11. Коли звична система зламалась. А ще — знахідка, яка багато прояснила.

Її голос зводив мене з розуму... Десь на периферії свідомості в голові закралась думка, що заради того, щоб чути її в реалі, я готовий перевернути своє життя з ніг на голову прямо зараз. 

В мене ніколи ще не було подібних думок і конкретно ця мала б мене отверезити і зупинити, але все вийшло якраз навпаки. Я уявив, що Інна стогне через мої дотики, а не через голос і уяву, і щойно я це зробив, все завершилось дуже швидко...

В голову прийшла думка, що тільки з нею я відчуваю подібне. Певно, я дійсно кохаю її? Це відкриття мало б викликати в мені занепокоєння, а я натомість усміхався, як малолітній дурень. Не думав, що її голос настільки змінить ситуацію, певно, не можна було так вчиняти, треба було і далі тримати певну більш-менш нормальну дистанцію, і тоді все було б більш безпечно, але... 

Я усміхався, нарешті розслабившись під теплими струменями води. 

Серце все ще билось дуже часто. Вона, певно, ще не встигла... Треба сказати щось приємне... 

Певно, тільки зараз я зрозумів, що тільки Інна і додає моєму життю справжніх фарб і сенсу. Це і є кохання?.. Якщо так, то може зараз саме час сказати їй. Я люблю говорити правду...

— Інно, — почав я і відчув легке хвилювання. — здається, я тебе...

І в цю мить я почув на тому кінці слухавки чоловічий голос... Не встиг розібрати слова, Інна просто відбила виклик, а я відчув себе несподівано розгублено. 

Раніше я ніколи не ревнував її до чоловіка, бо знав, що мене вона кохає більше за нього, це було ясно, як день. Але зараз, коли вона так раптово відбила мій виклик, почуття були не з приємних. Головою я розумів, що вона все зробила правильно, і що я й сам зробив би так само... Однак незважаючи на це, я все одно відчув ревнощі.

Так, це були саме ревнощі. Інна, яка так кохала мене, а я був впевнений, що вона мене кохала, так легко відбила мій виклик, навіть нічого не сказавши. 

І все через Руслана.

Я стиснув долоні в кулаки. Розслабленість після фінішу вмить зникла, і тепер я знов був напружений, тільки тепер морально, а не фізично. Я виліз із кабінки і почав витиратись рушником.

Роздратованість і напруженість в мені, здається, тільки збільшувались. Хотілось піддатись пориву і зателефонувати їй прямо зараз. Я навіть відкрив телеграм і всерйоз задумався над цим, коли телефон в моїх руках несподівано задзвонив... Але це була не Інна, а Рита. 

Я зловив себе на думці, що розчарований цим фактом, і це ще більше здивувало мене. «Я люблю дружину...» — продовжував я запевнювати себе. Але в голові вперто крутились слова, які я так і не встиг договорити Інні.  Але я кохаю Риту…  

Дзвінок зупинився і я нарешті знов ніби повернувся в реал. 

І що тепер робити? Я б хотів, щоб все було, як сьогодні, але щоб Руслан не заважав нам із Інною. Щоб ми постійно робили це голосом, щоб вона хотіла цього так само, як і я. Він же весь час на роботі, в Інни мають бути розвʼязані руки... Мені буде складніше, бо мої часто вдома, але підгадати момент я вже точно зможу. Або ми можемо робити це в душі на другому поверсі, просто тихо...

Коли телефон заздвонив вдруге, я знов стрепенувся. 

Треба взяти слухавку. Рита потрібна мені, вона мати моїх дітей. І навіть якщо я кохаю не її, а Інну, я все одно маю поважати дружину і робити все, щоб і вона була задоволена. Вона ж задоволена... Ніби... Я роблю все, щоб вона була задоволена, це мій обовʼязок, як її чоловіка. 

А контролювати, в кого закохуватись, людина все одно не може. Я не можу обирати, що відчувати, ніхто не може. Почуття до Інни просто зʼявились та й все. Все, що мені лишається, так це зробити так, щоб і Інна, і Рита були щасливими зі мною, тоді все має бути добре...

***

Я все ж відповів Риті, швидко сказав, що був у душі, і що вже за хвилин пʼятнадцять виїжджаю. Обманув її, що проспав, але Рита мені повірила, бо знала, що в мене був важкий проект, над яким я пахав і вдень, і вночі, і що останнім часом в мене дійсно був недосип. Ми домовились зустрітись вже в моєї сестри.

Я швидко вдягнувся та зібрався, після чого покинув будинок. Почувався незвично... І від цих своїх нових почуттів волів би звільнитись та відволіктись, однак поки добирався до сестри, то тільки більше думав про Інну... Чому вона мені так і не подзвонила, чи не написала?... А дзвонити і писати сам зараз я не смів. Раптом, чоловік забрав її телефон чи щось подібне... Це зробить тільки гірше, бо ж вона завжди приховувала наш звʼязок. Добре... Хай спочатку розбереться там трохи сама, потім вона точно звʼяжеться зі мною...

ІННА

Я швидко витерлася рушником, накинула халат і відчинила двері. Руслан буквально увірвався до ванної і почав підозріло оглядатися навсебіч, неначе очікував, що я тут не сама. 

 — Я забув удома документи, які мені терміново були потрібні, — сказав він.  — Дзвонив, щоб ти їх знайшла, бо я поспішаю. Але в тебе увесь час зайнято.

 — Я розмовляла з подругою, — знизала плечима я.

 — Ти вічно  з кимось або розмовляєш, або чатишся! Мені набридло, що ти ніби й поряд, і одночасно десь далеко! 

 — Ти ніби дуже поспішаєш, — я відчула, що в мені наростає гнів. Можливо, це через те, що його поява перервала нашу розмову з Костею, а може, просто набридли постійні докори і претензії. Здавалося, якби я була навіть янголом з крильцями, то він знайшов би до чого  придертися, може, сказав би, що мої крила занадто голосно шурхотять…