8. Здоровому чоловікові потрібен регулярний секс, ти згодна? А ще... як можна не помітити зливу?

АРС

— Я все зробила, — почув я голос Лани, але голови від чергової партії паперів не відривав, просто кивнув, а вона тим часом поклала папери на стіл. — Ви ще не йдете? — запитала мене вона. 

— Ні, — я підняв голову і подивився спочатку їй в очі, а потім кивнув на документи, які вона принесла. — Як бачиш, ще є робота. 

— Але вже так пізно... Ваша дівчина не буде хвилюватись? — запитала Лана, не відводячи погляду. 

— Моя дружина, не дівчина, — серйозно сказав я.

— То ви все ж одружені? — здається, її очі зараз стали круглі, як копійчини. 

— Так, — я кивнув, продовжуючи зберігати суворий погляд. — І заради обраниці пашу і день, і ніч. Вона таке любить.

— Любить? — ще більше здивувалась Лана.

— Ну так, — я знизав плечима. — А тебе це дивує? 

— Ну... Дівчатам зазвичай не подобається, коли чоловік працює з ранку до ночі, — з сумнівом сказала вона.

— Ну я і не казав, що одружений на дівчині, — я усміхнувся.

— Що? — цього разу Лана мало не вигукнула це запитання. 

— Як мені часто люблять казати мої коханки, я одружений на роботі, — я продовжував усміхатись.

— К-коханки? — затинаючись перепитала Лана.

— Ну так, — я кивнув. — Здоровому чоловікові потрібен регулярний секс, ти згодна? 

— Н-на що? — вона так і продовжувала затинатись і це мене неабияк веселило.

— Не на що, а з чим, — я ледь стримував сміх. — Погоджуєшся, що здоровому чоловікові потрібен регулярний секс? — я зазирнув їй в очі.

— Я...

— Ну хоча ти дівчина... Але, думаю, тут нема різниці. От дівчині ж, здоровій дівчині, потрібен регулярний секс? — я злегка схилив голову набік, продовжуючи спостерігати за її червоним від збентеження обличчям. — От тобі, наприклад, ти б сама змогла без сексу? 

— Це що, сексуальне домагання?... — пискнула Лана.

— Що ти там таке читаєш, що простий діалог для тебе вже сексуальне домагання? — я продовжував веселитись. — І, більш того, якщо для тебе навіть такі невинні речі — це сексуальне домагання, то... Скажи мені на милість, ти що — незаймана? 

— Ви... Ви... — вона насупила брови і важко дихала, намагалась підібрати слова, але ті, схоже, підбиратись не хотіли. 

— Чесний? — запитав її я. — Прямолінійний? Читаю думки? 

— Безсовісний! — нарешті видала вона. 

— Совість придумали слабкодухі люди, — я знизав плечима. — Ті, яким не вистачає сміливості зробити щось, що не вкладається в їхню «правильну» картину світу. 

— А аморальність це авжеж ще та сміливість, — хмикнула вона, схрестивши руки на грудях, великих таких двох половинках, які... — Ви знов витріщаєтесь! 

— Не перебивай мене, — я насупився.

— Так говорила я! А ви — дивились! 

— Ти перебила мої роздуми, — не погодився я. — Тож все одно перебила, — я знов підняв погляд з її бюсту на обличчя. 

— Знаєте, Арсене Рустамовичу, це вже занадто!

— Ти сама прийшла до мене, заговорила, — я знизав плечима. — Я всього лише намагався підтримати дружню бесіду. 

— То ви правда ще не йдете? — раптом вона згадала своє перше питання. 

— Так, — я кивнув. — Надто багато роботи. 

Вона на секунду застигла і задумалась. Певно, вела жваві перемовини між своєю совістю і здоровим глуздом, які вирішували, як має вчинити хороша і «правильна» секретарка. Мене знову ж таки веселив її спантеличений і задумливий вигляд. 

— Я про це пошкодую, але... — вона зітхнула і рішуче подивилась мені в очі. — Можливо, є щось, що я можу для вас зробити? Чим можу допомогти...

— Ну, я знаю, в якій позі, тобто, на якій позиції зараз з тебе був би найбільший прок, — я усміхнувся. — Але йди вже, ти не зобовʼязана тут залишатись після завершення робочого дня.

— Ця фірма для мене дуже важлива, — вперто сказала вона. — Тим паче, ви просили документи по кадрам. Ви все одно не знаєте цих людей, як ви будете розбиратись? 

— Цифри скажуть набагато краще, аніж знання про те, хто з них — душа компанії, а хто ще той сноб. А мене цікавлять саме цифри, — я усміхнувся, показавши їй на документи. — Тут все є.

— Ну тоді тим паче ні! — заявила вона, скидаючи пальто і вішаючи його на вішалку. — Я не дозволю вам залишити лояльних людей без роботи!

— Ну раз ти так сильно хочеш попрацювати, — я усміхнувся. — Добре, бери стілець, попрацюємо разом. Спробуєш пояснити доцільність утримання кожного, в кому я засумніваюсь. Якщо вийде — залишу їх, так і бути...

16. Лана. Як можна не помітити зливу?

 — Ну добре, досить на сьогодні, — сказав Арсен Рустемович, коли я вже майже втратила голос, доводячи йому необхідність залишити у фірмі якомога більше працівників із тих, з якими ми, як кажуть, пуд солі разом з’їли. Бо ж він хотів “обновити”  кадри, аргументуючи свою ідею тим, що так з новими людьми прийдуть нові ідеї. Але не замислювався про те, що ці люди можуть бути не зовсім компетентні, багато часу може піти в них, щоб навчитися, освоїтися на новому місці. А в цей час фірма неминуче буде терпіти збитки.