храм

...храм був прекрасним. Янголи і різноманітні Небожителі на стінах - як годиться - вродливі і печальні, звуки піснеспівів лункі і урочисті... Золото мерехтіло, химерні тіні од вітражів тремтіли... Пахло раєм. І трохи - дорогими парфумами, бо поряд стояла пишна панна на високих підборах. Трішки далі - поважний чоловік в кросівках, бабусечка з фіолетовим благеньким пір'ячком у три волосинки під напівпрозорою хустинкою, а далі - тітка в червоному... Дядько в чорному... Коляска з немовлям... Немовляткова матінка з айфоном... Китаєць-турист з відеокамерою... Літня пара з молитовником... Вусатий велетень з явними ознаками судомних мук агонізуючої совісті... Дівчатка-підлітки з відбитками перших гріховних думок на зіпсованих хіба невеличким пірсінгом душах... Стоп! - скаже хтось набожний і строгий. - Невже Вас не вчили як поводитися в храмі?!!Думайте про вічне, а не людей розглядайте! Безумовно праві... Та вчили-вчили... Але що поробиш? - в пеклі мені палати в будь-якому випадку - то лише питання часу)... Люди ж - як не вельми вдала проекція Господа в матеріальному світі - вони нереально цікаві в усіх своїх проявах. Очей не відвести... Тим паче в одному з найдавніших і найдивніших дійств - в аудієнціях з Богом. Тільки от холодно тут... Чому так холодно мені тут? ...Цікаво - яка температура в раю твоєму, Господи?

Богослужіння почалося. Поважний і повновидий отець у чорному з золотом знав свою роль - і бездоганно її виконував. Золоті слова вилітали з його тренованого артикуляційного апарату як бульбашки ідеальної форми. Бульбашки ідеальної форми претендували на звання зерен істини, втім... ЦИТЬ! - знову сказав у мені хтось правильний і набожний, склавши долоні - як і годиться - човником. ...дві дівчинки-близнючки - однаковісінькі з вигляду - терпляче чекали. Модні курточки і мереживні колготки на товстих розгодованих ногах... Одна приховала у роті жуйку і намагалася жувати її якомога непомітніше... Друга то виймала, то запихала назад до кишеньки гарнесенького дитячого молитовничка, обліпленого як мухами, наклейками з янголиками... " - Отець Небесний..." - кружляли золоті слова- бульбашки понад вівцями божими... А справді, так схожі на батька... - майнуло в моїй крихітній голові, що ніяк не могла вмістити жодної бульки... Батько близнючок стояв поруч - високий, прикрашений пивним черевцем і поглядав вдоволено на таких нарядних, чемних і вгодованих своїх личинок... Тьху! - донечок... Справді, схожі на двох білотілих личинок... А он і матінка їхня - вслухається в " Смертю смерть подолав..." - така ж ладна і опецькувата. Раз у раз строго поглядала на своїх личинок і длубалася непомітно у нігтиках - гостреньких, схожих на пазурики якоїсь сороконіжки - свіженький гель-лак чомусь в одному місці злущився... От халепа - а воно ж немало коштує! Раптом... Лелечко...

Що це? ...через натовп вірян сунув... Гігантський Жук-Гнойовик... Він непоспіхом котив перед собою добрячу кулю гною... Усі чемно розступалися, більшість діставала з кишень, з-під хітинових панцирів і складок лускатої шкіри,свої невеличкі кульки гною і ліпили до загальної кулі... куля збільшувалася... Ось і дві близнючки-личинки за командою свого вусатого тата приклеїли й свої заздалегідь приготовані шматочки... Лунали піснеспіви... Тільки десь там - високо під банею - до звичних янгольських нот домішувалося якесь похрустування... По шкірі побіг морозець... Холод ставав нестерпним... Богослужіння тривало... Але діялося щось дивне: вродливі і печальні обличчя святих на стінах та іконах чомусь перекосилися від огиди, намальована печальна сяюча жінка у синьому підняла свого малюка якнайвище, усі зображені янголи та голуби скупчилися високо коло вікон... І навіть скульптура з відбитою рукою вцілілою кінцівкою старанно підняла край свого гіпсового вбрання повище... Панотець - величезний і товстий павук, на черевці якого бовтався і золотів величезний хрест, симетрично підіймав чотири з восьми волохатих лапок догори... " Прийдіть, поклонімося..." - тягнув він і крихітні сороконіжки припадали коло решти його лапок... а він снував павутину, накидаючи довгі липкі нитки на лупаті голови, що тремтіли вусиками і мандибулами ...холод і страх розливався десь з-під ребер по всіх куточках... Храм кишів велетенськими комахами - шарудів, потріскував... Вони клацали, звивалися, діставали і ховали крильця... ..." помилуй, Господи" - тягнув Павук-Хрестовик, одним з шести очей оцінюючи велику купу гною, яку й далі катав по храму Жук-Гнойовик - наліпивши на неї табличку " На благі діла"

...У віконця храму заглянуло сонце. І десь там - у сяєві віконної рами - раптом промайнуло чиєсь гігантське прекрасне обличчя. На обличчі була захисна маска. Господь ще раз глянув крізь збільшуване скло у отвір.

- Кумедні які...

Торкнувся ледь теплого обігрівача, похитав головою. Зняв маску. Вимкнув світло. І вийшов з лабораторії.