Глава 7

Якщо всім іншим і діла не було куди поїхали Дем'ян і Юля, то Петро був впевнений, що мотоцикл зупинився біля будинку рудої. За хвилину знову почувся гуркіт мотора і Петро полегшено зітхнув. Але думки, чому Юля поїхала з однокласником не давали спокою. Та ще й спільне обговорення справ зірвалося. 

Петро відкоркував нову пляшку і налив в келих чергову порцію вина. За столом поруч з ним лишилася Ксенія, усі інші або курили, або танцювали посеред подвір'я. 

- Вип'ємо? - звернувся він до дівчини.

Ксенія мовчки підсунула келих.

- Ти завжди така говірка, чи сьогодні якийсь особливий день? - спробував пожартувати Петро.

- Кожен день особливий, - відповіла Ксенія і зробила невеличкий ковток вина. 

Залунала якась повільна мелодія і до столу підійшла Діана. 

- Оголошую білий танець! - промовила гучно вона і простягла руку до Петра. - Ходімо танцювати!

Петро на мить замислився, чи не краще було б відмовити дівчині, та прокрутивши мільйон думок за кілька секунд швидко прийняв рішення.

- З мене танцюрист як з ведмедя ювелір. Ризикуєш стати жертвою моєї незграбності, - відверто попередив він і взяв простягнуту долоню у свою. На дворі й так було тепло, але все одно відчувалося, що від Діани йде тепло. Петро навіть запідозрив, що у дівчини піднялася температура і вирішив це перевірити під час танцю традиційним народним способом - торкнувшись губами чола. Діана ж то сприйняла, мабуть, як залицяння, тому що одразу притулилася ближче і коли змінилася пісня навіть не думала відпускати Петра. Потроху, під впливом вина та уваги Діани, яка дедалі ставала все гарнішою в очах Петра, думки про Юлю відійшли на другий план. В решті решт вона йому ніхто, як і він їй. А справи можна вирішити й з ранку. Одразу стало якось легше. Петро широко посміхнувся Діані й потяг танцювати під чергову повільну мелодію.

Посеред ночі гості почали збиратися по домах. Вирішили всім гуртом провести спочатку Катю і Таню в кінець села, потім залишити вдома Ксеню зі Свєтою. 

- Ви йдіть, а я дожену, - сказав Степан Петру з Діаною біля будинку Свєти.

- Ти на довго в наші краї? - спитала Діана, коли вони звернули в темний провулок, що вів до їх вулиці.

- Сподіваюся.

- Ти ховаєшся від когось? - несподівано запитала Діана.

Петро аж став. І хоча навколо було так темно, що хоч око коли, його подив відчувався на енергетичному рівні.

- З чого ти взяла?

- Вигляд в тебе такий. На перший погляд, наче все добре, але ж я бачила твої очі, коли ти думав про щось своє. Не переживай, я нічого нікому не скажу, - запевнила Діана, вважаючи що влучила в точку.

- Та немає чого приховувати, - посміхнувся Петро. - Хоча в чомусь ти маєш рацію. Мабуть, я й дійсно ховаюсь. Але не від когось, а від самого себе.

Далі йшли мовчки. Вже біля воріт свого будинку Діана знову заговорила.

- Я чула ти плануєш будувати в нашому селі ресторан?

- Звідки ти дізналася? Я ж ще нікому..., - Петро аж протверезів.

- О, з цим якраз все просто. Юля сьогодні дзвонила хрещеній питати за ділянку, а та була в цей час у магазині. І моя мама була там. І ще купа людей. А тітка Василина не дочуває трохи. То вона так горлопанила перепитуючи, що їх розмову пів села чуло. 

- Отакої, - промовив Петро.

- Звикай, якщо дійсно плануєш тут жити й працювати, - розсміялася Діана.

- Звикну. Це все одно краще ніж офісне пекло.

- Не впевнена, що розумію про що саме ти говориш, але чомусь вірю. Взагалі то я хотіла спитати чи знайдеться для мене місце на роботу. Раз то все, як виявилось не плітки сільських бабів. В мене непоганий досвід роботи адміністратором ресторану. Навіть табличку від "Ревізора" наш заклад отримував двічі.

- А це вже цікаво, - до останнього Петро намагався вдавати, що він зовсім не збирався агітувати Діану на цю посаду.

На то він мав декілька причин. По-перше - ще нічого не було, навіть купівля ділянки вилами по воді писана. Чому ввечері Юля не сказала про дзвінок хрещеній? Раптом та взагалі відмовила. 

По-друге - той хто робить пропозицію одразу - ставить себе у менш вигідне становище. Це працювало у нього на рефлекторному рівні. Тому Петро планував поступово підвести Діану до такого питання. А вийшло все раптово.

- Давай вже вдень обговоримо це. Добре? Тим паче я ще навіть не знаю чи продасть вона мені ту ділянку, чи доведеться шукати щось інше.

- Продасть, - впевнено сказала Діана. - Вона вже до мого дядька телефонувала аби порадитись за ціну. То ж якщо ти готовий віддати за неї дві тисячі доларів, можеш замовляти будівельні матеріали.

- Мда, - тільки й вимовив Петро. - Ні, ні, все нормально. Я звикну, - замахав він руками на прискіпливий погляд Діани.

Вперше за весь час відколи Петро приїхав до Степана він не міг заснути. Лежав роздивляючись темряву стелі. Перевертався з боку на бік. Навіть спробував рахувати слоників, як у дитинстві, але дорахувавши до тисяча сімсот дев'яносто шести збився, розсердився і пішов до вбиральні.

Коли за вікном зажеврів світанок, а садист-півень затягнув свою першу партію, Петру вдалося задрімати. Ще трохи й такий розпорядок міг перетворитися на звичний режим.

Прокинувся Петро від дзвінка телефону. Подивився на екран - Юля.

- Слухаю, - відповів розгублено-заспаним голосом, - Іду, п'ять хвилин, - відповів він після того, як вислухав.

Швидше Петро одягався лише за часів служби в армії, і то перший місяць на КМБ. У ванній перед дзеркалом однією рукою чистив зуби, іншою підбривав щетину на шиї. Вмився холодною водою, пригладив бороду та волосся і розміреним кроком вийшов з будинку.

- Рівно п'ять хвилин, - здивовано вигукнула Юля сидячи верхи на чорній блискучій кобилі. Поряд щипав траву вже знайомий Петру Буревій.

- І тобі доброго ранку! Що це ти вирішила коней вигуляти?

- Якщо ти не йдеш на тренування, так тренування прийде до тебе. До речі, знайомтеся - це Белла, - Юля погладила чорну гриву.