Глава 1

Він.

Я не планував її вбивати. Я не міг знову таке зробити. Не міг знову дати волю своєму "справжньому Я".

Чорт, вона справді мертва. Ох, але ж яка гарна, а шкіра яка ніжна. Її бездиханне  тіло лежало на холодному асфальті, а я дивлячись на неї, не вірив, що це знову зі мною сталося.

 О ні, тільки не повернутися туди. Ні я не хочу знову туди. Я хочу бути вільним. Ні. Ні тільки не це.

Я повинен заховати тіло так, щоб не знайшли.  Не знайдуть її - не знайдуть мене. Дуже проста аксіома. Це не повинно було статися.

Крихітко, вибач мене, я ненароком. Це життя, розумієш. Це чисте бажання. І я його контролював цілих десять днів, двадцять годин та сімнадцять хвилин. Мій новий рекорд. Проте я більше так не буду. Хоча ні, буду, але спочатку я сховаю тебе подалі від людських очей.

Вона 

"Двадцятирічну дівчину знайшли неподалік від центральної дорогі в місцевому еко-парку. Як зазначається поліцією, вона досить відома піаністка у нашому місті. Як відомо, за неофіційною інформацією, це вже третя жертва за останні два місяці" - саме так писалося в місцевій газеті.

Один, два, три, чотири, п`ять. Бігати зранку кожного дня була гарна ідея лише на перший день і на першій стометровці. Серце знову  намагалося покинути моє тіло. Отже, що я маю, нову роботу де ще й дня не пропрацювала, досить слабке тіло для нового відділу, і можливо маніяк про котрого всі зараз розмовляють, у метро, у кав`ярні та навіть у поліції.  Зупинившись поряд з маленькою кав`ярнею, та почувши аромат кави, мій мозок одразу почав вимагати чарівний напій.

- Доброго ранку можна мені …

- Привіт, мені як завжди, американо без цукру,-  чоловічий голос почувся позаду мене.

- Вибачте, але я замовляла, – повернувшись до чоловіка промовила я. Чорні сонцезахисні окуляри ховали очі, сильний аромат одеколону, одразу потрапив до моїх легень, чорна куртка та чорні штани робили з чоловіка справжнього рокера, але без всім відомого ірокезу.

- Крихітко, я тільки но встав, дай попити каву. Або пішли до мене і я покажу майстер- клас  дуже ефективне тренування у моїй великій та просторій постілі. – прошепотів мені на вухо незнайомець.  Його рука повільно почала опускатися мені на сідниці. Я інстинктивно взяла його та розвернула поклавши його кремезне тіло на стіл котрий стояв поряд.

Мої думки одразу перенеслись назад до приміщення. Я згадала, що ми не самі зі знайомцем. Піднявши голову, побачила  баристу, яка завмерла і дивилась на нас.

- Вибачте, можна мені також американо, але з сиропом манго. Дякую  – промовила я, і дівчина одразу спохватилась робити каву

- Ох і даремно ти почав розпускати руки. Ще тільки шоста ранку, а вже можеш загриміти у місцевий відділок. – прошепотіла йому на вухо тепер вже я.

- Ваша кава пані та панове готові. – проговорила бариста. Відпустивши чоловіка я дістала телефон, щоб розплатитись

- Ні, не треба. Я оплачу вашу каву пані, за мій проступок. Всього найкращого, крихітко – проговорив незнайомець. Його рука акуратно лягла мені на талію, і через мить він вийшов с приміщення

- Недоумок, – констатувала я факт, взявши свою каву, і вийшла на свіже повітря.

Восьма година та п`ять хвилин, перше засідання нашого відділу. Десять новобранців. П`ять дівчат, так же і хлопців. Дівчата більш схожі на моделей: довгоногі красуні, у коротких спідниця або в лосинах.

- І так шановні дівчата та хлопчики, вітаю вас у новому елітному дитсадочку під назвою " Відділ протидії тероризму та особливо тяжкими злочинам". Так, розумію, назва складна, і можливо хтось з десяти матусиних або ж татусевих діточок не зможе запам'ятати таку важку і довгу назву, але вам варто її вивчити. Та і ще вам потрібно запам'ятати, як звати вашу няньку у вигляді трохи лисого та кремезного чоловіка, який стоїть перед вами. Моє ім'я - Дмитренко Олексій Олександрович.   І ось перше питання: чим ми будемо займатися?

- Розкриттям злочину? - проговорив хлопець, що сидів поряд зі мною. Він виглядав, як типовий програміст, окуляри, золоте кудряве волосся, біла сорочка з краваткою та чорні штани

- Бінго! - закричав Олексій Олександрович та почав хлопати.

- Що ж добре. Не все так погано. І ось, наша перша з вами загадка, хто вгадає молодець. Два дні тому у місцевому еко-парку знайшли піаністку двадцяти років. Пішла з репетиції о восьмій вечора, але не повернулася додому. Вперше подзвонила мама до відділу поліції о пів на десяту годину вечора, а об одинадцятій почала обдзвонювати лікарні в пошуках доньки.Також варто звернути увагу на те, що мама сказала, щона її доньку це не схоже, бо вона так довго ніколи не затримувалась. Отже, що ви бачите на фотографіях?