Глава 8

Юля скривила губи, але кивнула у знак згоди розповісти правду.

- Голова розболілася, не хотіла нікому настрій псувати.

- Я вважав, що умовами нашого парі було чесне виконання бажання, то ж і відповідь я розраховував отримати відверту.

- Але в мене дійсно голова розболілася, - Юля відвела погляд і повернулася до Белли та почала перевіряти попругу. Раптом вона різко повернулася до Петра.

- Твій друг Степан через мене все покинув і переїхав сюди з міста, - швидко проговорила Юля й уважно подивилася Петру у вічі.

- Тобто, через тебе?

- В нього тоді була агенція з нерухомості. Ну ти ж знаєш, напевно.

Петро машинально кивнув й рушив за дівчиною в тінь величезної розлогої верби. 

- Так от. Коли не стало мами я вирішила продати клуб. Знайома порадила Степанову агенцію, то я й запросила його для оцінки та обговорення умов співпраці. Наступного дня, після телефонної розмови й декількох фото клубу, Степан приїхав до нас в село. Оглянув все, назвав ціну і відсоток комісійних, який хоче за продаж. Мене все влаштовувало і я запросила його на вечерю, аби висловити подяку за особисту участь у веденні справи. Не знаю чому він вирішив, що між нами щось може бути окрім ділових відносин, та після того Степана наче підмінили. Почав приїжджати, нібито уточнити якісь деталі для потенційного клієнта або щось додатково сфотографувати. Я розуміла що то все легко можна було робити через телефон, тому запідозрила неладне. Час йшов, клуб не продавався, але потроху більш менш покращилася ситуація з прокатами. Ажіотажу не було, але на утримання клубу та життя вже вистачало. Негайна потреба у продажу відпала. Як тільки я повідомила про це Степану, не пройшло і місяця, як він переїхав до нашого села, викупивши підряд три ділянки зі старими хатами. На них і розпочав будівництво своєї екоферми. Коли ж я дізналася, що то все через мене - була приголомшена. Дуже скоро чутки розповзлися селом і в розмовах я стала згадуватись "відьмою", яка причарувала "городського". Зважаючи на моє циганське коріння, ти ж розумієш, що та вся дічь приросла до вуст селян моментально.

- Здуріти, - поділився першим враженням від почутої історії Петро.

- Та це ще не все. Я не знаю, що тоді найшло на твого друга, але здавалося, що йому дійсно наче пороблено. Баба Харитька яйцем катала і діагностувала приворот страшенної сили. Я не вірю і ці всі забубони, але факт залишається фактом. Тиждень вона поїла Степана якимись травами, шептала чи то молитви, чи якісь закляття, але любовну тягу до мене як корова язиком злизала. Не пройшло і двох місяців і Степан познайомився на річці зі Світланою. Живуть разом вже майже два роки. Чула, що весілля намічається. Але мене з того часу Степан ледь не жахається, - Юля підвелася на ноги. За розкидистим гіллям верби вони зовсім випустили з виду коней. Петро першим випірнув з зеленого шатра і розгублено роззирнувся.

- Коней нема! - вигукнув він до Юлі й та миттю вискочила слідом.

- Бляха! От халепа! Затеревенились і проґавили. Нехай ти, а як я могла так тупанути, - ганила себе дівчина. Степан спостерігав за її метушливими рухами й не знав як сприймати останні слова. Як образу чи як комплімент. Але швидко опанував свої емоції та спокійно спитав.

- Таке вже було раніше?

- Що саме? - не зрозуміла Юля.

- Коні вже тікали від тебе?

- Отак від мене ні. Лише з корду зривалися на леваді.

- І де ти їх потім шукала?

- Самі додому приходили. Тільки ті рази вони сусідськими городами поперлись і... От дідько! Біжимо!

Петро зрозумів, що не на часі ставити якісь питання, а слухняно побіг навздогін. Юля виявилася не лише вправною вершницею, а ще й не аби якою марафонницею. В Петра вже язик майже на плечі лежав і вітер роздував слину на всі боки, коли вона тільки почала прискорюватись. Добігаючи до села в Петра вже починало темніти в очах. 

- Он вони! - вигукнула Юля і рвонула немов ракета. Петрові вистачило наснаги лише подивитися в тому напрямку. Буревій з Беллою, як у себе вдома топталися по чужому городу і щось старанно вибирали задоволеними мордами. 

Петро приволік ноги, коли Юля вже відтягла коней, як виявилося від плантації полуниці. Прийняв повід Буревія і повів засмученого коня на дорогу.

- В третє він мені не пробачить, - зітхнула Юля.

- Хто, Буревій?

- Дід Архип. Перший раз до нього поперлися коні минулого року, коли раптово почалася гроза і я не встигла забрати їх з поля. Земля розмокла і вони чкурнули разом з кордами й паколами. Другий раз, приблизно в таку ж пору, але вже хтось навмисне поперерізав канати. Обидва рази дід мене заспокоював, щоб я не переживала, мовляв, моєї вини в тому немає. Та зараз є, ще і яка.

- Посадимо діду нову полуницю і купимо ще два відра аби компенсувати втрати врожаю, - вже звичним спокійним тоном промовив Петро.

- Ти колись був одружений? - несподівано спитала Юля, коли вони вели коней по дорозі до конюшні.

- Ні. Це ти просто для загальної обізнаності цікавишся?

- Я дивуюся і хочу дещо прояснити для себе. Скільки за тобою спостерігаю не можу збагнути, що в тобі не так.

Петро аж став від несподіванки. Буревій з цікавістю поглянув на Петра. Здавалося, що кінь вже не ображався за те що його позбавили смаколиків.

- Що в мені не так?

- От і я шукаю, шукаю, та ніяк не можу знайти. У кожного мають бути якісь недоліки.

- Я хроплю, - ляпнув Петро перше, що спало на думку.

- Це звісно страшна риса характеру, але я мала на увазі якісь якості, що можуть зашкодити нашій плідній співпраці як бізнес-партнерів. До речі, за землю я домовилася з хрещеною. Якщо є бажання можеш починати підготовку до будівництва хоч завтра, поки папери оформлюватимете.

- А оце гарна новина! - вдав здивування Петро. - Проєкт в мене готовий вже давно, залишилося затвердити та прив'язати до місцевості. Коли зустрітися з хрещеною можна? Передати гроші та почати оформлення.