4. Рюшечки і рожевий колір, які так йдуть замріяним читачкам. А ще час, коли навіть у чаті немає спокою

АРС

Роботи на новій фірмі було невпроворот. Тут все було не так, як мені подобалось. Ні, воно в принципі не так погано, коли у працівників розвʼязані руки, але...

— Арсене Рустамовичу, я принесла вашу каву, — сказала Лана одразу після того, як постукала у двері. Вона не чекала, поки я її впущу.

Мініатюрна, але мʼячики що треба, такими можна і погратись, та й взагалі зайнятись великим спортом... 

— Кава, — повторила вона, таки підійшовши до столу і нахилившись вперед, щоб поставити підніс з кавою.

Вся моя увага зосередилась на найважливішій деталі, а саме — її вирізі. А що, я був ще той естет, а вона сама винна, що має дві такі стиглі...

— У вас такий замислений вигляд, — вона зазирнула мені в очі. — Можливо, вам щось незрозуміло? Я можу підказати і... Я завжди готова допомогти! 

Видно, вона все ще відчувала провину через те, що не впізнала мене. Я усміхнувся, подумавши, що з цього може вийти дещо цікаве. 

— Так, — я кивнув. — Зараз я розмірковую над одним дуже важливим питанням. В принципі, ти точно зможеш допомогти, але навіть не знаю...

— Якщо я зможу допомогти — я точно зроблю це! — рішуче заявила вона, але в цю ж мить  смикнулась  так, що клята кава хлюпнула з чашки прямо на мою  сорочку  від Армані. Дешевка ще та, але блін...!

— О господи, пробачте, я така незграбна! — Вона дістала з кишеньки вологі серветки і потягнулась до мене прямо через стіл. 

Близько... 

Я вдихнув аромат її парфумів. Це було щось таке ніжне і квіткове, таке простацьке, але при цьому все одно інтригуюче саме своєю простотою.

Її ліва рука злегка відтягнула сорочку, а права почала протирати місце невеличкої плями.

Вона робила це так зосереджено... Я теж був зосереджений, але знов на вирізі на її блузі, бо ж тепер вона нагиналась переді мною прямо через стіл і її груди були від мене в якихось сантиметрах двадцяти.

Більші, ніж у Катюхи. А ще, їй подобається рожеве мереживо, подумати тільки... 

Я усміхнувся. Зазвичай дівчата ходили в офіс в білій або чорній білизні. Хоча, тканина її блузки непрозора, і побачити цей ліф практично неможливо, хіба що дійсно зазирнути всередину... Цікаво, верх і низ однакові? 

Я на секунду відвів погляд від її сестричок і саме в цей момент побачив, що вона пильно дивиться прямо на мене. 

— Тобі йде рожевий, — як ні в чому не бувало сказав я. — Я зацінив і колір, і дизайн. 

— Ну ви ж директор, певно, розбираєтесь в дизайні, — сказала вона спокійним тоном, але все ж злегка відсторонилась. — Інакше вам би було важко керувати нашою фірмою.

— Щоб керувати бізнесом бути дизайнером зовсім не обовʼязково, — не погодився я. — Але так, CEO від SEO я відрізнити можу, — я усміхнувся і зазирнув їй в очі, очікуючи реакції. 

Вона на секунду відкрила, а потім закрила рота, певно не знаючи, що сказати. 

— Але для того щоб внести ясність... Ти все ж маєш відповісти на запитання, — я продовжував дивитись їй в очі.

— Яке запитання?... — тихо перепитала вона.

— Верх і низ, — я усміхнувся. — Вони однакові? 

— Що? — вона вмить почервоніла.

— Ой, пробач, то я спочатку не вголос запитав, — я усміхнувся. — У мене таке буває. То що? Задовільниш мою цікавість? Ти обіцяла допомогти, якщо це буде в твоїх силах...

— Це... Це... — вона, здається, втратила дар мови. 

— Знаєш, скільки коштує ця сорочка? — я продовжував усміхатись. — Ти зіпсувала її і маєш заплатити. 

— Але...

— Але я дуже добрий, — перебив я її. — І коли в тебе буде якийсь прокол, я просто задаватиму тобі якесь питання, або проситиму виконати якесь моє завдання. І так ти зможеш зі мною розрахуватись. 

Вона стояла і мовчала, і я вирішив її трохи розворушити. 

 — Раз не хочеш відповідати на питання — добре, ми можемо і до завдань перейти, — я усміхнувся. — Я колись грав в подібну гру, було весело... Тоді твоє завдання...

— Однакові! — випалила Лана, буквально спопеляючи мене поглядом. 

— Так би одразу, — мені ставало весело, усмішка була ще ширшою, настрій помітно покращився. — Це добре, значить, ти любиш порядок. 

— Що ще ви можете сказати, оцінюючи чужу білизну? — вона, здається, вже не була такою розгубленою і дивилась на мене з викликом.

— Ну... Рюшки — значить, ти романтична натура, хоч і приховуєш це за суворими нарядами. Рожевий теж натякає на твою романтичність. Певно, любиш дивитись якісь сльозливі мелодрами і не можеш заспокоїтись, поки не додивишся останню серію. Всю ніч дивишся, а потім приходиш на роботу з отакими колами під очима, — я кивнув на її обличчя. 

— А от і не вгадали! — переможно сказала вона. — Нічого я не дивлюсь! Я читаю!

— О, це ще гірше, — я продовжував усміхатись. — Значить, ти ще й мрійлива. 

— З чого ви це взяли?!

— Такі дівчата читають книги, щоб відчути себе на місці героїні, розбавити так своє сіре і нудне життя, — я все ще дивився прямо на неї. — Замість того, щоб почати жити реальністю, вони з головою поринають в усю ту єресь про «довго і щасливо» і чекають на мужика з мільйоном, який їй освідчиться і буде кохати до гроба, — наші погляди були прикуті одне до одного. — От тільки є одна проблема, Лано. Чоловіки — не моногамні істоти, що б там не казали твої книжечки...