Hokori ( Гордість)
спокій забуття
“Эта сила, что возрождает мир, идет от благодати -- не от разума. Где бы вы ни были, и что бы ни делали, как будто совсем неважно. Это не создает смысла. Это создает вас”
Б Е З Д В Е Р Н А Я Д В Е Р Ь
(Мумонкан)
Трохи від авторки . Моя Кіку , звичайно, доросла жінка. Але живе у стані деякого здивування та любить відкривати для себе чудовий вже відкритий світ. Любить винаходити велосипед так би мовити. Вона добра і любляча , а ще наївна та весела. Але вона дізналась, що не весь світ такий.
А ще вона постійно чомусь вчиться. Ніби чогось не знає.
Якби вона знала те, що потрібно знати, було би простіше. Але коли вона про все дізналась, стала подумувати, щоб піти в монастир.
Бажано в чоловічий ( це жарт, звичайно ). І обов'язково в буддийський ( а це не жарт) . Там цікавіше.
Шкода, її туди не візьмуть. Вона знає.
Так от трохи про мою Кіку. Вона розповідає химерні речі. Скажу сразу, як відповідальна авторка, що не вірю в ці химери.
В мене емпіричний і прагматичний розум, що звик все перевіряти. Але спробуємо все таки її вислухати 😉
1
Юність старість - суть час часів
Для когось - це все
Для когось - ніщо
Просто частина природи
Те що з нами відбувається завжди , з кожним з нас
Ми безсмертні
Хоча життя одне
Я живу у невеликій хатині з очеретяним дахом
Хатина така ж древня, як те, про що я буду говорити
У мене є невелика але глибока криниця
До неї прилітають птахи та приходять звірі з лісу
Дерева тягнуться корінням під землею
Я не проти
У мене ж садок і пара дерев: сакура та слива
Вони цвітуть навесні
На них сідають птахи та ховаються лісові зайці від хижаків
Іноді приходять серйозніші звірі : вовки й лисиці
Але я знаю, про що з ними помовчати
Спочатку я боялась старості
Але тепер пройшли день за днем і я ясно бачу, що боятися немає чого
Бо старість - для тіла
А душа - вічно юна
Хай вас не обманюють сиві бороди мудреців
Вони вміють бути перевертнями
Я теж навчилась
В мене є маленька подружка - Кіку. Вона іноді приходить до мене : танцює співає і дарує свою дитячу радість
Вона буває глупа, а буває мудра, як всі діти
Я тільки слухаю її
І стараюсь нічого не казати , щоб не зіпсувати її чистоти своїми порадами
Іноді я дивлюсь у віконце і бачу як змінюються пори року
Квіти дерева ріка криниця птахи звірі - все говорить зі мною
І Кіку ..
Це теж не буде моїм- думала Кіку- хай сразу уходить від мене тим, хто шукає в цьому світі досконалості краси і смерті
Кіку вже нічого не шукала
Іноді здавалося, що все знайшла
Іноді виходило, що все втратила
Але нічого не можна втратити якщо все належить богам
А нам не належить нічого
Земля- богів
І небо- богів
І океани і моря- богів
І ріки великі і незатишні - богів
І гори з тонкими лініями таємних стежок- богів
І праліси і бамбукові гаї- богів
І міста- ці велетенські велелюдні мурашники - теж богів
І храми- богів
А Кіку була маленька дівчинка, що загубилась у світі богів
Маленька біла пухнаста пелюсткова з гірким запахом та тонкими руками і ногами- була маленька загублена дитина
Але тут , де вона жила не було ні гір ні океанів ні бамбукових гаїв
Вона народилася в іншій країні
І жила тепер теж - в іншій
З нею так і трапилось, що вона потрапляє в інші світи
Не свої…
Не чужі…
Просто ті, що звучали на інших частотах
І вона Кіку - звучала- як уміла
Але її частота не співпадала з частотами інших світів, куди б її не занесла доля
Хто хоче піднятися наверх, той придумає сходи
Кіку іноді згадувала ці слова
І відчувала, що їй не потрібно придумувати Сходи
Все було в ній від народження: Схід і Захід і Північ і Південь- чотири пори простору
Весна літо осінь зима і знову весна- чотири пори року
Вогонь Вода Повітря та Земля - чотири пори матерії
Дитинство Юність Зрілість і Старість - чотири пори людського життя
Вона вирішила, що подумає ще про чотири пори
І про Сходи наверх
До богів
Чи до високих частот
Чи до найменших часток
Кіку була дивна дитина. В дитинстві свого дитинства вона розтягувала собі очі і дивувалась що вона не японка
В неї була пересічна слов'янська зовнішність
Звичайна дитина
Сірі очі але правильне обличчя і прямий як її запитання - ніс і пухкенькі губи і волосся дивного попелястого кольору , але таке кучеряве, що їй самій не дуже подобалось
Але врешті, вона навчилась не зважати
Навчилась не зважати, бо волосся же колись змінить колір
І час змінить риси обличчя
А от що робити з цим тепер вже вічним дитинством ?
Тоді вона починала думати про рай
2
Сьогодні Кіку намагалась зловити дикого зайчика, що сховався під сакурою.
Вона бігала навколо дерева, але зайчик був , мабуть, доволі мудрим та зовсім її не злякався
Я сміялась. Але потім зробила смачний чай та покликала Кіку.
Вона любить чай та тоді з нею можна поговорити…
Кажуть, життя тільки одне
І його треба прожити красиво та стрімко
Життя - досконалість
І смерть - досконалість…
Кіку прокидалась рано пізно чи зовсім ніколи
Вмивалась пила каву слухала що їй говорили
Але іноді зовсім не розуміла, що кажуть
Вона нічого не могла з цим зробити
Її скрізь оточували люди
Нормальні різні хороші погані добрі і злі щасливі іноді не дуже
Вони могли жити дружити кохати їсти народжувати розважатися
Їм все було можна
Їйі- ні
В цьому світі їй було складно знайти місце для себе
Не те щоб вона була уродом чи дурепою, але було в ній щось, що робило її окремішною. Вигнанкою. Люди її не любили, боялись та сторонись