Глава 1

Петро їхав у старому обшарпаному автобусі й десятий раз кляв ту мить, коли погодився на вмовляння Василя приїхати до нього в село. Хіба це називається розвіятися та відволіктися? Можливо частина правди в тому була, та Петро уявляв собі то дещо по іншому. Чоловік стояв посередині салону, затиснутий з одного боку дідом, який тримався однією рукою за перило, а іншою за держак лопати вив'язаної хустиною. З іншого боку, бабцею з порожніми відрами та замотаним в рядно гусаком. Не встиг старий ЛАЗ вискочити з глибоченної ями, як раптово зупинився. Петро вгатився скронею об держак, а бабця, хапаючись обома руками то за відра то за перила впустила на нього гусака. Поки Петро тер забиту скроню і намагався відштовхнути ногою птаха, який одразу ж почав смикати його за рукав дзьобом, до автобуса зайшла молода дівчина років двадцяти. Вона сильно відрізнялася від інших пасажирів. Окрім модельної зовнішності, одягнена вона була ніби столична панянка на шопінгу. Петро так задивився на нову пасажирку, що навіть перестав звертати увагу на дурнуватого гусака, який відчайдушно намагався відірвати гудзик на рукаві сорочки. Чоловіка тепер цікавило, куди ж саме їде ця красуня. Невже живе в тому ж селі, в яке він їде до приятеля?

До Новоукраїнки залишалася лише одна зупинка. Коли на ній з автобуса випало майже половина пасажирів, Петро з радістю помітив, що дівчина залишилася і сіла біля вікна на заднє сидіння. Петро миттю розправив сорочку, розчесав долонями густі чорні брови та впевнено погойдуючись попрямував в зад салону. 

- Біля вас вільно? - задав Петро доволі безглузде, але таке потрібне питання.

- Та сідайте вже, - відповіла рудоволоса красуня, прискіпливо оглянувши Петра.

Він обережно сів поряд і подивився у вікно. Окрім пшеничного поля і посадки, що відмежовувала його від кукурудзяного нічого цікавого не помітив. Натомість з'явилася законна можливість роздивитися профіль дівчини. Невеличкий носик, трохи загострені вилиці. Пишні довгі кучері притягували погляд своїми дрібними хвильками. Одягнена в чорну вечірню сукню і босоніжки на підборах. Від такого екстремального взуття на ногах дівчини добре виділялися напружені м'язи. Звідки вона їхала в такому вигляді не давало Петру покою.

- Ви ж не наш, - несподівано заговорила красуня.

- В сенсі? - отетерів на мить Петро.

- Ви не з нашого села. До когось в гості їдете? - просто, але трохи зверхньо, як звичайна сільська мешканка, запитала дівчина.

- До Степана Корнійчука. Товариш мій інститутський. Три роки тому дахом поїхав, і продав в місті квартиру, дачу та подався сюди. Екотуризмом вирішив зайнятися, хай йому трясця, - автобус так підкинуло на черговій ямі, що дівчина ледь не всілася Петру на коліна, коли летіла з під стелі назад на сидіння.

- Ааа, знаю такого. Нічого так. Нормальний наче. - Юля на мить неначе скривилася, чи спохмурніла. Та за мить знову посміхаючись продовжила, - Колись нам градом шибки вибило у літній кухні, так він вирізав нові й поставив. До мене потім правда клини підбивати намагався, - дівчини розсміялася щиро і без всякої зухвалості. 

- І чим все закінчилося? - обережно поцікавився Петро.

- Та чим, чим. Старий він для мене, - винесла безжальний вердикт красуня, вкладаючи тим самим Петра до ментальної труни та забиваючи туди довжелезні цвяхи. Адже виходить і він був так само старий, якщо його одногрупника було занесено до тієї категорії.

- То йому ж і сорока ще нема! - не стримався Петро на такий підступний наклеп. Адже їм зі Степаном лишень виповнилося на початку року по тридцять п'ять. Степану в січні, Петру в березні.

- Ой, господи! - спохватилася дівчина і намагаючись прикрити посмішку долонею. Іншою ж рукою по панібратськи вхопила Петра за зап'ясток. Якраз там де гусак намагався придати його сорочці більш свійського вигляду на думку птаха.

- От ви з ним одного віку, а виглядаєте зовсім інакше, - красуня вирішила згладити гострі кути, якими Петро почав вкриватися від розпачу.

Вони зі Степаном й дійсно доволі сильно відрізнялися один від одного. Степан вже в тридцять років мав пивного живота, лисину на пів голови й половину сивого волосся у рудій бороді. Не дивно, що виглядав він значно старше за підтягнутого, чорнобородого Петра. Та й на голові Петро мав рясну шевелюру кольору сажі, без натяку на сивину.

- Мене звуть Петро, - наважився він простагнути дівчині руку.

- Дуже приємно, я Юля, - вона рішуче вхопила його жилясту долоню, своєю тендітною з ніжним рожевим манікюром і доволі крепко потисла.

Петру теж було приємно. Він навіть перестав ганьбити автобус, що здавалося випробовував його на міцність. На щастя, через кілька хвилин вони приїхали. Петро миттю вискочив на волю і став біля виходу з протягнутою рукою.

- Дякую синку! - промовила якась бабця вхопившись за неї як за гиляку.

Так повторилося ще з трьома пасажирками кому за сімдесят, поки нарешті у дверях не показалася Юля. Та попри допомогу Петра, дівчина таки застрягла тоненьким підбором в дірці останньої сходинки. Підбор хряснув і зламався, а Юля полетіла донизу. І хтозна-чим би скінчилося для неї те падіння, якби не Петро, який упіймав її у свої обійми та обережно поставив на асфальт. 

- А ти спритний, - замість дякую сказала Юля, неначе для неї то була щоденна розвага випадати з автобуса.

Петро лише знизав широкими плечима, розгублено розглядаючи зіпсоване взуття дівчини. Та поки приходив до тями від того, що відбулося Юля вже ламала на другому босоніжку підбор.

- Так навіть краще, - задоволено промовила вона.

В цей момент до них підбіг пузатий чоловік з лисиною і заходився обіймати Петра.

- Ти зовсім не змінився! - приємним низьким голосом репетував Степан. - О Юлю, вітаю! - помітив поряд з товаришем давню знайому. - Поїхали з нами, підвезу!

- Та з такими парубками, хоч на край світу, - засміялася Юля. - Ти як завжди на своєму еко транспорті?

- А як же! Прошу до карети!