Розділ 1.

— Златко, ти сьогодні будеш? — кричить на всю вулицю Катя наздоганяючи мене біля кіоску. Ми з подругою ходимо до одного і того ж репетитора, а, іноді, Тамара Василівна займається з нами одночасно. Так, як сьогодні.  

—  Танька Коваль обіцяла влаштувати бомбезну вечірку з нагоди свого повернення з Англії! Уявляєш, як буде круто, — судячи із Катиного нетерпіння, вечірка справді обіцяє бути ульотною, і, я дійсно дуже хочу туди потрапити. Так, з цікавості. Всього лише одним оком поглянути, як люди розважаються, бо крім навчання і репетиторів я взагалі нічого не бачу. А сьогодні ще й карти співпали і мій батько, на превелике щастя, поїхав у відрядження. Мама в Мілані, а от зі старшим братом, я гадаю, домовитися буде не складно. Втратити такий чудовий шанс потрапити на "вечірку року" буде образливо.

— Думаю, я прийду, — погоджуюсь обміркувавши всі перспективи. Головне, щоб в Олега був гарний настрій. Хоча, він зараз у відпустці, чому б він в нього мав псуватися?

— Клас! А що одягнемо? Треба купити нову сукню і туфлі, і сумочку ще… Ох, я вже відчуваю, що буде так класно! — Катя ледве не пищить від захвату, міркуючи над своїм образом, а от мені взагалі байдуже, що одягати. В джинсах піду, адже головне, що ПІДУ!

Поки ми повільно плетемося додому, Катя озвучує мені свої здогадки щодо гостей і розповідає плітки, "хто з ким зустрічається", але мене це не цікавить. Звісно, я уважно слухаю подругу, іноді киваю, іноді дивуюся, а ще рідше щось запитую. Мої ровесники вже давно живуть активним життям: зустрічаються, влаштовують вечірки, і взагалі, роблять все, що заманеться, але в мене зовсім інше життя, позбавлене цієї свободи. Однак, коли в житті так багато обмежень, саме тоді й виникає таке шалене бажання їх порушити. Ну хоча б один раз.

Катя живе через два будинки від мене, тому прощаємося ми біля воріт, а тоді розходимось по домівках. Я навіть не встигаю зайти до будинку, як вхідні двері відчиняються і з'являється мій брат. 

— Привіт, ти куди? — запитую пробігаючись швидкоплинним поглядом по ньому. Олег поголив бороду і одягнувся так, наче на дискотеку зібрався. А може, це так і є. 

— Привіт, Злато. Я від'їду по-справах. Буду вранці, тому лягай спати і мене не чекай, — знати не знаю, які в нього можуть бути справи, але слухняно киваю, а тоді ратпово згадую про вечірку і брехня сама по собі зривається з вуст.

— Ну, якщо тебе не буде, тоді я піду до Каті. Будемо разом готуватися до ЗНО. Ти ж не проти? — запитую схрестивши за спиною пальці. Олег вагається всього одну мить та все ж згідно киває не забуваючи додати, щоб на ночівлю я обов'язково повернулася додому. 

— Ну, звісно. Гарного тобі дня, — розпливаюся у щасливій посмішці і подумки дякую небесам, що все так гарно склалося.

Автомобіль Олега виїжджає за територію будинку і я, мабуть, вперше за довгий час, можу спокійно насолодитися своєю короткою миттю свободи.

Рівно в восьмій годині вечора, я вже стою біля воріт виглядаючи Катю, яка має прийти з хвилини на хвилину. На мені мінімум макіяжу, стильний білий топ і джинси з високою посадкою, тому що в одязі насамперед, я надаю перевагу зручності. 

Подруга з'являється хвилини через дві. На ній коротка синя сукня зі звабливим розрізом вздовж стегна, нові туфлі на високих підборах, вочевидь, придбаних саме для цієї вечірки, а на обличчі гарний вечірній макіяж. Я навіть трохи шкодую, що не приділила достатньої уваги нанесенню косметики, але повертатися додому і виправляти ситуацію я не хочу. І так хвилююся шалено, постійно озираюся навколо, тому що мені постійно здається, що зараз приїде брат, або батько несподівано повернеться з відрядження, або трапиться ще якась халепа і я знову нікуди не піду.

— Повірити не можу, що ми нарешті кудись вибралися разом! — радісно пищить Катя махаючи рукою таксисту. 

— Ти викликала таксі? — дивуюся, адже до будинку, в якому буде проходити вечірка, хвилин п'ятнадцять швидким кроком. 

— Ну, звісно! Не буду ж я шкутильгати на підборах таку далечінь. 

Я навіть не маю чим заперечити. Вкотре переконуюся, що я вчинила правильно взувши білі кросівки на потовщеній підошві.

До будинку Тані ми добираємося за лічені хвилини. Гучна музика і галас за високим металевим парканом сповіщає про те, що вечірка якраз в розпалі і ми з Катею прибули вчасно. 

Повільно проходимо на територію маєтку Ковалів і подруга одразу висловлює свій захват від побаченого. Я поки що не знаю, як реагувати адже це вперше я вибралася з дому, а точніше, втекла… Яскраве освітлення, що мерехтить і засліплює очі мені зовсім не до вподоби, як і те, що на столах, поблизу басейна стоять купа пляшок з алкоголем. Мені не подобається, що серед цих всіх незнайомих людей, особисто я знаю лише Катю і Таню, яка через годину взагалі десь зникає.

Подрузі, здається, все подобається. Вона помітно розслабляється, а потім йде танцювати зовсім не переймаючись незнайомою компанією. Батьки Каті ніколи не забороняли їй відвідувати подібного роду вечірки, мабуть, саме тому ця атмосфера для неї звична, але для мене ні. Чим довше я перебуваю на вечірці, тим сильніше мені хочеться додому.

— Ей, Злато! Розслабся вже, потанцюй. Дивися скільки тут симпатичних хлопців. Он той, рудий, дуже зацікавлено тебе розглядає, — я розумію, що Каті весело, але не можу підтримати її радощів. А від слизького погляду того хлопця взагалі хочеться заховатися.