12. Ти мені дуже подобаєшся… Це просто гра. А ще, здається, щось трапилось

—...Власне, тому нам просто необхідна ця вечірка! — енергійно додав я.

— Але Арсене Рустамовичу...

— Не хочу чути ніяких заперечень, — перебив я Лану. — Механізм треба добре змазувати, щоб все працювало так, як треба! 

Лана одразу ж почервоніла, почувши ці слова. 

— Але зараз нема ніякого нормального приводу, ніякого свята... — продовжувала пручатись вона. — І замовлень багато, нам би працювати...

— От побачиш, вони запрацюють набагато краще, коли разом розслабляться. Ви раніше взагалі робили подібні вечірки? — запитав я її.

— Ну, новорічні корпоративи, так, кожного року, — кивнула Лана.

— Новорічні корпоративи не рахуються, — я усміхнувся. — Так, добре, давай сьогодні все підберемо, я хочу, щоб вечірка відбулась вже в цю пʼятницю!

— Але до пʼятниці пару днів! — в шоці прокоментувала мою пропозицію Лана. — Ми точно не встигнемо... Не знайдемо місце і тому подібне, давайте хоча б за два тижні!

— Ні, нам не можна втрачати стільки часу. Я хочу, щоб команда працювала разом вже зараз, — заперечив я. 

— Вам завжди подавай усе тут і зараз, — тихо пробурчала Лана.

— Ну, я дійсно любитель отримувати те, що забажаю, — погодився я. — Але для цього я теж прикладаю зусилля. Нічого і нікому в цьому житті не дається просто так, Лано. 

— Ну, тут я б з вами посперечалась, — вона подивилась на телефон. — Але не буду. 

— Ти кудись поспішаєш? — я зазирнув їй в очі. — Якщо я тебе заганяв — не соромся, кажи. Я звик працювати мало не цілодобово, в роботі я знаходжу певне заспокоєння, — щиро сказав я. 

— Та ні, не поспішаю... — вона похитала головою. — Просто цією вечіркою ви мене трохи обезкуражили... Але думаю, якщо ми зараз все сплануємо, то завтра я подзвоню щодо місця і тому подібного, і все буде добре. 

— Тоді давай попрацюємо, — я кивнув. — Дякую за допомогу...

***

Коли я майже підвіз її додому, Лана раптово сказала зупинитись:

— А можете зупинити тут, не біля підʼїзду? — швидко протараторила вона.

— О, цікаво, — я усміхнувся. — А що так? 

— Не хочу, щоб мене знов побачили на машині, — Лана почервоніла. 

— О... — тільки і видав я.

— Просто моя мама передивилась серіалів і, — вона зазирнула мені в очі, але одразу ж після цього знов відвела погляд. — Загалом, я не хочу, щоб вона знов мене розпитувала...

— А вона розпитувала? — я усміхнувся.

— Ага, — Лана кивнула. 

— Ти подумала щодо моїх слів? — запитав я її вже серйозно.

— Яких слів? — вона почала часто моргати своїми пухнастими віями. 

— Про те, що ти мені подобаєшся, Лано, — повторив я. 

— Минулого разу ви сказали, що я «можливо» вам подобаюсь... — пролепотіла вона, почервонівши.

— Не «можливо», а «здається», — виправив я її. — Просто в той момент почувався невпевнено, — чесно пояснив я. — От і прозвучав, схоже, так само невпевнено. Але ти мені дійсно подобаєшся.

— Я... — вона відвела погляд.

— Ні, не подумай, мої слова тебе ні до чого не зобовʼязують. І це ніяк не вплине на твою роботу, я вмію розділяти роботу і приват, — додав я, чомусь відчуваючи незвичне для себе хвилювання. — Але я б був дуже радий, якби ти дала нам шанс познайомитись трохи ближче. Наприклад, ми б могли сходити на побачення...

— Але зараз в нас завал на роботі, — нагадала вона мені. — Вечірка, яку ви вирішили влаштувати так спонтанно...

— Так, тут ти маєш рацію, — погодився я. — Тоді, як щодо побачення після вечірки?

— Прямо після?... — вона знов почервоніла. — Думаю, ми там будемо до ночі... Якщо корпоратив офіційно почнеться тільки о сьомій, а приїдуть десь на восьму... Ми звільнемось не раніше першої... 

Вона так серйозно це все говорила, що в мене на обличчі одразу зʼявилась усмішка. 

— Ну чому ви усміхаєтесь?... — тихо запитала Лана.

— Знаєш, коли ти починаєш нервуватись, то завжди звертаєшся до мене «на ви», — і торкнувся долонею її долоні, ненавʼязливо і мʼяко. — Це виглядає дуже мило... Ніяк не можу надивитись... Ти мені дуже подобаєшся, Лано... 

ЛАНА

До останньої миті я вірила, що ось-ось і він зупиниться. Посміхнеться своєю звичною посмішкою, знов пройдеться по лезу ножа, але не пораниться, не зробить останнього кроку, просто змушуючи мене знов і знов відчувати збентеження.

Він дурень, бабій, у нього тільки одне на умі, я це все розумію, але...

Коли його губи торкнулись моїх, все, що я відчувала до цього, перебила ніжність. Серце шалено закалатало, відбиваючись луною в скронях, щоки точно почервоніли, а дихання збилось від цього майже невинного поцілунку...

Він всього-лише грає зі мною, я це знала, але... Якщо я могла контролювати розум, то почуття — ні. Мені подобалось... Подобалось бути бажаною ним, хай це і всього-лише гра.