3. Коли я йому напишу… Думаю трохи подумати про тебе в ліжку… 

ЛАНА

Дебільна робота, мені вже здається, і уночі сняться ці юридичні акти і цивільні кодекси. Коли я сказала Руслану, що хотіла б піти з юридичної фірми і зайнятися кулінарією, то він відповів, що це занадто простацьке хобі. 

 — Уяви, що от мене спитають, чим займається моя дружина, а я скажу: “Вона куховарка”

Він зневажливо скривився. 

 — Багато всесвітньовідомих фуд-блогерів заробляють більше, ніж ти на твоїй фірмі, — огризнулася я. 

 — Але ти не всесвітньовідома! Скільки там у тебе підписників, тисяча хоч є? 

 — Три тисячі, — відповіла я. 

 — І як ти будеш заробляти з такою аудиторією? То все халявники, які люблять щоб їм все піднесли на блюдечку! Якщо хочеш займатися бізнесом — відкривай ресторан, я можу знайти спонсорів. Але не сором мене в тих своїх блогах. Там хоч добре, що прізвище наше не фігурує…

 — Не хвилюйся, не осоромлю я твоє прізвище, — кинула я. Отак ми завжди останнім часом. Я хочу поділитися чимось важливим для себе, а у відповідь отримую претензії. 

 — То ти подумай щодо ресторану. Це гарне капіталовкладення. А ти ще юридичні питання будеш вирішувати, то добре зекономимо, не треба буде шукати спеціаліста…

Я пробурмотіла щось невизначене і пішла на кухню. Не хотіла я жодного ресторану, не мріяла про це, бо коли б я була власником бізнесу, то на мене навалилося б у десять разів більше клопотів і обов’язків, ніж на нинішній посаді помічника адвоката в юридичній конторі. Мені б доводилося вирішувати купу організаційних питань, і всі ці акти-угоди нікуди з мого життя не зникли б, а от для того, щоб своїми руками щось приготувати і викласти в блог — часу тоді точно не залишатиметься.

Та й не створена я для того, щоб бути бізнес-леді. Я людина спокійна, не люблю стресів, мені хочеться займатися улюбленою справою, навіть не заради грошей, а просто для душі…

А Руслан, навпаки, бізнесмен від Бога, він завжди мислить глобально, у нього постійно якісь нові задуми, проєкти. Іноді я почуваю себе незатишно поряд із ним, бо він такий амбітний, цілеспрямований, а я…

Ну, ви вже зрозуміли про мене.

Добре, що є чат, де я можу бути сама собою, писати про те, що мене тривожить і радує, не прикидатися кимось, ким не є насправді. Але я стараюся спілкуватися там лише тоді, коли Руслана немає поряд, бо його дратує, коли я сиджу в інтернеті. Він каже, що раз він, такий зайнятий, знаходить час для сімейного дозвілля, то я тим більше маю вимкнути телефон, відкласти ноутбук і приділяти увагу лише йому…

***

Ми пішли вечеряти. Я готувала чоловікові завжди тільки свіжі страви, розігрітого він уже їсти не хотів. Але мені не було важко щоразу вигадувати щось нове, я любила кулінарні експерименти. Головне було — втриматися і самій не з’їсти зайвого. Бо я була трохи схильна до зайвої ваги, а Руслану це не подобалося. Він казав, що дівчина має бути такою стрункою, щоб її талію можна було обхопити руками. 

Моя талія ще була надто далека від його ідеалу, тому я випробовувала різні дієти, двічі на тиждень після роботи ходила в тренажерний зал, а ще на вихідних — на масаж і різні косметичні процедури. Отже, мій день був розписаний буквально по хвилинах так щільно, що часу для того, аби побайдикувати просто не залишалося. Навіть коли я займалася на тренажерах, то замість музики вмикала в навушниках якусь професійну літературу. І все одно в мене було стійке враження, що я нічого не встигаю, і відповідно, почуття вини через це. 

Руслан поїв, і я налила йому чаю. Сама я навіть не доторкнулася до пирога. який спекла годину тому, хоча він і спокушав запаморочливим ароматом. Бо свій запас калорій на сьогодні я вже вичерпала, може, завтра на сніданок зможу з’їсти невеликий шматочок, бо зранку вуглеводи краще спалюються…

 — Давай подивимося фільм, — запропонував Руслан, і я кивнула. Хоча мені кортіло зробити нову публікацію для свого блогу — з рецептом цього самого пирога. Але — сімейне дозвілля перш за все. Тому я сіла поруч із Русланом на канапу у вітальні, і він увімкнув фільм. То був якийсь бойовик, а я не любила бойовики — більше романтичні мелодрами, чи комедії. 

Але сперечатися з Русланом було собі дорожче. Він би потім сказав, що я своїм невдоволеним виглядом зіпсувала йому вечір, тому я сиділа, дивилася на екран, де вибухали машини і якісь люди стріляли один в одного з автоматів, але думала про зовсім інше.

Я думала про Костю. Цікаво, чим він зараз займається? Може, теж дивиться якийсь фільм із дружиною? Коли я думала про його дружину, мені ставало сумно. Тому я старалася швидко прогнати ці думки, і залишити у свідомості тільки хороше. Ось Руслан додивиться фільм і піде спати, а я піду на кухню, наче для того, щоб вимити посуд, але перш ніж це зробити, я відкрию Телеграм і напишу Кості. І це будуть найщасливіші хвилини мого сьогоднішнього нудного дня…

КОСТЯ  

— Костю, як ти це робиш... — Рита тяжко дихала, її  зіниці були розширені, а на обличчі грала щаслива усмішка.

Я усміхнувся і провів кінчиками пальців по її руці: це одразу викликало тремтіння. 

— Люблю доставляти задоволення, ти ж знаєш, — я потягнувся губами до її губ, заплющуючи очі.

Поцілунок зі смаком Рити, а в голові голос Інни, звична картина. Цікаво, чим вона зайнята зараз? Знаючи її чоловіка, то навряд в них було ранкове рандеву на кшталт нашого з Ритою.