Розділ 3.

Саша

Дві години в залі несамовито молочу кулаками боксерську грушу випускаючи весь гнів, що накопичився в мені за останні декілька тижнів. Отак, в один момент моє життя взяло і покотилося до біса в усіх сенсах. Прямо, чорна смуга почалася, а я все борсаюся, розриваюся на шматки і ніяк не можу вибратися з цього лайна.

Спочатку, я дізнався, що дівчина, яка стала для мене центром Всесвіту, закохалася в іншого. Ось так просто зателефонувала мені одного вечора і сказала, що тепер житиме у свого нареченого. 

Моя, Аврора… Точніше, ніфіга вона не моя. Я так і не зізнався їй в своїх почуттях, а тепер вже пізно. Вона закохана в свого нареченого, і, надіятися на те, що вони розійдуться якось по-дурному. Ми з нею просто друзі. Принаймні, були друзями. Я ж знаю її з самого дитинства. Ми виросли в одному дитячому будинку і завжди були дуже близькими. Вона була мені, як сестра. Чесно. Дрібна, тендітна дівчинка, яку постійно хотілося захищати. Навіть не знаю, в яку мить ця дружба переросла в кохання, я цього не зауважив. Просто був завжди поруч, і, мені виявилося цього достатньо аж поки моя дівчинка не закохалася в дорослого чоловіка…

Я того вечора не просто так зірвався. До опівночі молотив кулаками грушу зганяючи біль, лють, сказ, які ураганом вивертали всі мої нутрощі. Нічого не допомагало. Хотілося вирвати собі серце і викинути його голодним псам аби більше не боліло. 

В гуртожиток повертався в огидному настрої, так ще й пощастило побачити тих виродків, що чіплялися до малої. Здається, навіть якби вона не просила про допомогу, я б все одно нарвався до них, тому що всередині мене все кипіло від люті. 

Зірвався. Накричав на перелякану малу, наївність якої переплюнула навіть Аврору. От, чесно, наче, домашній хом'ячок — загубився в парку і одразу попався в кігті спритного кота. Тільки Златі трапилися на шляху не коти, а вилупки, за якими давно плаче в'язниця. Шкода її стало, чисто по-людськи. Вирішив провести її додому і конкретно офігів, коли побачив, в якому палаці вона живе. Злата не була схожа на розпещену доньку багатих батьків, і, мені здалося, що вона насправді дуже мила і добра дівчинка, але не для мене. Я не планував з нею бачитися, чи продовжувати спілкування. Мене не цікавили нові знайомства, тим паче зі школярками, але тоді я ще не знав, що наша зустріч неминуча.

Наступного вечора на мене чекав черговий неприємний сюрприз. Коли я повертався зі спорт-залу, один із тих покидьків вже чекав мене на вчорашньому місці. Як виявилось, серед кривдників Злати був син великої "шишки" з широкими зв'язками в поліції. Він почав вимагати в мене велику суму грошей, зауваживши, що якщо за два тижні я не заплачу, то опинюся за ґратами за побиття. Зважаючи на минулий гіркий досвід спілкування з працівниками правоохоронних органів, я схвалив рішення, що буду шукати гроші. Іншого виходу не бачив, на Злату не надіявся, та й вплутувати дівчисько в чоловічі розбірки теж не хотів. 

Заробити сім тисяч доларів за два тижні виявилось надто складною задачею, але в мене не було іншого виходу. Так, як кур'єрством багато не заробиш, мені довелося повернутися до боїв, за які можна було отримати цілком пристойні гроші. Однак, крім "швидких" грошей був й великий ризик отримати важкі травми, але цей нюанс хвилював мене найменше. Найгіршим стало те, що Злата, якимось дивним чином дізналася про бій і вирішила запросити туди мене. Мене, чорт забирай! Звісно, я розлютився, тому що це не те місце, яке повинні відвідувати хороші дівчатка. Злата навіть не уявляла, куди вона хотіла піти! Я сподівався, що мої погрози спрацюють і вона більше не буде намагатися кудись мене запрошувати, але ця мала таке вчудила, що зараз на додачу до всієї головної болі, яка в мене була,  я ще почав відчувати себе сволотою. Я їй подобаюся! Збожеволіти! 

Чесно, я навіть заздрю її сміливості. Отак запросто зізнатися ледве знайомому хлопцеві в симпатії, це треба мати неабияку відвагу. Навіть я не насмілився зізнатися Аврорі в своїх почуттях, а ця дівчинка просто з ходу ошелешила мене своїм зізнанням. 

Я не знаю, що вона хотіла від мене почути. Зустрічатися зі школярками точно в моїх планах не було, тому я одразу сказав те, що повинен був сказати. 

Чи пошкодував я про свої слова? Ні. 

Злата дуже гарна дівчина, добра, щира, відкрита, але надто наївна і зовсім з іншого світу. Вона ще мала, щоб це зрозуміти. Згодом, Злата усвідомить, чому я так вчинив, і, можливо, навіть скаже мені спасибі.

Після чергового тренування, як завжди повертаюся в гуртожиток і падаю на ліжко залишивши всі сили в залі. Влад — мій друг і сусід по кімнаті негативно хитає головою, тому що йому явно не подобається чим я займаюся. 

— В тебе заліковий тиждень розпочався, ти в університеті плануєш з'являтися? Твоя подружка хвилюється,  — невдоволено бурчить Влад збираючись на нічну зміну. Він закінчує п'ятий курс і підробляє барменом в клубі. Я навіть не запитую, яка подружка цікавиться мною адже і так знаю, що це Аврора. 

— Вона запитувала про мене? Що ти їй сказав? — напружуюсь, бо відчуваю, що Влад міг розтріпати зайвого. Зрештою, це він і зробив.

— Правду, Сань, — відповідає спокійно в той час, як в мені знову починає закипати лють. Так от, чому вона раптом захотіла завтра зустрітися і надзвонювала мені весь вечір. Супер просто!  

— Ну, дякую. Допоміг, — мені тільки її жалю не вистачало. 

— Будь ласка. Все, я пішов.

— Вали вже.