Глава 2

Петро вибіг на подвір'я і закляк. Він очікував там побачити, що завгодно тільки не це. Біля прочиненої брами, верхи на такій же рудій кобилі, як її господарка, Юля намагалася позбутися нав'язливого жеребця. Білий здоровань, не звертаючи уваги ні на кого, окрім кобили, намагався застрибнути на неї. Юля сварилася на Степана, аби той прибрав норовливого жеребця. Та кінь ні на кого не зважав. Стрибав довкола рудої кобили, тягаючи за собою корд на якому був припнутий в полі. Степан намагався його відтягнути, але марно.

Петро побіг на допомогу не скільки товаришу, скільки, мабуть, новій знайомій. Бувши, чи не вдвічі більшим і міцнішим за Степана, його участь виявилася досить вагомою. Невдовзі розгулявшийся жеребець був приборканий і гатив копитом в стіну денника, висловлюючи своє незадоволення усім, що відбулося. 

- Ти що не знаєш, в мене тут жеребці на випасі? - накинувся Степан на дівчину.

- То мені треба до річки. Чи тепер три кілометри через тебе оминати? Треба краще припинати було! - так одразу важко було сказати в якому настрої була Юля. Попри те, що вона сварилася на Степана, в очах її грали вогники. Юля перевела погляд на Петра. - Дякую, за допомогу! Може складеш компанію до річки і назад? Мені треба її вигуляти після травми. Степане, даси другу коня?

- Але я жодного разу верхи не сидів, - знітився Петро.

- Ооо, а так хвацько побіг Буяна відтягати, що я подумала ти вправний вершник, - Юля зобразила розчарування. - Тоді приходь, як матимеш час, я навчу. Он Степан розкаже як знайти мої стайні. 

Юля легенько вдарила п'ятами по під боки кобилі після чого та неначе реактивна зірвалася майже з місця в галоп. Менш ніж за хвилину вони перетворилися в суцільну руду фігуру, яка ледь проглядалася в стовпі пилу.

- Кобилу вона вигулює після травми, - буркнув Степан, - Ти бачив? Бреше і не червоніє.

- А що у вас взагалі відбувається? Якесь трохи дивне видношення одне до одного, як на мене, - поцікавився Петро.

- Юлька теж тримає конюшню, - зітхнув Степан. - Але більшу. Вона в сідлі взагалі з дитинства. Ще її покійний батько кажуть тут знатним заводчиком був. І ось тепер, наскільки я розумію вирішила це захоплення на бізнес перетворити. При конюшні гостьові будинки поставить і все. Амба моїй справі! Конкурентка бляха.

- То он воно що, - розсміявся Петро. - А я гадав у вас якась давня любовна історія таки.

- Та де там. Я ж кажу, що маю дівчину. І тобі знайдемо. Не здумай зв'язатися з Юлькою! - Степан знервовано подивився на друга і в той момент його очі розширилися, а похмуре лице розтягнулося в широкій посмішці. - Хоча. А давай-но ти друже підеш до неї завтра. Вона ж обіцяла навчити верхи їздити! Зайвим не буде. Та і як тренер вона те що треба.

Петро не одразу упіймав стрімку зміну ходу думок Степана, тому мовчки стояв і чекав якогось пояснення. Степан же підійшов майже впритул, став навшпиньки аби покласти руку на плече Петру і заговорницьки прошепотів.

- От ти мені й допоможеш позбутися конкурентки.

Петро аж відсахнувся від Степана. Він звісно знав, що товариш з дірявим дахом, раз покинув все у місті, але що хвороба зайшла настільки далеко, навіть не підозрював.

- Та ти мене не так зрозумів, - поквапився заспокоїти він переляканого друга. - Я мав на увазі, розізнаєш тишком нишком що вона там затіяла робити. Може для нашої реклами щось можна буде підгледіти. 

Петро вирішив, що простіше буде кивнути на знак згоди, чим вдаватися до диспуту про мораль і професійну етику. Тим більше він вже хотів трохи відпочити з дороги. Знав би ні за що не позичав машину колезі по роботі. Смикнув же його дідько піддатися на вмовляння ніби то в селі вона йому не знадобиться, а буде лиш пилом припадати.

Петро швидкома прийняв душ і пішов до своєї кімнати. Приліг трохи відпочити й прокинувся аж коли почув за дверима жіночий голос.

- Знайомтеся. Свєта, це мій друг Петро, Петро, це моя наречена Світлана, - одразу перейшов до діла Степан, як тільки но побачив ще сонного друга, який виходив з кімнати.

Обмінявшись люб'язностями перейшли до альтанки де вже в мангалі полум'я на всю силу жерло сухі дрова. Петро одразу ж взяв на себе роль кочегара, чи мангальщика, а Степан зі Світланою бігали мов навіжені то до хати то до погреба то ще невідомо куди. Свєта виявилася приємною у спілкуванні блондинкою невисокого зросту. Можна було б сказати, що вона має трохи зайвої ваги, але поряд зі Степаном це відчуття вмить зникало. Коли нагоріло вдосталь вугілля, якраз підійшли гості. То були дві сестри Таня і Катя, сусідки Свєти. Дівчат було чутно ще здалеку за дзвінким реготом. 

Петро посмажив першу партію м'яса і сів за стіл. Чи то так трапилося випадково, чи за чиїмось безсоромним задумом, але вільне місце лишилося тільки між двох сестер. Спогади про тяжку дорогу як рукою зняло. В чудовій компанії, в оточенні (не збрехав Степан) гарних дівчат, час летів непомітно. Коли перейшли до танців, Петро аж захекався. Він, аби догодити й Тані й Каті танцював по черзі з обома сестрами без передиху. Та коли годинник показав початок другої ночі, вони зазбиралися додому. Звісно ж Петро викликався провести дівчат, запевнивши Степана, що туди вони йому дорогу покажуть, а назад він знайде сам. 

- А чиє це обійстя? - спитав Петро, коли проходив тримаючи по під руки з обох сторін сестер, біля великого будинку з відкритим манежем для коней.

- О, та це рудої відьми нашої, Юльки Мироненко, - відповіла Таня. - Краще обходь її якомога далі.

- Прямо таки відьма? - усміхнувся Петро.

- Та не слухай ти її, - втрутилася в розмову Катя. - До тієї Юльки пішов колись її хлопець, от і верзе тепер казна-що. Хіба у твого Віталіка не було свого розуму? - звернулась вже Катя до сестри.

- Та всі чоловіки однакові, тільки помани, - продовжувала виказувати невдоволення Таня.

Петро зрозумів, що розмова переходить в зовсім нецікаве річище, тому спробував прискорити крок, аби скоріше довести сестер додому. Оскільки усі були на підпитку, то прощалися з обіймами, поцілунками й обіцянками ще обов'язково зустрітися.