Глава 11

- Ти головне до неї дійди. Хтозна, що тобі ще спаде на думку, - Діана загадково посміхнулася і пішла до каюти.

Петро ж сходив в душ і раптово відчув прилив бадьорості. На камбузі знайшов кавову машину, заварив подвійний рестретто аби підсилити ефект і вийшов до ходового містка. Макс вже прокинувся та щось натирав засобом для миття вікон.

- Доброго ранку ще раз! - привітав він Петра, - Ваші речі сохнуть. Ви їх забули на кормі. Я розвісив.

- Доброго ранку, дякую. Та я от щось знайшов, - продемонстрував наряд Аполлона Петро. - Що це ти робиш спозаранку?

- Треба, щоб все блищало, - відповів Макс старанно натираючи приборну панель.

- Тобі зробити каву? - поцікавився Петро роздивляючись ідеально відполіровані хромові деталі.

- Ні дякую, зараз вже будемо зніматися з якоря і повертатися на стоянку.

- Важко керувати?

- Зовсім ні. Для мене найскладнішим було здати заліки з лоції та навігації. Зараз Володимирович прокинеться, можете його спитати та спробувати. Я без його дозволу не можу пустити вас за штурвал, - винуватим голосом закінчив Макс.

- Я поки попідглядаю що ти і як робиш, - Петро вмостився поряд і посьорбуючи каву приготувався освоювати нову науку. За те що іти спати, він вже й забув.

Йшли повільно. Поки Петро роздивлявся інший берег, вздовж якого рухалися у зворотній бік, вийшов Фелікс.

- Ооо, ти вже прокинувся? Доброго ранку, - він потягнувся і широко позіхнув. Здавалося, екстравагантний наряд гостя зовсім не цікавив господаря яхти.

- Можна і так сказати, - ухилився від прямої відповіді Петро.

- Володимирович. Можна Петру спробувати покермувати?

- Я знав, що він захоче, - посміхнувся Фелікс. - Спеціально встав раніше, хотів навіть будити поки до міста не дійшли.

Петро швидко розібрався з управлінням і з задоволенням вів дорогу потужну іграшку виконуючи вказівки Макса. Біля острова Водників помінялися місцями й Петро перебрався за столик. Згодом вийшли й дівчата.

- Виспалася? - звернулася Оксана до подруги не приховуючи іронічного тону. 

- Цілком, - пробубоніла Діана.

По поверненні на стоянку, Петро першим ділом пішов до машини аби взяти у валізах щось на заміну мокрому одягу, який так і не встиг просохнути. Потім попередив директора дзвінком про те, що збирається скоро приїхати в офіс по важливому питанню і хотів вже прощатися з господарями та їхати, коли підійшла Діана.

- Ти ж сьогодні в село? - спитала вона.

- Так, зараз владнаю одне питання і поїду. Підвезти?

- Якщо так само повезеш, як пішов вранці спати, то я краще своїм ходом, - Діана закусила нижню губу й уважно дивилася Петру у вічі.

- Не хотів створювати тобі дискомфорт. А тут навпаки. За тобою заїхати, чи одразу може зі мною поїдеш? Я сподіваюся, що не більше як години в офісі пробуду, - Петро зовсім не реагував на глузливий тон дівчини.

- Поїхали одразу. Так надійніше, - набагато привітніше підсумувала вона.

Петро лише покачав головою і посміхнувшись пішов прощатися з Феліксом.

- Наступного тижня чекаю тоді на твою людину. І будемо розпочинати будівництво. Заразом і аванс перерахую.

- Якщо вийде я можливо теж під'їду, - задумливо сказав Фелікс.

- Буду радий бачити. Ти верхи їздиш?

- Було діло. Але років з десять в сідло не сідав, - зітхнув він.

- Тоді обов'язково приїжджай! Поїдемо на конях, екскурсію місциною тобі проведу. В моєї подруги там клуб верхової їзди. 

- Домовилися! - і вони обійнялися наче давні приятелі.

Дорогою до офісу Діана крутилася наче на голках. Немов хотіла щось сказати, але ніяк не наважувалася.

Петро припаркував машину в тіні дерева і пішов до офіс-центру.  Колектив та директор відреагували на його появу бурхливо і радісно, неначе діти появі Святого Миколая.

- Я знав, що ти там не висидиш всю відпустку! - з переможним виразом обличчя оглянув усіх в приміщенні рудоволосий чоловік років сорока. - Всі причетні, будь ласка, по соточці.

- Що у вас тут відбувається? - розгублено посміхнувся Петро, вдивляючись то одному то іншому з колег в обличчя у пошуку пояснення.

- Коли ти раптово зібрався у відпустку, ми уклали парі. Семенович проти усього колективу. Тепер він вимагає з нас гроші за свою перемогу, - вдавав страшенне засмучення сисадмін Павлік.

- Тоді я вас втішу. Семенович, можете роздавати учасникам їх виграші. Я не повернувся з відпустки, а приїхав попередити, що працюватиму віддалено, або ж звільняюся.

- Добрий день приїхали, - Семенович аж сів на підвіконня. Веселий вираз обличчя миттю зник. - Ходімо до мого кабінету, поговоримо.

Як тільки двері за спиною Петра зачинилися, директор жестом запросив Петра сідати й дістав з шафи пляшку віскі та дві чарки. 

- Я за кермом, - одразу попередив Петро та додав, - Дмитро Семенович на мене чекають в машині. Попереду ще купа справ. Давайте без прелюдій. Вас влаштовує моя пропозиція, щодо роботи віддалено деякий час? Чи одразу звільнятися?

- Взагалі-то за законом два тижні...- почав директор.

- Ооо, я бачу вас зовсім не туди протягло, - посміхнувся Петро. - Який закон? Багато у вас працівників оформлено як слід? Чи може зарплата вся біла? Чи страхові внески за всіх сплачено? Давайте без цієї лабуди про закони. Я серйозно питаю.

Семенович пригнічено мовчав, розуміючи що не може нічого протиставити словам Петра. Налив собі, випив. 

- Добре. Хрін з тобою. Давай поки віддалено попрацюєш доки я знайду тобі заміну достойну. І чого це тобі раптом вдарило в голову переїжджати?

- Зорі так зійшлися. Чи місяць може якось трохи змістився відносно землі. Не розібрався ще, - у звичній манері відповів Петро, на що Семенович лише махнув рукою.

- Не забудьте виграші людям роздати, - крикнув  він, виходячи з кабінету директора так щоб усі чули.

Петро підійшов до кожного з колег аби попрощатися і під колективним здивованим поглядом покинув офіс.