Hokori ( Гордість)

Hokori

Hokori ( Гордість)

спокій забуття

“Эта сила, что возрождает мир, идет от благодати -- не от разума. Где бы вы ни были, и что бы ни делали, как будто совсем неважно. Это не создает смысла. Это создает вас”

Б Е З Д В Е Р Н А Я Д В Е Р Ь

(Мумонкан)

Трохи від авторки . Моя Кіку , звичайно, доросла жінка. Але живе у стані деякого здивування та любить відкривати для себе чудовий вже відкритий світ. Любить винаходити велосипед так би мовити. Вона добра і любляча , а ще наївна та весела. Але вона дізналась, що не весь світ такий.

А ще вона постійно чомусь вчиться. Ніби чогось не знає.

Якби вона знала те, що потрібно знати, було би простіше. Але коли вона про все дізналась, стала подумувати, щоб піти в монастир.

Бажано в чоловічий ( це жарт, звичайно ). І обов'язково в буддийський ( а це не жарт) . Там цікавіше.

Шкода, її туди не візьмуть. Вона знає.

Так от трохи про мою Кіку. Вона розповідає химерні речі. Скажу сразу, як відповідальна авторка, що не вірю в ці химери.

В мене емпіричний і прагматичний розум, що звик все перевіряти. Але спробуємо все таки її вислухати 😉

Юність старість - суть час часів

Для когось - це все

Для когось - ніщо

Просто частина природи

Те що з нами відбувається завжди , з кожним з нас

Ми безсмертні

Хоча життя одне

Я живу у невеликій хатині з очеретяним дахом

Хатина така ж древня, як те, про що я буду говорити

У мене є невелика але глибока криниця

До неї прилітають птахи та приходять звірі з лісу

Дерева тягнуться корінням під землею

Я не проти

У мене ж садок і пара дерев: сакура та слива

Вони цвітуть навесні

На них сідають птахи та ховаються лісові зайці від хижаків

Іноді приходять серйозніші звірі : вовки й лисиці

Але я знаю, про що з ними помовчати

Спочатку я боялась старості

Але тепер пройшли день за днем і я ясно бачу, що боятися немає чого

Бо старість - для тіла

А душа - вічно юна

Хай вас не обманюють сиві бороди мудреців

Вони вміють бути перевертнями

Я теж навчилась

В мене є маленька подружка - Кіку. Вона іноді приходить до мене : танцює співає і дарує свою дитячу радість

Вона буває глупа, а буває мудра, як всі діти

Я тільки слухаю її

І стараюсь нічого не казати , щоб не зіпсувати її чистоти своїми порадами

Іноді я дивлюсь у віконце і бачу як змінюються пори року

Квіти дерева ріка криниця птахи звірі - все говорить зі мною

І Кіку ..

Це теж не буде моїм- думала Кіку- хай сразу уходить від мене тим, хто шукає в цьому світі досконалості краси і смерті

Кіку вже нічого не шукала

Іноді здавалося, що все знайшла

Іноді виходило, що все втратила

Але нічого не можна втратити якщо все належить богам

А нам не належить нічого

Земля- богів

І небо- богів

І океани і моря- богів

І ріки великі і незатишні - богів

І гори з тонкими лініями таємних стежок- богів

І праліси і бамбукові гаї- богів

І міста- ці велетенські велелюдні мурашники - теж богів

І храми- богів

А Кіку була маленька дівчинка, що загубилась у світі богів

Маленька біла пухнаста пелюсткова з гірким запахом та тонкими руками і ногами- була маленька загублена дитина

Але тут , де вона жила не було ні гір ні океанів ні бамбукових гаїв

Вона народилася в іншій країні

І жила тепер теж - в іншій

З нею так і трапилось, що вона потрапляє в інші світи

Не свої…

Не чужі…

Просто ті, що звучали на інших частотах

І вона Кіку - звучала- як уміла

Але її частота не співпадала з частотами інших світів, куди б її не занесла доля

Хто хоче піднятися наверх, той придумає сходи

Кіку іноді згадувала ці слова

І відчувала, що їй не потрібно придумувати Сходи

Все було в ній від народження: Схід і Захід і Північ і Південь- чотири пори простору

Весна літо осінь зима і знову весна- чотири пори року

Вогонь Вода Повітря та Земля - чотири пори матерії

Дитинство Юність Зрілість і Старість - чотири пори людського життя

Вона вирішила, що подумає ще про чотири пори

І про Сходи наверх

До богів

Чи до високих частот

Чи до найменших часток

Кіку була дивна дитина. В дитинстві свого дитинства вона розтягувала собі очі і дивувалась що вона не японка

В неї була пересічна слов'янська зовнішність

Звичайна дитина

Сірі очі але правильне обличчя і прямий як її запитання - ніс і пухкенькі губи і волосся дивного попелястого кольору , але таке кучеряве, що їй самій не дуже подобалось

Але врешті, вона навчилась не зважати

Навчилась не зважати, бо волосся же колись змінить колір

І час змінить риси обличчя

А от що робити з цим тепер вже вічним дитинством ?

Тоді вона починала думати про рай

Сьогодні Кіку намагалась зловити дикого зайчика, що сховався під сакурою.

Вона бігала навколо дерева, але зайчик був , мабуть, доволі мудрим та зовсім її не злякався

Я сміялась. Але потім зробила смачний чай та покликала Кіку.

Вона любить чай та тоді з нею можна поговорити…

Кажуть, життя тільки одне

І його треба прожити красиво та стрімко

Життя - досконалість