10. А що як цього разу нам зробити це з голосом?… І тут чоловік несподівано повертається…

КОСТЯ

Ввечері сестра запросила нас з Ритою і дітьми на «родинну вечерю». Вона була з тих, хто на перший погляд здається милим і компанійським, а насправді була доволі заздрісною і злопамʼятною, я це знав, як ніхто інший. Вона заздрила і Лані, і моїй Інні, і навіть Риті, я не знав більш заздрісної людини, ніж вона, але в той самий час не міг і ненавидити її чи щось подібне. 

Колись давно початок цьому всьому поклали наші батьки, для яких Міла була небажаною дитиною, на відміну від мене. А я, хоч і був її братом, все ж не зміг її захистити від цього, більш того, в дитинстві я ще й часто користувався тим, що батьки любили мене більше. 

Певно тому зараз я відчував провину перед нею. Я ніколи не був кращим за Мілу, можливо, все було навіть навпаки... Колись вона просто хотіла батьківської любові, і якби вони їй її дали, то все, певно, склалось би абсолютно не так. Або якби я сам вчинив так, як мав вчинити справжній брат... Тоді теж все могло скластись інакше. Але все склалось як склалось, і тепер вже шляху назад не було. 

Рита і діти до того поїхали за подарунками, я ж лишився доробляти роботу і обіцяв приїхати на саму вечерю. Я не любив метушню з покупками і дітьми, мене це дратувало. Пощастило, що Рита була хорошою дружиною і розуміла мене, не заважала, не навʼязувалась. 

Я завжди любив її і поважав. Вона кохала мене і саме через це ми і одружились. Я думав, що рано чи пізно теж покохаю її, в якусь мить я навіть повірив, що це відбулось. Це був золотий період наших стосунків, тоді вона завагітніла вперше...

Я думав, що хотів цю дитину, думав, що це полюблю дружину ще більше і що нарешті все буде так, як має бути. Але цього не сталось. 

При тому, що Рита красиво і стильно вдягалась, була доглянутою та ідеальною в усьому, в принципі, вона догоджала мені всім, чим могла, певно сподіваючись, що моя любов колись все ж переросте в справжнє кохання.

Але чим довше ми жили разом, тим більше віддалялись... І тоді я вперше задумався про зраду. В мене була красива співробітниця... На одному з корпоративів ми сильно напились, точніше, я все добре контролював і напилась саме Аліна, а не я. Я збирався зрадити дружині, але не для того, щоб обманути її, а щоб просто добрати те, чого мені не вистачало тут і зараз, в нашому сімейному житті. Вона давала мені вісімдесят відсотків всього, що треба, то чому б не взяти десь ще двадцять і не бути повністю щасливим?...

Саме в цю мить телефон завібрував. Я взяв його до рук і побачив, що дзвонить Інна.

Вона рідко дзвонила без попередньої домовленості і це, чесно кажучи, мене дуже здивувало. Однак вдома нікого не було, і в мене в голові одразу зізрів план...

— Привіт, Інно, — сказав я, усміхаючись, коли прийняв виклик і приклав телефон до вуха. 

— Ти і правда як і раніше береш слухавку, — тихо сказала вона. — Ми давно не говорили по телефону...

— В тебе сумний голос, щось сталось? — запитав я її. 

В принципі, в мене були підозри. Знов щось її чоловік начудив, ну але мені від того було тільки добре. Якби він не чудив, у мене не було б Інни, я б не зміг добирати ці двадцять відсотків з нею і не був би абсолютно щасливим. А коли в мене є обидві, то я можу...

Інна спочатку мовчала. Я навіть подумав, що, можливо звʼязок прервався, і вже хотів відбити виклик, коли раптом вона заговорила:

— Костю, бажати, щоб тебе кохали — це неправильно? — запитала вона.

— Думаю, ні, — щиро відповів я. — Всі ми так чи інакше прагнемо любові, — я зітхнув. — Але змусити людину покохати когось — неможливо.

— Думаєш?.. Навіть якщо дуже старатись? Ну там доглядати за собою, бути сексуальною, вдягатись як слід... — почала перераховувати вона. 

— Думаю, так можна викликати бажання, — сказав я. — Чоловіки люблять очима, це правда. Але не кохають. Кохати очима неможливо. 

— Сьогодні ти якийсь не такий, як зазвичай... — прошепотіла Інна на видиху. 

— Ти вдома?... — відповів я їй в тон. 

— Ні, тільки заходжу... Їздила в справах, от мене підвезли додому, — відповіла вона. 

— Руслан? Молодець він, не такий вже й поганець, — я усміхнувся. — Бачиш, турбується про тебе. 

Насправді, я здивувався і намагався приховати своє здивування за похвалою Руслана. То виходить, в Інни і Руслана все не так погано? А якщо їхні стосунки потеплішають, чи може бути, що Інна тоді відмовиться від мене?... 

— Ні, це був не Руслан, — відповіла вона. Мені здалось, що вона усміхнулась в цей момент.

— Ого, — я усміхнувся. 

А в грудях чомусь якось неприємно поколювало. Що сталось? Чому мені так неприємно чути, що її хтось підвозив? Хотілось навіть запитати, хто це був, однак якщо я зроблю це, то...

— І що, навіть не спитаєш, хто це? — грайливо, зовсім не в своєму стилі, запитала Інна. 

— Ну, хто б це не був, хай щастить, — я продовжував усміхатись. — Я хочу тобі щастя, Інно, — я подивився на годинник. — Чорт, мені вже скоро виходити, а я хотів ще прийняти душ... Мало як скінчиться цей вечір. Треба бути напоготові. 

— Хочеш, цього разу ми знов приймемо душ разом?... — несподівано запитала вона.