Глава 3

Петро напружився. Аж трохи рота роззявив в очікуванні пропозиції від якої він не мав відмовитися. Навіть кліпати перестав і гіпнотизував Юлю сірими очима. Вона не витримала і пирснула.

- Бачив би ти себе зараз у дзеркало, — втираючи сльози, які виступили від сміху сказала Юля.

Петро ж у відповідь лише прикрив рота, даючи зрозуміти, що чекає.

- Гаразд, вибач, — заспокоїлася Юля. - Дивись яка справа. До мене приїздить доволі багато людей. Хто просто покататися, хто навчатися і все частіше питають чи не маю я номерів під здачу. А я ось лише починаю займатися цим питанням. 

Юля замовчала, щось обмірковуючи.

- Я радий, що в тебе справи йдуть вгору. Але поки не розумію до чого тут я?

- Можеш, будь ласка, поговорити зі Степаном, аби він приймав у себе моїх клієнтів, які потребують житла. Я розумію, що він вбачає в мені страшну конкурентку, та наразі я знаю, що у нього справи теж йдуть не дуже. То ми б могли виручати одне одного. Але якщо я йому це запропоную, він точно не погодиться. Досі не може мені пробачити, що колись йому відмовила, — протараторила на одному подиху Юля, і котячими очима зазирнула в очі Петру в очікуванні відповіді.

Петро ж не чекав такого повороту, тому не був готовий до прийняття якихось авантюрних рішень. Він звик спочатку все ретельно обміркувати, проаналізувати, зробити графіки, провести опитування, тому обнадіїв Юлю лише розпливчастим "я спробую підібрати вам варіанти взаємної вигоди". 

На останок домовилися, що Юля таки навчить його їздити верхи, як тільки но трохи загояться руки. Повертався Петро додому з відчуттям того, що рано він зрадів увазі рудої красуні. Скоріш за все вона одразу як тільки дізналася до кого він їде склала собі план і за ним йде. Але ж він, Петро теж не промах. Він обов'язково завоює справжню прихильність Юлі. А поки... А поки можна включитися в її гру. 

Повернувшись у будинок Степана, Петро пішов до себе в кімнату, виклав на стіл ноутбук, розклав фотокамеру з набором об'єктивів та фільтрів й вдягнув навушники. Він звик працювати під звуки природи, та навіть не подумав, що зараз було достатньо сісті в альтанці і насолоджуватися ними в живу. 

Для початку вирішив накидати шаблон сайту-візитки, обрати хостинг та домен, а зранку вже відфотографувати необхідні локації й написати статті. Просидівши за ноутом майже до третьої години ночі, Петро так міцно заснув, що його навіть не розбудив ранішній гуркіт за вікном. Він не звик рано вставати. В офісна роботу усі приїздили на десяту, але раніше одинадцятої майже ніхто не починав працювати, тому і на запізнення працівників в межах години мало коли звертали увагу. Все це компенсувалося тим, що кожен затримувався на кілька годин ввечері, або займалися ще роботою з дому. Тому, коли нарешті Петро прокинувся і вийшов надвір, то застав як Степан зі Світланою заселяють молоду пару туристів.

Під здачу, у Степана призначалися окремі будиночки стилізовані під українські хати різних періодів. Знаходилися вони поряд з господарським двором, та займали площу двох ділянок. Всього Степан мав вісім будинків, п'ять двокімнатних та три трикімнатні.

Пара обрала собі будиночок проєкту початку двадцятого століття під очеретяним дахом та вікнами затягнутими бичим пузирем замість шибок. Молодятам кортіло спробувати на собі як жилося типовій українській родині тих часів. Тому замість електричного освітлення в будинку були свічки та гасова лампа і каганець. Вода в кирниці біля хати. Для приготування їжі — піч, а справити потреби можна було у дворовому туалеті неподалік хати. Як  додаткова розвага, поряд з хатою стояв сінник.

- Ти лише поглянь, Уляно, яка краса! Яке повітря! Це будуть найнезабутніші вихідні в нашому житті!

- Так, коханий! - з таким же піднесенням в голосі відповіла непримітна жіночка невизначеного віку.

Петро дивився на подружжя трохи перелякано. Вони вдавалися йому несповна розуму. Навіть сильніше ніж Степан, який побудував це все, аби приймати таких туристів. 

Петро повернувся до кімнати та змінив бинти на долонях на пластирі. Озброїв фотоапарат панорамним об'єктивом і прихопивши портретник на всяк випадок із собою пішов спочатку поробити загальні  фото Степанових володінь. Наступним кроком його плану було відфотографувати інтер'єри гостьових будинків та окремо конюшню з маршрутом за яким проходили прогулянки уздовж річки до лісу.

Ось так, занурившись в робочі роздуми, Петро й не помітив, як ноги самі привели його до будинку Юлі. Дівчина знову займалася на манежі з конем. Але цього разу вже з сірою молодою кобилою.

- Привіт! Я готовий! Якщо твоя пропозиція про навчання в силі, — ще здалеку дав про себе знати Петро.

- Привіт. Добре, тоді ходи за мною, — Юля підморгнула йому і повела за недоуздок до конюшні кобилу. 

В середині вираз обличчя дівчини різко змінився. З грайливо-розбешацького став суворо-тренерський.

- Під твою вагу, коня треба трохи міцнішого, — вголос розмірковувала Юля, — Гадаю, що Буревій буде в самий раз.

Вона підвела Петра до денника у якому намагався згорнути під себе дощатий настил величезний плямистий мерин. Він в такт ударам копита мотиляв головою і взагалі справляв трохи моторошне враження. Здавалося, що кінь ладен забити кожного хто наважиться до нього наблизитися. Юля ж спокійнісінько зняла сідло, вальтрап і вузду та вручила це все Петру. 

- Тримай його, я зараз щітку візьму. Виведемо надвір, там почистиш та засідлаєш. Тут ви вдвох не розвернетесь, — посміхнулася вона.

Петро мовчки робив, що йому говорили. Коли кінь опинився прив'язаним до спеціального станка, Юля забрала з рук Петра збрую й вручила щітку.

- Вперед. Головне холку, живіт та боки вичесати добре перед тим як сідлати. Інакше сідло з попругою може ковзати по не вичесаній шерсті й понатирати до крові.

Петро почувши такі страшні розповіді заходився чесати Буревія, що той аж зиркав раз за разом на нього здивованими очима. Майже пів години пішло на те, аби Петру нарешті вдалося посідлати мерина та змусити одягти вузду. Юля спочатку показала як то робити, але потім Петро мав повторити все самостійно.