це ти нас ведеш? - поцікавилася Ксюша, коли вони проходили останні хати Новоукраїнки на крайній од другого лісу вулиці. Село межувало окрім річки й хвойного, який називали в селі темним, лісу ще з одним - світлим. Світлий ліс складався із листяних порід дерев. Берези, клени, осики. Іноді траплялися дуби. Вони росли по кілька дерев один біля одного, неначе були не міцними велетнями, а вразливими та тендітними деревцятами. На відміну від хвойного лісу, в якому навіть в найсонячніший день морок, у цьому завжди все добре видно. Звісно якщо місяць вночі не забуде вийти або не сховається за хмарою. Розмежовував ліс від села невеличкий лук. Саме на ньому геологи планували отаборитися та зайнятися дослідженням місцевості й взяттям проб. За збігом обставин, саме біля цього луку, на підступах до лісу, стали табором цигани. Їх табір займав не дуже багато місця, хоча й по забитим колодам навкруги можна було здогадатися - він ще буде розростатися, а от циганські коні зайняли чи не половину лука. 

- Вже прийшли, - посміхнувся Дем'ян.

- Погляньте! - вказала Ксюша на білу автівку, яка під'їжджала до лука.

Коли авто зупинилося, одразу відкрилися усі четверо дверей вийшли троє чоловіків та жінка. Схожі вони були на працівників якогось музею чи картинної галереї. Ні в кого не виникло сумнівів, що приїхали саме ті геологи, які мали перетворити Новоукраїнку на радіоактивні копальні. Непрохані гості роззирнулися навкруги, звірилися з мапою та навігатором і по їх жестах було зрозуміло, що місце призначення знаходилося якраз там де стали цигани.Компанія про щось почала сперечатися між собою і врешті решт, помітивши Дем'яна з дівчатами попрямувала до них.

- Доброго ранку, панове! - звернувся найстарший на вигляд чоловік у кумедному костюмі, які носили за часів молодості Іво Бобула. 

- Навзаєм, - чемно відповіла Діана, а Дем'ян з Ксенією промовчали. 

- Ви місцеві? - запитав чоловік.

- Так, а що? - доволі різко відповіла Ксенія.

- Ви часом не знаєте, чи давно тут оселилися ці добродії? - чоловік обережно махнув рукою в бік циганського табору.

- Не дуже давно, але все село вже гуде плітками.

- Про які саме плітки ви кажете?

- Та різне говорять, - ухилилася від відповіді Ксенія. - А ви хто такі будете?

Компанія з чотирьох приїжджих перезирнулася і той, хто до цього вже говорив знизав плечима.

- Ґрунтологи.

- Хто? - в один голос перепитали Дем'ян, Діана та Ксюша.

- Ґрунтологи. - Спокійно відповів чоловік, - Проби ґрунту приїхали брати, аби дослідити й зробити висновки щодо можливості висадки саду. Поки що маємо деякі сумніви.

- Тобто ви не будете добувати уран і наше село не розселять? - Діана похмуро зиркнула на Дем'яна. Той аж знітився.

- Навпаки. Якщо проби доведуть безпечний вміст важких металів, то біля вашого села буде висаджено чудовий сад, якщо точніше, то плодовий питомник.

- Бляха! - вигукнула Ксюша.

- Біжімо скоріше до Юлі! - сказав Дем'ян.

- Ви куди? Що трапилося? - ґрунтологи не могли второпати, що відбувається.

- Ми скоро повернемося  і владнаємо з циганами питання, - сказала Діана і побігла доганяти Дем'яна з Ксенією.

Переконати табір з'їхати в інше місце виявилося надскладною задачею. Спочатку, аби барон погодився на розмову, Петро мав привезти обіцяний генератор. Через те, що він пообіцяв Юлі допомогти з прокатами, то до міста відправили Степана та Дем'яна. Повернулися вони в другій половині дня та привезли в кузові пікапа величезну дизельну електростанцію. Розмова пішла легше. Але цигани таке вторгували ще двох коней у Юлі та нову гітару. Довелося йти на їх умови. Всі так дивилися на Дем'яна, що той би вже мав перетворитися на попіл, аби людські думки мали фізичну силу над іншими. 

- Я обіцяю безкоштовно зробити рекламні ролики кожному під його бізнес! - спробував той налагодити мирові відносини. То йому майже вдалося. Пропозиція влаштувала усіх окрім Ксюші.

- Я хочу аби ти мене покатав на мотоциклі! - заявила вона і показово схрестивши руки на грудях прискіпливо подивилася на Дем'яна.

- Та хоч зараз!

- Ні. Зараз не хочу. Хочу ввечері. Можливо ще кудись заїдемо.

- Пропоную у кіно. В районі ж тепер кінотеатр є, - одразу запропонував Дем'ян.

- Не хочу кіно. Можливо ресторан. Я ще подумаю, - Ксюша махнула рукою і надула губи даючи зрозуміти, що поки розмова закінчена.

Юля з Петром докатували останніх клієнтів, коли пролунав дзвінок. Петро витяг телефон і швидко відповів.

- Вітаю, Феліксе! Звісно все в силі! Добре, завтра чекатиму. На добраніч.

- До тебе гості? - поцікавилася Юля. 

- Майже. Власник будівельної компанії. Його фірма займеться зведенням мого ресторану.

- Коли ти збираєшся землю переоформлювати?

- Та от після зустрічі з Феліксом і займуся цим питанням. 

По завершенню маршруту попрощалися із задоволеними клієнтами та кликали їх приїжджати ще. Ті звичайно обіцяли робити так регулярно. 

- Юлю, ходімо до річки, - запропонував Петро втираючи рукавом піт з чола. День видався спекотним, а на вечір почало страшенно парити. 

- Я не проти, - після короткої паузи відповіла вона. - Зачекай хвилинку, я миттю. 

Юля побігла до будинку, а Петро вийшов за ворота. Він вирішив, що дівчини пішла одягати купальник.

Через декілька хвилин Юля вибігла з пакетом в руках та у солом'яному капелюшку на рудих кучерях. Купальника під легкою сукнею помітно не було.